ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2016 року Справа № 912/3132/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Гольцової Л.А.

за участю представників:

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" - Смакоти Н.І.,

КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради - Лукашевської Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2016

у справі № 912/3132/14 господарського суду Кіровоградської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради

про стягнення 2 383 298,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради звернулося в порядку ст. 117 ГПК України до господарського суду Кіровоградської області з заявою про визнання наказу від 20.01.2015 у справі № 912/3132/14 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені, річних, інфляційних втрат та судового збору.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2015 (суддя Балик В.М.) заяву КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради задоволено частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню наказ від 20.01.2015 у справі № 912/3132/14 в частині стягнення з КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради пені в сумі 127 838,40 грн., 3% річних в сумі 99 348,15 грн., інфляційних втрат в сумі 149 785,74 грн. В решті в задоволенні заяви відмовлено. Приймаючи таке рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконано п. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" щодо погашення заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року в межах встановленого строку та в повному обсязі, тому зобов'язання КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з оплати пені, інфляційних та 3% річних припинилися. При цьому, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що 3% річних та інфляційні втрати підпадають під визначення "фінансові санкції", визначені у п. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу". Крім того, господарським судом відмовлено у частині заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення з відповідача 45 282,70 грн. судового збору, оскільки останній не є штрафною чи фінансовою санкцією в розумінні п. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 (колегія суддів у складі: суддя Широбокова Л.П. - головуючий, судді Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.) ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2015 скасовано в частині визнання наказу від 20.01.2015 таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат та викладено резолютивну частину ухвали в наступній редакції: "Заяву КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради від 19.11.2015 № 2337 про визнання наказу господарського суду Кіровоградської області від 20.01.2015 таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково. Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Кіровоградської області від 20.01.2015 у справі № 912/3132/14 в частині стягнення з КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради пені - 127 838,40 грн. У частині заяви КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради від 19.11.2015 № 2337 про визнання наказу господарського суду від 20.01.2015 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради 3% річних - 99 348,15 грн., інфляційних втрат - 149 785, 74 грн. та 45 282,70 грн. судового збору відмовити". Приймаючи таке рішення, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" не передбачається можливість списання 3% річних та інфляційних, оскільки ці нарахування не є штрафними або фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

У касаційній скарзі КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради просить змінити постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської про визнання наказу господарського суду Кіровоградської області від 20.01.2015 таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 99 348,15 грн., інфляційних втрат у сумі 149 785,74 грн. та витрат на сплату судового збору у сумі 45 282,70 грн. В обґрунтування касаційної скарги відповідач стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції порушено вимоги п. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та ст. 625 ЦК України. Так, на думку скаржника, 3% річних та інфляційні нарахування підпадають під визначення "фінансові санкції", застосовані у ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- предметом спору у справі господарського суду Кіровоградської області № 912/3132/14 були правовідносини сторін щодо виконання умов договору від 31.10.2012 № 12/1145-БО-18 купівлі-продажу природного газу, за результатами розгляду яких з відповідача на користь позивача було стягнуто 1 878 487,36 грн. основного боргу, 127 838,40 грн. пені, 99 348,15 грн. 3% річних та 149 785,74 грн. інфляційних витрат та 45 282,70 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено;

- на виконання зазначеного рішення 20.01.2015 виданий наказ;

- 06.06.2015 набрав чинності Закон № 423-VIII, яким внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зокрема, ст. 18 доповнено ч. 13 такого змісту:

"13. Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини";

- на виконання вимог Закону позивач направив відповідачу лист щодо погашення заборгованості та інформацію про стан заборгованості, згідно з якою заборгованість відповідача за спожитий природний газ станом на 01.01.2014 становила 3 281 996,50 грн.;

- вказану заборгованість відповідач сплатив в повному обсязі з дотриманням умов п. 13 ст. 18 Закону України № 423-VIII "Про засади функціонування ринку природного газу" щодо погашення заборгованості за природний газ в період з 06.06.2015 по 06.09.2015, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями за червень-липень 2015 року, в тому числі основну суму заборгованості за договором № 12/1145-БО-18 від 31.10.2012;

- відповідачем виконано вимоги Закону України № 423-VIII "Про засади функціонування ринку природного газу" щодо погашення заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року в межах встановленого строку та в повному обсязі, що визнано самим стягувачем у листі від 26.10.2015 № 26-7249/1.8-15 та підтверджується актом звіряння розрахунків станом на 31.08.2015;

- за твердженням відповідача, що не спростовується позивачем, він має заборгованість за 2014 рік у сумі 4 761 314,30 грн.;

- також відповідач прийняв спільне протокольне рішення щодо списання пені, штрафних та фінансових санкцій від 07.09.2015, зокрема, щодо суми у розмірі 422 254,99 грн. (пеня - 127 838,40 грн., 3% річних - 99 348,15 грн., інфляційні втрати - 149 785,74 грн., витрати по сплаті судового збору - 45 282,70 грн.) за договором № 12/1145-БО від 31.10.2012, та направив його позивачу з проханням підписати в найкоротший строк, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення 14.09.2015.

У зв'язку з викладеним обставинами, відповідач звернувся в порядку ст. 117 ГПК України до господарського суду Кіровоградської області з заявою про визнання наказу від 20.01.2015 у справі № 912/3132/14 таким, що не підлягає виконанню в частині зазначених сум.

Господарським суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про визнання наказу від 20.01.2015 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені в сумі 127 838,40 грн. та про відмову у задоволенні заяви щодо судового збору в сумі 45 282,70 грн., однак вважав помилковим висновок місцевого суду про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Господарським судом апеляційної інстанції додатково зазначено таке.

Правова природа суми збільшення боргу боржника на встановлений індекс інфляції та 3% річних полягає у відшкодуванні кредитору понесених ним втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів під час прострочення боржника та отриманні кредитором компенсації (плати) за користування боржником належними кредитору коштами. Зобов'язання божника зі сплати кредитору суми боргу, збільшеної на встановлений індекс інфляції та 3% річних, є збільшенням розміру грошового зобов'язання боржника, пов'язаним з його простроченням та не є санкціями.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода боржника з оскаржуваною постановою, якою змінено ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2015.

Відповідно до приписів ст. 117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема, визнати наказ таким, що не підлягає виконанню (частина друга); господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Частиною 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень норми ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції про те, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" не визначено списання 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ці нарахування не є ні штрафними, ані фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

3% річних та інфляційні нарахування не є санкціями, а є частиною грошового зобов'язання та виступають специфічним способом відшкодування мінімального розміру реальних збитків, що є неминучими у разі прострочення грошового зобов'язання та стягуються незалежно від вини боржника.

На компенсаційний характер нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, неодноразово вказував Верховний Суд України, який зазначив, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника (зокрема, в постанові від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12).

Твердження скаржника про те, що 3% річних є фінансовими санкціями на підставі Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників Державного концерну "Укроборонопром" та забезпечення їх стабільного розвитку" є безпідставним, оскільки зазначений законодавчий акт регулює інші правовідносини, є спеціальним та стосується заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників Державного концерну "Укроборонопром".

Посилання скаржника на Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" також є безпідставним, оскільки цей Закон припинив свою дію з 01.07.2012 у зв'язку із закінченням строку його дії, а також він стосувався заборгованості за природний газ, яка обліковувалася станом на 01.01.2010 і не була сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Господарські суди також обґрунтовано зазначили про те, що судовий збір у розмірі 45 282,70 грн. також не може бути списаний у порядку ч. 13 ст. 18 Закону України № 423-VIII "Про засади функціонування ринку природного газу", оскільки останній не є ні штрафною, ні фінансовою санкцією, а відноситься до складу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді.

Доводам відповідача про визначення штрафних (фінансових санкцій), наведених у ст. 14 Податкового кодексу України господарським судом апеляційної інстанції було надано відповідну оцінку і правомірно відхилено з огляду на те, що Податковий Кодекс України не регулює зобов'язальні відносини та не містить визначення, що 3% річних і інфляційні відносяться до фінансових санкцій.

Твердженням НАК "Нафтогаз України" про те, що списання пені є складовою реструктуризації заборгованості за 2014 рік та не можливе без укладання такого договору реструктуризації, було надано оцінку попередніми судовими інстанціями і відхилено, оскільки такі твердження не відповідають положенням цього Закону. Так, згідно з положеннями ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції Закону України № 423-VIII від 14.05.2015 "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" погашення заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду) є підставою для реструктуризації заборгованості теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), а також для списання зазначених пені, штрафних та фінансових санкцій.

Отже, в даному випадку виконання боржником з 06.06.2015 по 06.09.2015 вимог вказаного Закону, зокрема щодо погашення основної суми заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року, є підставою для списання з нього сум пені, штрафних та фінансових санкцій.

Відтак апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що подана боржником заява про визнання наказу таким, що не підлягає задоволенню частково, а саме в частині суми пені в розмірі 127 838,40 грн.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 у справі № 912/3132/14 залишити без змін.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Л. Гольцова