ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року Справа № 910/20397/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 (головуючий суддя Тищенко О.В., судді Зубець Л.П., Іоннікова І.А.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 05.10.2015 (суддя Демидов В.О.)у справі№ 910/20397/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна"доПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"простягнення 1.050.000,00 доларів США,за участю представниківпозивачаСамборський В.М.,відповідачаАндрущук О.В., Гуйван Т.П.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 у справі № 910/20397/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015, позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" 1.050.000,00 доларів США за Депозитним договором № 23-5/2-А від 10.10.2002.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, чим порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 251, 252, 1058, 1060 ЦК України, ст. 20, 23, 25, 27, 28, 32 Закону України "Про заставу" ст.ст. 4, 82 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, 10.10.2002 між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (банком, відповідачем) та ЗАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" (вкладником, позивачем) укладений Депозитний договір № 23-5/2-А (далі - Депозитний договір), за умовами якого вкладник розміщує на спеціальному рахунку №16118022118437, відкритому у банку, не пізніше 06.12.2002, грошові кошти в сумі 25.000,00 доларів США як депозит до запитання для забезпечення фінансової безпеки операцій, що здійснюються з використанням платіжних карток, емітованих вкладником відповідно до Договору від 03.06.2002 № 23-5/1А, укладеному між банком і вкладником (п. 1.1 договору).

22.01.2004 між ЗАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" (асоціатом, позивачем) та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (принципалом, відповідачем) укладений Договір про підтримку членства банку в Міжнародній платіжній системі VISA International № 1-1/23-6 (далі - Договір про підтримку), відповідно до п. 2.1 якого принципал зобов'язується від імені та за рахунок асоціата представляти інтереси останнього в МПС щодо діяльності асоціата в статусі асоційованого члена МПС.

22.01.2004 між ЗАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" (асоціатом, позивачем) та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (принципалом, відповідачем) укладений Договір про проведення розрахунків за операціями з платіжними картками банка асоційованого члена міжнародної платіжної системи № 1-2/23-6 (далі - Договір про розрахунки), відповідно до п. 1.1 якого принципал здійснює обслуговування кореспондентського рахунку асоціата, пов'язане з розрахунками за операціями з емісії та операціями з видачі готівки за картками.

22.01.2004 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 4 до Депозитного договору, якою назву договору та його умови було викладено у новій редакції, а саме: згідно з п. 1.1 Депозитного договору з метою забезпечення виконання вкладником своїх зобов'язань, що випливають з п. п. 4.1.3, 4.1.8, 4.1.14, 8.3, 8.6 Договору про підтримку та з п. п. 5.1.2, 5.1.4, 8.4 Договору про розрахунки, укладених між вкладником і банком, вкладник розміщує в банку гарантійний депозит в сумі 25.000,00 доларів США на строк з 05.12.2002 по 21.07.2005.

22.01.2004 між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (заставодержателем, відповідачем) та ЗАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" (заставодавцем, позивачем) укладений Договір застави майнових прав № 1-5/23-6 від 22.01.2004, відповідно до умов якого заставодавець з метою забезпечення своїх зобов'язань, викладених у Договорі підтримки та у Договорі про розрахунки, передає заставодержателю в заставу майнові права, а саме право вимоги коштів з вкладного (депозитного) рахунка, відкритого заставодавцю заставодержателем відповідно до Депозитного договору.

11.07.2014 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 14 до Депозитного договору, відповідно до умов якої позивач розмістив у відповідача депозит у загальній сумі 1.050.000,00 доларів США.

Відповідно до п. 1.3 Депозитного договору (у редакції Додаткової угоди № 14 від 11.07.2014) терміном повернення Гарантійного депозиту є 28.07.2015.

У п. 1.1 Депозитного договору (у редакції Додаткової угоди №14 від 11.07.2014) вказано, що вкладник розміщує в банку вклад у сумі 1.050.000,00 доларів США на строк до 28.07.2015, але у будь-якому випадку на строк, не менший ніж строк, протягом якого будуть виконуватися зобов'язання за Договором підтримки та Договором про розрахунки.

Листом від 27.07.2015 № 05-21/1418 ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" повідомило АТ "Укрексімбанк" про необхідність повернення вкладу саме 28.07.2015.

У листі від 03.08.2015 № 023-06/5277 відповідач повідомив, що не вважає терміном повернення вкладу дату 28.07.2015, оскільки відповідно до п. 1.1 Депозитного договору №23-5/2-А від 10.10.2002 даний договір укладений на інших умовах повернення вкладу і не є строковим, що випливає з п. 1.1 договору.

Відмова відповідача у поверненні позивачу вкладу за депозитним договором стала причиною звернення останнього до суду.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 1.050.000,00 доларів США за Депозитним договором № 23-5/2-А від 10.10.2002, суди виходили того, що Депозитним договором визначено чіткий термін повернення гарантійного депозиту - 28.07.2015, а сам договір за своєю правовою природою є договором строкового вкладу.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права, з огляду на таке

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів звертає увагу не те, що суди, розглянувши спір по суті, не вивчили в повному обсязі підстав укладення і економіко-правової сутності Депозитного договору, а також не надали належної оцінки доводам відповідача, що вказаний договір фактично є гарантійним документом, укладеним для забезпечення фінансової безпеки операцій, що здійснюються з використанням платіжних карток, емітованих вкладником відповідно до Договору від 03.06.2002 № 23-5/1А, укладеному між банком і вкладником (п. 1.1 договору).

При цьому суди не врахували факту укладення між позивачем та відповідачем договору застави № 1-5/23-6 від 22.01.2004, предметом якої є майнові права на кошти, розміщені на рахунку гарантійного депозиту в сумі 1.050.000, доларів США, а також не врахували положень ст. 28 Закону України "Про заставу" щодо порядку та умов припинення застави.

Колегія суддів, аналізуючи Депозитний договір як матеріально-правову підставу заявленого позову, відзначає таке.

Як встановлено судами, у п. 1.1 Депозитного договору (у редакції Додаткової угоди №14 від 11.07.2014) вказано, що вкладник розміщує в банку вклад у сумі 1.050.000,00 доларів США на строк до 28.07.2015, але у будь-якому випадку на строк, не менший ніж строк, протягом якого будуть виконуватися зобов'язання за Договором підтримки та Договором про розрахунки.

Однак суди попередніх інстанцій не встановили, чи були виконані станом на час звернення позивача з вимогою про повернення депозитного вкладу зобов'язання за Договором підтримки та Договором про розрахунки. Суди фактично обмежились передчасним та необґрунтованим твердженням про те, що вказані . Разом з тим слід було надати оцінку в сукупності всім згаданим вище договорам та їх взаємопов'язаності з чітким визначенням того, які договори є основними, а які - забезпечувальними.

Суди, зокрема, не надали належної оцінки положенню п. 1.1 Депозитного д щодо виникнення у відповідача обов'язку з повернення депозиту виключно за відкладальної умови, а саме: виконання зобов'язання за Договором підтримки та Договором про розрахунки.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно зі 212 ЦК України особи, які вчиняють правичини, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

В оскаржуваних рішенні та постанові суди не надали належної оцінки доводам відповідача про те, що станом на час звернення позивача з вимогою про повернення депозитного вкладу зобов'язання за Договором підтримки та Договором про розрахунки не були виконані. вказаних Відповідних обставин суди не досліджували, що також призвело до передчасних висновків.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 910/20397/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяО.О. ЄвсіковсуддіО.А. Кролевець О.В. Попікова