ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2016 року Справа № 911/2506/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А., суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Авто"на рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.02.2016у справі№911/2506/15 Господарського суду Київської областіза позовомКомунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Авто"простягнення 13 069,94 грн. за участю представників сторінвід позивача:Олійник Л.А. (дов. № 110/001-220 від 04.04.2016),від відповідача:Тупчій В.А. (директор),

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Авто" 11 669,45 грн. заборгованості за договором на відшкодування експлуатаційних витрат № 474-09 від 01.07.2009, з яких: 7 722,32 грн. основного боргу за період з січня 2011 року по березень 2015 року (включно), 2 962,69 грн. інфляційних втрат та 984,44 грн. 3% річних.

У липні 2015 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути із відповідача на його користь 13 069,94 грн. заборгованості, з яких: 8 116,50 грн. основного боргу за період з червня 2012 року по червень 2015 року включно, 4 202,43 грн. інфляційних втрат та 750,54 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.07.2015 у справі № 911/2506/15 (суддя Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.), позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути із ТОВ "Оптима Авто" на користь КП з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" 8 116,94 грн. заборгованості, 4 202,46 грн. інфляційних втрат та 411,32 грн. 3% річних. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 01.07.2009 між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (далі - підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптима-Авто" (далі - власник, товариство) укладений договір на відшкодування експлуатаційних витрат № 474-09 (далі - договір), за умовами якого власник, який займає нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будинку № 26 по вул. Бажана у м. Києві, площею 101,5 кв.м., сплачує на умовах цього договору експлуатаційні витрати, які пов'язані з проведенням підприємством комплексу робіт по утриманню та санітарно-технічному обслуговуванню житлового (майнового) комплексу з прибудинковою територією за зазначеною адресою, до якого входить нежитлове приміщення власника (п. 1.1 договору).

Пунктами 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.5 договору передбачено, що підприємство зобов'язано виконувати комплекс робіт (послуг) по санітарно-технічному обслуговуванню житлового (майнового) комплексу з прибудинковою територією, визначеного у п.1.1 та додатку № 1 до цього договору, у відповідності з вимогами нормативно-правових актів України по утриманню та експлуатації будівель, споруд, приміщень та прибудинкових територій; протягом року забезпечувати вивіз побутових відходів, крім будівельних, які знаходяться у контейнерах для побутових відходів, згідно з укладеними підприємством договорами з відповідними підприємствами; на вимогу власника надавати йому додаткову інформацію щодо зміни оплати по договору та іншу необхідну інформацію; кожного поточного місяця своєчасно направляти власнику або його представнику платіжні документи поштою або через представника підприємства, а також своєчасно інформувати про зміну цін і тарифів.

Відповідно до п. 2.2.7 договору власник зобов'язався своєчасно, до кінця кожного поточного місяця, в повному обсязі вносити плату за цим договором.

У пункті 3.1.2 договору сторони домовились, що підприємство має право змінювати вартість експлуатаційних витрат за цим Договором на підставі зміни умов або цін і тарифів на послуги, роботи, згідно чинного законодавства України.

Згідно з п. 3.2.1 договору власник має право звертатись до підприємства та отримувати додаткову інформацію.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що власник оплачує експлуатаційні витрати за їх вартістю, згідно з додатком №1 до цього договору в термін до останнього числа поточного місяця. У додатку № 1 до договору сторони погодили розрахунок щомісячних платежів за обслуговування будинку, який становить 131,54 грн. (з ПДВ).

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунок вартості експлуатаційних витрат проводиться, виходячи з витрат підприємства у відповідності з вимогами та рекомендаціями нормативно-правових актів України (додаток № 2). У додатку № 2 до договору наведено розрахунок вартості обслуговування майнового комплексу пр. Бажана, 26, з переліком кожної послуги та вартості обслуговування 1 кв.м. загальної площі.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у разі зміни вартості робіт, що відшкодовуються за цим договором власником, підприємство повідомляє про це Власника через засоби зв'язку, письмово, або платіжним дорученням з подальшим складанням відповідної угоди.

За змістом пунктів 7.1, 7.2 договору, він діє з 01.07.2009 до 01.07.2010. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про припинення його дії, то договір вважається щорічно подовженим.

Судами встановлено, що за місяць до закінчення строку дії договору сторони не заявляли про його припинення, у зв'язку з чим договір був пролонгований на новий строк.

Порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати вартості експлуатаційних витрат, пов'язаних із проведенням комплексу робіт по утриманню та санітарно-технічному обслуговуванню майнового комплексу, стало підставою для звернення підприємства з даним позовом, в якому КП з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.07.2015) просило стягнути із відповідача 8 116,50 грн. основного боргу за період з червня 2012 року по червень 2015 року (включно), 4 202,46 грн. інфляційних втрат та 750,54 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана правова норма кореспондується зі ст. 193 ГК України.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 1, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) віднесено до житлово-комунальних послуг.

За приписами ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

В силу п. 5 ч. 2 ст. 20 вказаного Закону на споживача покладено обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо.

Статтею 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно з ч. 5 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції Закону від 22.12.2011) у разі зміни цін/тарифів на житлово-комунальні послуги виконавець/виробник не менше ніж за 15 днів до введення їх у дію повідомляє про це споживачів з посиланням на рішення відповідних органів.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.п. 1, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 за № 6).

Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Перевіривши в межах, встановлених ст. 1117 ГПК України, в касаційному порядку рішення і постанову в даній справі щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція дійшла висновку, що судами не у повному обсязі дотримано наведених вище вимог, які ставляться до судового рішення.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (п. 3.10 Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог. У зв'язку із збільшенням позивачем розміру позовних вимог відповідач вправі вимагати відкладення розгляду справи (у межах строків вирішення спору, передбачених статтею 69 ГПК) для подання відповідних доказів, але лише в тому випадку, коли таке збільшення обґрунтовується обставинами, про які не було зазначено в позовній заяві, та/або доказами, відсутніми у матеріалах справи (п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення").

Як вбачається зі змісту рішення місцевого господарського суду від 14.07.2015 у даній справі, заяву позивача про уточнення позовних вимог від 08.07.2015 прийнято судом до розгляду та вирішено спір з урахуванням нової ціни позову. Тобто суд першої інстанції прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог та у цьому ж засіданні 14.07.2015 вирішив спір по суті, не перевіривши дотримання позивачем вимог ч. 1 ст. 56 ГПК України.

Судами встановлено, що при виконанні розрахунку заявленої до стягнення заборгованості за спірний період, підприємство застосовувало, окрім передбаченого у додатку № 1 до договору, й інші тарифи, встановлені, зокрема, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2010 № 1221 (з урахуванням подальших змін).

Суд апеляційної інстанції при прийнятті оскарженої постанови виходив з того, що направлення відповідачу рахунків на оплату вартості експлуатаційних витрат з урахуванням нових тарифів свідчить про виконання позивачем обов'язку, встановленого п. 4.3 договору, в той час як відповідач не скористався своїм правом, наданим йому п. 3.1.2 договору щодо отримання додаткової інформації з приводу підстав зміни тарифів.

Разом з тим, встановивши, що у зв'язку зі зміною тарифів сторони не вносили відповідні зміни до договору, апеляційним господарським судом залишено поза увагою, що відповідно до п. 4.3 договору сторони домовились не лише про письмове повідомлення про зміну вартості експлуатаційних витрат, а й про подальше складання відповідної угоди до договору. Більше того, висновок суду апеляційної інстанції щодо виставлення відповідачу рахунків на оплату експлуатаційних витрат з урахуванням нових тарифів не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки докази направлення таких рахунків на адресу товариства в матеріалах справи відсутні.

Отже, поданий позивачем розрахунок вартості послуг, наданих відповідачу протягом спірного періоду, суди помилково визнали обґрунтованим, безпідставно відхиливши при цьому заперечення відповідача щодо неправомірності зміни вартості наданих послуг, встановленої у додатку № 1 до договору, без письмового повідомлення товариства та подальшого складання сторонами відповідної угоди, тому висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення із відповідача суми основного боргу у заявленому до стягнення розмірі є передчасними.

Більше того, як вбачається зі змісту заяви про уточнення позовних вимог від 08.07.2015, підприємство здійснило часткове зарахування грошових коштів, сплачених позивачем протягом спірного періоду, в рахунок погашення заборгованості товариства, що виникла за попередній період, тобто до червня 2012 року. При цьому із наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с. 144-151) вбачається, що при перерахуванні коштів на користь підприємства ТОВ "Оптима-Авто" вказувало у графі "призначення платежу" конкретний період, за який проводиться оплата наданих послуг.

Всупереч положень ст. 33, 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій не досліджувалося та не з'ясовувалося питання правомірності зарахування позивачем вказаних грошових коштів, сплачених протягом спірного періоду, в рахунок погашення заборгованості відповідача за попередній період.

З огляду на наведені обставини, не можна визнати правильними та обгрунтованими висновки господарських судів в частині визначеного до стягнення розміру інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наведеного та не оцінили всі матеріали справи в їх сукупності. Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Авто" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 та рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2015 у справі №911/2506/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

О. Попікова