ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2016 року Справа № 910/29382/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

ПАТ "Київський маргариновий завод" - не з'явився,

ПАТ "ОТП Банк" - Чорного А.М.,

Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" - Безуха А.М.,

ПрАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016

у справі № 910/29382/14 господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод"

до 1) Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк";

2) Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод"

про визнання недійсним договору поруки

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Київський маргариновий завод" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" про визнання недійсним договору поруки від 16.08.2012 № 12-157/200.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2015 (колегія суддів у складі: суддя Балац С.В. - головуючий, судді Мудрий С.М., Турчин С.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 (колегія суддів у складі: суддя Агрикова О.В. - головуючий, судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г.) вказане рішення господарського суду від 14.12.2015 скасовано та викладено резолютивну рішення в наступній редакції: "Позов Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" задовольнити повністю. Визнати недійсним договір поруки №-157/200 від 16.08.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" (03039, м. Київ, просп. Науки, 3; ідентифікаційний код 00333581) та Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43; ідентифікаційний код 21685166)". Здійснено розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах відповідачі просять скасувати постанову апеляційного господарського суду від 24.02.2016, а рішення господарського суду першої інстанції від 14.12.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржники стверджують, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 92, 203, 215, 241, 553 ЦК України, ст.ст. 2, 70 Закону України "Про акціонерні товариства". Так, скаржники зазначають про те, що оспорюваний договір був підписаний уповноваженою особою. При цьому, оскільки договір поруки не відноситься до значних правочинів його схвалення взагалі не вимагається, однак загальними зборами акціонерів від 26.04.2012 схвалено всі значні правочини, які можуть укладатися від імені товариства та уповноваженою особою визначена голова правління.

До початку розгляду касаційної скарги до Вищого господарського суду України від ПАТ "Київський маргариновий завод" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити присутність свого представника в судовому засіданні, призначеному у даній справі на 04.05.2016 через перебування представника у щорічній відпустці.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32-34 ГПК України).

Оцінивши доводи клопотання у сукупності з іншими обставинами справи, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для відкладення розгляду касаційної скарги з огляду на те, що в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; ухвалою про призначення даної справи до розгляду від 20.04.2016 сторони попереджалися про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи і позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості направлення іншого представника у судове засідання.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційні скарги такими, що підлягають задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- 16.08.2012 ПАТ "ОТП Банк" та ПАТ "Київський маргариновий завод" укладено договір поруки № SR 12-157/200 з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання банківських послуг від 16.08.2012 № CR 12-143/200-4, укладеним ПАТ "ОТП Банк" та ПрАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод",

- відповідно до умов договору поруки поручитель поручається перед банком за виконання клієнтом боргових зобов'язань. Поручитель відповідає перед банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов'язань клієнтом. Порукою забезпечується виконання зобов'язань у повному обсязі. Порука та солідарний обов'язок поручителя перед банком виникають з моменту укладення договору поруки та є чинними протягом всього строку (терміну) дії боргових зобов'язань;

- пунктом 14 договору поруки від 16.08.2012 визначено, що поручитель зобов'язаний забезпечити належне виконання боргових зобов'язань, як шляхом впливу на клієнта так і шляхом виконання боргових зобов'язань згідно з договором поруки;

- договір поруки від імені ПАТ "Київський маргариновий завод" був підписаний виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_5, повноваження якого підтверджувалися з посиланням на довіреність від 10.08.2012 № 4968.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що договір поруки № SR 12-157/200 від 16.08.2012 укладений з боку ПАТ "Київський маргариновий завод" неуповноваженою особою, оскільки довіреність від 10.08.2012 № 4968 на ОСОБА_5 не видавалася та просив на підставі ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України визнати договір поруки недійсним. Під час нового розгляду, позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 22 ГПК України змінив підставу позову та заявив, що прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість послуг, що є його предметом становить більше 25% вартості активів належить до виключної компетенції загальних зборів позивача, однак вказаний правочин вчинено в.о. голови правління позивача ОСОБА_5 без згоди загальних зборів акціонерів позивача, відтак спірний правочин підлягає визнанню судом недійсним.

Приймаючи рішення у справі про відмову в позові, місцевий господарський суд, виходячи з положень ЦК України, Закону України "Про акціонерні товариства", дійшов висновку, що в.о. голови правління позивача ОСОБА_5 мав повноваження (необхідний обсяг цивільної дієздатності) на вчинення від імені позивача оспорюваного правочину, оскільки в матеріалах справи наявна довіреність від 10.08.2012 № 4968 на представництво інтересів позивача. Крім того, господарським судом зазначено про те, що договір поруки не є значним правочином, відтак на його укладення не було потрібне прийняття загальними зборами акціонерів рішення про надання згоди на укладання договору поруки. Водночас загальні збори акціонерів позивача, відповідно до протоколу чергових загальних зборів учасників від 26.04.2012 № 1, по десятому питанню порядку денного попередньо схвалили укладення оспорюваного правочину, а наглядова рада позивача відповідно до протоколу від 16.08.2012 № 8 затвердила оспорюваний правочин, про що відповідачем було внесено запис у книгу реєстрації наказів позивача. Також господарським судом зазначено, що позивачем вчинялися дії, які підтверджують наступне схвалення укладеного договору поруки, зокрема надання позивачем звітів про фінансові результати, балансів, пояснень з приводу їх від'ємного фінансового результату та інша документація, необхідна для перевірки та оцінки банком стану виконання позивачем оспорюваного правочину.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в порядку ст.ст. 99, 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір поруки відноситься до значних правочинів, тоді як умовами Статуту позивача затвердження значного правочину віднесено до виключної компетенції загальних зборів товариства, а не наглядової ради. Враховуючи викладене, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що не маючи рішення загальних зборів акціонерів щодо надання права на укладання договору поруки, правління як виконавчий орган товариства, в особі його голови, не мало повноважень на підписання оспорюваного договору поруки. Отже, під час підписання договору поруки ОСОБА_5 діяв з перевищенням наданих йому повноважень. Також, на думку апеляційної інстанції, банком не доведено факт наявності довіреності від 10.08.2012 № 4968, виданої на ім'я ОСОБА_5 в порядку ст.ст. 32-34 ГПК України.

Розглянувши доводи касаційних скарг, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 названого Кодексу.

Згідно загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як вбачається з наявних матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції:

- договір поруки з боку позивача підписаний в.о. голови правління ОСОБА_5 на підставі довіреності від 10.08.2012, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р. та зареєстрована в реєстрі за № 4968 і внесена до Єдиного реєстру довіреностей (належним чином засвідчена копія довіреності наявна в матеріалах справи);

- відповідно до даної довіреності ПАТ "Київський маргариновий завод" в особі голови правління ОСОБА_7 уповноважено ОСОБА_5 представляти інтереси позивача перед будь-якими банківськими установами та укладати від імені позивача, зокрема, договори поруки;

- в матеріалах справи наявна копія заяви голови правління позивача ОСОБА_7 про перебування у щорічній відпустці тривалістю 24 календарних дня з 14.08.2012 та наказ від 07.08.2012 про покладення обов'язків голови правління ОСОБА_7 на період відпустки на члена правління ОСОБА_5 з 14.08.2012 по 07.09.2012 з правом першого підпису.

Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 246 ЦК України передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно з п. 11.1 та 11.12 Статуту позивача (у редакції чинній на час укладення договору поруки) правління є колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю. До компетенції правління належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Такими питаннями, зокрема, є: п. 11.12.6 Статуту - прийняття рішень про вчинення товариством правочинів у межах встановлених чинним законодавством та цим Статутом, а також забезпечення всіх умов, необхідних для дотримання вимог законодавства та внутрішніх нормативних документів товариства при прийнятті загальними зборами та/або наглядовою радою рішень про вчинення товариством значних правочинів та правочинів із заінтересованістю; п. 11.12.9 Статуту - укладення (у порядку та в межах, визначених чинним законодавством, цим Статутом та іншими внутрішніми документами товариства) договорів від імені товариства та організація їх виконання; п. 11.12.16 Статуту - представлення інтересів товариства без довіреності та вчинення від його імені юридичних дій в межах власної компетенції; п. 11.12.17 Статуту - видача довіреності на здійснення повноважень, що складають компетенцію голови правління, визначену чинним законодавством та цим Статутом; п. 11.12.20 Статуту - підписання довіреностей, договорів та інших документів від імені товариства, рішення про укладення (видачу) яких прийнято уповноваженим органом товариства в межах його компетенції відповідно до положень Статуту.

Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 240 ЦК України представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Враховуючи викладені вимоги ЦК України, положення Статуту позивача, а також встановлені господарським судом обставини щодо наявності довіреності від 10.08.2012, яка посвідчена приватним нотаріусом та зареєстрована в реєстрі за № 4968 і видана на ім'я ОСОБА_5 з метою покладення на останнього обов'язків голови правління позивача, з правом першого підпису, в період відпустки ОСОБА_7, що підтверджується наказом позивача від 07.08.2015 № 894к, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 мав повноваження (необхідний обсяг цивільної дієздатності) на вчинення від імені позивача оспорюваного правочину.

При цьому, Вищий господарський суд України вважає безпідставними посилання господарського суду апеляційної інстанції на те, що банком не доведено факт наявності довіреності від 10.08.2012 № 4968, виданої на ім'я ОСОБА_5 в порядку ст.ст. 32-34 ГПК України, оскільки належним чином завірену копію вказаної довіреності було надано нотаріусом, який здійснював її посвідчення, на вимогу суду.

Господарськими судами також досліджувалося питання щодо наступного схвалення оспорюваного договору поруки.

Так, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України).

У цьому зв'язку господарським судом встановлено, що загальні збори акціонерів позивача відповідно до протоколу чергових загальних зборів учасників від 26.04.2012 № 1, по десятому питанню порядку денного попередньо схвалили значні правочини, а саме кредитні договори, угоди та інші значні правочини, загальна сума яких перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, які можуть укладатися протягом одного року та уповноважили голову правління ОСОБА_7 на їх підписання від імені товариства.

Відповідно до визначення термінів, наведених у статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" значним правочином є правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), вчинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

За договором поруки, відповідно до ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником за те, що не було виконане останнім. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в ухвалах від 24.02.2010, 19.12.2007).

Виходячи з наведеного, є вірним висновок господарського суду першої інстанції про те, що застосування до оспорюваного у даній справі договору поруки положень Закону України "Про акціонерні товариства", зокрема, ст. 70, яка регулює порядок вчинення акціонерним товариством значних правочинів (рішення загальних зборів за поданням наглядової ради, як зазначив місцевий суд у своєму рішенні), не є правомірним, бо договір поруки, відповідно до вказаної позиції Верховного Суду України, не є значним правочином, оскільки не спрямований на розпорядження майном, яке належить поручителю.

Із наведеного слідує, що в даному випадку не є обов'язковим схвалення оспорюваного договору поруки. Водночас, як зазначалося вище, відповідно до протоколу чергових загальних зборів учасників від 26.04.2012 № 1, загальні збори попередньо схвалили значні правочини, які можуть укладатися протягом одного року та уповноважили голову правління ОСОБА_8 на їх підписання від імені товариства.

У цьому зв'язку Вищий господарський суд України вважає помилковими посилання господарського суду апеляційної інстанції про те, що згідно з протоколом № 1 від 26.04.2012 не було попереднього схвалення саме договору поруки, оскільки вказаним рішенням було попередньо схвалено укладання будь-яких значних правочинів протягом року.

Крім того, господарським судом першої інстанції встановлено, що наглядова рада позивача, відповідно до протоколу від 16.08.2012 № 8, згідно з протоколом від 26.04.2012 № 1 та Статутом позивача, затвердила оспорюваний правочин, про що відповідачем було внесено запис у книгу реєстрації наказів позивача. Вказані вище протоколи загальних зборів учасників позивача та витяг із книги реєстрації наказів позивача наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій.

Також, відповідно до встановлених місцевим господарським судом обставин справи, дії позивача свідчать про схвалення оспорюваного договору поруки, оскільки надання позивачем звітів про фінансові результати, балансів, пояснень з приводу їх від'ємного фінансового результату та іншої документації, необхідної для перевірки та оцінки банком стану виконання позивачем оспорюваного правочину, вказують про прийняття позивачем договору поруки до виконання. При цьому, судом першої інстанції враховано, що протягом терміну дії оспорюваного правочину між банком та позивачем не існувало будь-яких інших ніж договір поруки правовідносин, які б зобов'язували позивача подавати банку відповідну фінансову документацію. Договір поруки від 08.07.2008 №08-260/200, що діяв в якості забезпечення виконання боргових зобов'язань ПрАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" за договором про надання банківських послуг від 08.07.2008 №08-312/200 припинений з 31.08.2012 у зв'язку із закінченням терміну його дії та повним виконанням боргових зобов'язань ПрАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" перед банком, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом банку від 09.09.2015 № 98-3-2/565. Підтвердженням припинення строку дії договору поруки від 08.07.2008 № SR 08-260/200 є наявна в матеріалах справи копія договору від 29.08.2011 № 5 про зміну договору поруки від 08.07.2008 № SR 08-260/200, в якому вказаний строк його дії.

Статтею 92 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як встановлено господарським судом, позивачем не доведено, що банк знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника позивача та незважаючи на це вчинив з останнім оспорюваний правочин.

Так, приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з приписами ст.ст. 43 та 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надавши у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України відповідну правову оцінку всім зібраним у справі доказам, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення під час розгляду справи, місцевий господарський суд правильно виходив з того, що позивачем не доведено, що зазначений договір підписаний керівником позивача з перевищенням повноважень без необхідного обсягу дієздатності чи тієї обставини, що оспорюваний правочин з боку позивача вчинено виконуючим обов'язки голови правління без згоди загальних зборів акціонерів.

Отже, рішення місцевого господарського суду у даній справі є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2015 у справі № 910/29382/14 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (03039, м. Київ, просп. Науки, 3; ідентифікаційний код 00333581) на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43; ідентифікаційний код 21685166) 1 461,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (03039, м. Київ, просп. Науки, 3; ідентифікаційний код 00333581) на користь Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" (71030, Запорізька обл., Куйбишевський район, смт. Комиш-Зоря, вул. Поштова, 70, ідентифікаційний код 00954225) 1 461,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко