ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 травня 2016 року Справа № 910/16783/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївнина рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 15.09.2015 Київського апеляційного господарського суду 15.12.2015у справі Господарського суду№ 910/16783/15 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини АнатоліївнидоДержавної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"простягнення заборгованостіу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Гаврилюк О.О.;- відповідача Рябченко В.О.; Шендріков Д.О.;ВСТАНОВИВ:
26.06.2015 Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення заборгованості за договором № 94/Г-2011/USE-12.2-115-Д/Г-11 про забезпечення надання гарантії від 27.04.2011 у розмірі 301 605,64 грн., з яких: 1 624, 68 дол. США заборгованість за комісійними іншого банку гаранта, що по курсу НБУ (21,0588) станом на 15.06.2015 еквівалентно 34 213, 81 грн..; 327, 37 дол. США пені за несвоєчасну сплату комісії Ваnk of Algeria за період з 06.02.2015 по 15.06.2015, що по курсу НБУ (21,0588) станом на 15.06.2015 еквівалентно 6 894, 02 грн.; 46 622, 24 грн. комісія за обслуговування контргарантії за період з 27.01.2015 по 26.07.2015; 157 043, 63 грн. комісія за прийняття зобов'язань по контргарантії за період з 28.11.2014 по 29.05.2015; 21 793, 24 грн. пеня за несвоєчасну сплату комісій у гривні; 3% річних у розмірі 1 170,83 грн.; інфляційні втрати у розмірі 33 867,87 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі № 910/16783/15 (суддя Комарова О.С.) стягнуто з Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість по комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії у розмірі 10 868, 95 грн. за період з 01.11.2014 по 19.11.2014; в іншій частині у позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/16783/15 (колегія суддів у складі: Коротун О.М. - головуючий суддя, судді Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі № 910/16783/15 скасовано, та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі № 910/16783/15 в частині відмови у позові, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/16783/15, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Державна компанія з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" надала відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/16783/15 залишити без змін.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 27.04.2011 між позивачем (далі - гарант) та відповідачем (далі - принципал) було укладено договір № 94/Г-2011/USE-12.2-115-Д/Г-11 про забезпечення надання гарантії (далі - договір), відповідно до умов якого гарант за дорученням принципала забезпечує випуск банком Bank of Algeria (далі - банк бенефіціара), гарантії виконання на суму 406 170,49 дол. США на користь Центрального управління матеріально-технічного забезпечення Міністерства національної оборони АНДР (бенефіціар), згідно з контрактом № Е02108 від 17.04.2008 (дата повідомлення про ратифікацію - 23.05.2009) (USE - 17.2-14-К/КЕ-11 від 16.02.2011; далі - контракт), укладеним між принципалом та бенефіціаром.
Відповідно до п. 1.2 договору для забезпечення випуску гарантії банком бенефіціара гарант випускає контргарантію на користь банку бенефіціара для подальшого випуску гарантії банком бенефіціара на користь бенефіціара.
Пунктами 1.6.1, 1.6.2 договору передбачено, що принципал сплачує гаранту комісію за надання та обслуговування контргарантії згідно з тарифами гаранта зокрема: за підготовку надання контргарантії - 100,00 доларів США; за обслуговування контргарантії - 0,3% від суми контргарантії за квартал або його частину, мін. 200,00 доларів США; інші комісії згідно з діючими тарифами гаранта; комісію за прийняття зобов'язань по контргарантіі у розмірі 3,5% процентів річних від суми наданої контргарантії, яка сплачується за період з дати випуску контргарантії і до дня виконання гарантом зобов'язань перед банком бенефіціара за наданою контргарантією або до закінчення строку дії контргарантії.
Згідно п. 2.1 договору принципал зобов'язується: сплачувати на рахунок № 29094262410516 у ПАТ "ВіЕйБі Банк" комісію за підготовку надання контргарантії (п. 1.6.1 договору) протягом 15-ти днів з дати надання контргарантії (одноразово); комісію за обслуговування контргарантії (п.1.6.1 договору) протягом 15 днів з дати надання контргарантії і далі не пізніше 15-ти днів з початку наступного розрахункового періоду дії контргарантії (щоквартально); комісію за прийняття зобов'язань (п. 1.6.2 договору) не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, за розрахунковий місяць (щомісячно).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що за невиконання або несвоєчасне виконання умов п. п. 2.1.1, 2.1.2, 2.13, 2.1.7, 2.1.9 цього договору принципал сплачує гаранту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.
Між гарантом та принципалом укладалися договори про внесення змін до договору № 94/Г-2011/USE-12.2-115-Д/Г-11 від 27.04.2011 про забезпечення надання гарантії, відповідно до умов яких строк дії договору було продовжено до 09.02.2015.
29.01.2015 позивачем була направлена на адресу відповідача вимога про сплату заборгованості по комісії за обслуговування гарантії в розмірі 1 624,68 доларів США, проте дана вимога була залишена без відповіді і виконання, що також не заперечується відповідачем.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного й повного внесення комісійних іншого банку гаранта та комісії за обслуговування гарантії.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно з ст. 4 вказаного Закону фінансовими вважаються, зокрема, послуги з надання гарантій та поручительств.
Згідно із абзацом 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з ч. 1 ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана.
Статтею 567 ЦК України передбачено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відмовляючи у стягненні 1 624, 68 дол. США заборгованості за комісійними іншого банку гаранта Bank of Algeria суди попередніх інстанцій виходили з того, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, що позивачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не надано доказів понесення ним витрат зі сплати 1 624, 68 дол. США заборгованості за комісійними банку Bank of Algeria. До того ж, позивачем не надано доказів включення банку Bank of Algeria до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк".
В свою чергу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість зі сплати комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії є документально підтверджена, відповідачем не спростована, а отже відповідний факт є доведеним.
Разом з тим, суд першої інстанції задовольнив дані позовні вимоги лише в частині стягнення заборгованості у розмірі 10 868, 95 грн. за період з 01.11.2014 по 19.11.2014, оскільки на думку суду першої інстанції у зв'язку із запровадженням у ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" з 20.11.2014 тимчасової адміністрації, у позивача відсутні підстави як для стягнення заборгованості по сплаті комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії після 20.11.2014, так і по сплаті 327,37 дол. США пені за несвоєчасну сплату комісії Ваnk of Algeria, 46 622, 24 грн. комісії за обслуговування контргарантії, 21 793, 24 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії у гривні; 3% річних та інфляційних втрат.
Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки ані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ані Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, ані іншими законодавчими актами не передбачено припинення зобов'язання сторін за договором банківської гарантії у разі віднесення фінансової установи (гаранта) до категорії неплатоспроможних.
Більше того, суд першої інстанції стягнув заборгованість зі сплати комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії за період з 01.11.2014 по 19.11.2014, в той час як позивач просив стягнути заборгованість по сплаті комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії за період з 28.11.2014, при цьому в матеріалах справи відсутня заява позивача про зміну предмету позову. Відтак, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог без клопотання заінтересованої сторони.
В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, не виявив даних порушень місцевим господарським судом норм процесуального права.
Водночас, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав визнання припиненим зобов'язання шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), оскільки на думку суду апеляційної інстанції при порушенні відповідачем умов договору гарантії (зокрема, при несплаті комісійних платежів) позивач автоматично (як вбачається зі змісту договорів відступлення права вимоги) набуває право вимоги на грошові кошти (в розмірі заборгованості відповідача за договором гарантії), розміщені згідно з договорами банківських вкладів, зобов'язання з їх перерахування з цих рахунків на інший рахунок ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із наведеним висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Тобто, зобов'язання - це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін у одній особі є підставою для припинення зобов'язання.
Статтею 606 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. При цьому необхідною умовою припинення зобов'язання згідно з ст. 606 є взаємна відповідність прав і обов'язків боржника і кредитора, за відсутності якої зобов'язання не може бути припинене.
Відповідно до ч. 2 ст. 204 ГК України господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.
Приписи ст. 606 ЦК України та ст. 204 ГК України встановлюють такий спосіб припинення цивільно-правового зобов'язання, що не залежить від волі сторін. Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце в разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить за певних обставин зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, та/або навпаки. Іншими словами, в силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин). При цьому до особи, що залишилась, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим власне і припиняється правовідношення.
Отже, щоб зобов'язання припинилось на підставі ст. 606 ЦК України поєднанням двох сторін у одній особі, необхідно щоб у результаті такого поєднання лишилась лише одна особа. Поєднання боржника та кредитора може бути наслідком, зокрема, при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням тощо.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі № 3-107гс16, від 16.09.2015 у справі № 6-43цс15.
У даній справі залишаються дві особи, у яких залишаються взаємні зобов'язання.
Таким чином, поєднання боржника і кредитора в одній особі, у розумінні приписів ст. 606 ЦК України не відбулось.
Крім того, як передбачено ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Статтею 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.
У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.
Аналогічна за змістом норма передбачена також п. 6.5. постанови НБУ № 22 від 21.01.2004 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті".
З наведених положень законодавства вбачається, що здійснення договірного списання коштів, на підставі договорів відступлення прав вимоги, з рахунків відповідача є правом позивача, яке він реалізує за власним бажанням, а не його обов'язком.
Разом з тим, відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14.
Суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що відповідно до поданих позивачем розрахунків пеня у розмірі 327,37 дол. США ним була розрахована в доларах США.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають частковому скасуванню, а саме в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 327,37 дол. США пені за несвоєчасну сплату комісії Ваnk of Algeria за період з 06.02.2015 по 15.06.2015, що по курсу НБУ (21,0588) станом на 15.06.2015 еквівалентно 6 894, 02 грн.; 46 622, 24 грн. комісії за обслуговування контргарантії за період з 27.01.2015 по 26.07.2015; 157 043, 63 грн. комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії за період з 28.11.2014 по 29.05.2015; 21 793, 24 грн. пені за несвоєчасну сплату комісій; 3% річних у розмірі 1 170,83 грн.; інфляційних втрат у розмірі 33 867,87 грн.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни задовольнити частково.
Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/16783/15 в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 327,37 дол. США пені, 46 622, 24 грн. комісії за обслуговування контргарантії, 157 043, 63 грн. комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії, 21 793, 24 грн. пені за несвоєчасну сплату комісій, 3% річних у розмірі 1 170,83 грн., інфляційних втрати у розмірі 33 867,87 грн. та в цій частині направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/16783/15 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
В.І. КАРТЕРЕ