ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2016 року Справа № 910/24970/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Менеджмент Груп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 (головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Майданевич А.Г., Лобань О.І.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 27.10.2015 (суддя Ломака В.С.)у справі№ 910/24970/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Менеджмент Груп"доПублічного акціонерного товариства "Родовід Банк"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-3", 2. ОСОБА_5провизнання недійсним Договору іпотеки № 066/67-ІІІ-08 від 20.11.2008,за участю представниківпозивачаДудник О.Є.,відповідачаЛашко І.І.,третіх осібне з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2015 у справі № 910/24970/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016, відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Менеджмент Груп" до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання недійсним Договору іпотеки № 066/67-ІІІ-08 від 20.11.2008.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 182, 203, 215, 355, 356, 358, 578 ЦК України, ст.ст. 6, 18 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 43, 47, 34, 36, 82 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували колективної форми власності предмета іпотеки та відсутності погодження договору іпотеки з боку ТОВ "Соціальні технології". Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання позивача про повторне витребування доказів від КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації".

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.11.2008 між ВАТ "Родовід Банк" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-3" укладено кредитний договір № 066/67-КЛТ-08 із подальшими змінами та доповненнями, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в межах загальної суми 35.700.000,00 грн. на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення, та платності наданих грошових коштів (п. 1.1, 2.1 Договору).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 564 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

20.11.2008 між ПАТ "РОДОВІД БАНК" (іпотекодержатель) та ТОВ "БІЗНЕС МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 066/67-ІП-08 (далі - Договір іпотеки), за умовами якого іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань Сількогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-3" (позичальника) перед іпотекодержателем за Кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення суми основного боргу за кредитами, яке було та/або буде прямо передбачене умовами Кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості за Кредитним договором та Договором іпотеки передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 40-б, яке складається: з будівлі офісу літ. А-7 підвал, І, II, III, IV поверхи; V вверх (поз. І, II, III), VI, VII поверхи, загальною площею 2.718,0 кв. м; вхід в підвал літ. а-1, ганки літ. а, аІ, аІІ, аІІІ, аVІІІ, приямки літ. АІV, аV, аVІ аVІІ, пожежні сходи аІX. У спільному користуванні знаходяться: на І поверсі ґанок літ. А, прим. І, II, IV, V, VI заг. пл. 145, 3 кв. м, на ІІ поверсі прим. І, II заг. пл. 18,3 кв. м, на III поверсі прим. І, II заг. пл. 18,6 кв. м, на IV поверсі прим. І, II заг. пл.18,3 кв. м, на V поверсі прим. І, II, III заг. пл. 26,9 кв. м (далі - предмет іпотеки).

Статтями 572, 575 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/20905/14, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015, визнано з 02.02.2010 право іпотеки банку на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 40-б, яке складається: з будівлі офісу літ. А-7 підвал, І, II, III, IV поверхи; V вверх (поз. І, II, III), VI, VII поверхи, загальною площею 2718,0 кв. м; вхід в підвал літ. а-1, ганки літ. а, аI, аII, аIII, аVIII, приямки літ. А1V, аV, аVІ аVІІ, пожежні сходи аIX. У спільному користуванні знаходяться: на І поверсі ґанок літ. А, прим. І, II, IV, V, VI заг. пл. 145, 3 кв. м, на ІІ поверсі прим. І, II заг. пл. 18,3 кв. м, на III поверсі прим. І, II заг. пл. 18,6 кв. м, на IV поверсі прим. І, II заг. пл.18,3 кв. м, на V поверсі прим. І, II, III заг. пл. 26,9 кв. м, за договором іпотеки від 20.02.2008 № 066/67-ІП-08, укладений між позивачем та ТОВ "БІЗНЕС МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП". Визнано з 02.02.2010 за АТ "РОДОВІД БАНК" вищий пріоритет права на іпотеку нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 40б, відносно права іпотеки ПАТ "Банк Кредит Дніпро".

Судами також встановлено, що 29.07.2005 між позивачем (продавець) та ТОВ "Соціальні технології" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого позивач відчужив на користь ТОВ "Соціальні технології" нерухоме майно, розташоване в нежитловій будівлі офісу за адресою: будинок 40-б по вул. Комсомольській в місті Дніпропетровську, а саме: в літ. А-7 - будівлі офісу, на V поверсі приміщення IV, V, 1 - 14 загальною площею 392, 8 кв. м. В загальному користуванні: на I поверсі ганок літ. А, прим. I, II, IV, V, VI заг. пл. 145, 3 кв. м, на II поверсі прим. I, II заг. пл. 18,3 кв. м, на III поверсі прим. I, II заг. пл. 18,6 кв. м, на IV поверсі прим. I, II заг. пл.18,3 кв. м, на V поверсі прим. I, II, III заг. пл. 26,9 кв. м. Покупець набув спільної власності на приміщення загального користування: ліфт, електричні, сантехнічні та інші мережі, які обслуговують більше одного власника та призначені для забезпечення потреб всіх власників приміщень, розташованих в будівлі офісу.

Надалі (17.03.2008) позивач та ТОВ "Соціальні технології" змінили умови договору купівлі-продажу та погодили, що одночасно з передачею права власності на об'єкт покупець пропорційно набуває необмежене строком, часом (цілодобове), право постійного користування на приміщення загального користування: ліфт, електричні, сантехнічні та інші мережі, які обслуговують більш одного власника та призначені для забезпечення потреб всіх власників приміщень, розташованих в будівлі офісу.

Позивач звертається з позовом до суду про визнання недійсним Договору іпотеки №066/67-ІІІ-08 від 20.11.2008 у зв'язку з тим, що предмет іпотеки на момент укладення спірного Договору перебував у спільній власності позивача та ТОВ "Соціальні технології", а тому без згоди іншого власника на передачу предмету договору в іпотеку вказаний договір є недійсний.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, ст.ст. 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" визначено, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як передбачено ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1,2 ст. 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності відбувається співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Статтею 578 ЦК України встановлено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Судами встановлено, що на момент укладення оспорюваного Договору іпотеки спірні приміщення загального користування перебували не були у спільній власності позивача та ТОВ "Соціальні технології", а належали на праві власності позивачу одноособово, при цьому ТОВ "Соціальні технології" було надано право постійного користування ними з огляду на придбання частини приміщень у відповідній будівлі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що згоди ТОВ "Соціальні технології" на укладення оспорюваного Договору не потребувалось.

Відтак, рішення судів про відмову у задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки № 066/67-ІП-08 з підстав, визначених позивачем у позовній заяві, є правомірним.

Також судами вірно зазначено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а тому місцевий господарський суд правомірно відмовив у застосуванні строків позовної давності.

Колегія суддів також зазначає, що апеляційний суд в ході апеляційного провадження відмовив у задоволенні клопотання позивача про повторне витребування доказів від КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", оскільки 20.01.2016 від нього надійшла відповідь на попередній запит суду. Зважаючи на встановлені судами обставини справи, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення (як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції), колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неправомірність відмови апеляційного суду в задоволенні зазначеного клопотання.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Менеджмент Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 у справі №910/24970/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова