ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року Справа № 922/3660/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Національного природного парку "Дворічанський"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.11.2015у справі№ 922/3660/15 Господарського суду Харківської областіза позовомДочірнього підприємства "Бірюк"доНаціонального природного парку "Дворічанський"прозобов'язання припинити діїта за зустрічною позовною заявоюНаціонального природного парку "Дворічанський"до1. Дочірнього підприємства "Бірюк"; 2. Харківського обласного управління лісового та мисливського господарстваза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. Харківська обласна рада; 2. Харківська обласна державна адміністраціяпровизнання договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії

Для розгляду касаційної скарги у цій справі 27.01.2016 визначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

У судовому засіданні 28.01.2016 у справі було оголошено перерву до 04.02.2016 до 12 год. 30 хв.

за участю представників сторін за первісним позовом від:

позивача: Чехов Д.А. (дов. від 27.01.2016),

відповідача: Ловчиновський В.І. (дов. від 09.07.2015), Ловчиновська А.В. (дов. від 09.07.2015), Сербіна А.В. (дог. від 26.01.2016)

за участю представників сторін за зустрічним позовом від:

позивача: Ловчиновський В.І. (дов. від 09.07.2015), Ловчиновська А.В. (дов. від 09.07.2015), Сербіна А.В. (дог. від 26.01.2016),

відповідача-2: Чехов Д.А. (дов. від 27.01.2016),

Представники відповідача-1 та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Бірюк" звернулося з позовом до Національного природного парку "Дворічанський", в якому, з урахуванням уточнених вимог, просило зобов'язати відповідача припинити незаконні дії, які порушують господарські права позивача, а саме: проведення виїзних перевірок мисливських угідь позивача; встановлення знаків на території мисливських угідь; встановлення огорож в мисливських угіддях; демонтаж та псування оглядових веж, розташованих на території мисливських угідь; складання приписів про усунення порушень позивачем; заборону мисливства в мисливських угіддях. Також, позивач просив зобов'язати відповідача утриматися від вчинення зазначених незаконних дій, які порушують господарські права Дочірнього підприємства "Бірюк". Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про порушення відповідачем права та вчиненні перешкод у здійсненні позивачем господарської діяльності з ведення мисливського господарства відповідно до умов договору від 09.01.2008, укладеного з Харківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. При цьому, позивач посилався на приписи статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 17 Лісового кодексу України, статті 126 Земельного кодексу України.

Водночас, до суду першої інстанції із зустрічним позовом звернувся Національний природний парк "Дворічанський" до Дочірнього підприємства "Бірюк", в якому просив визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 09.01.2008, укладений між Дочірнім підприємством "Бірюк" та Харківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Також, позивач за зустрічним позовом просив зобов'язати Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства звернутися до Харківської обласної ради з поданням про вилучення у Дочірнього підприємства "Бірюк" мисливських угідь, наданих рішенням Харківської обласної ради № 547-V від 26.12.2007. Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що спірний договір про умови ведення мисливського господарства від 09.01.2008 укладено сторонами без наміру створення правових наслідків, передбаченим правочином. Окрім цього, позивач зазначав про використання Дочірнім підприємством "Бірюк" мисливських угідь з порушенням умов їх надання за призначенням, без дотримання вимог законів та нормативних актів у галузі охорони і використання тваринного світу. При цьому, позивач за зустрічним позовом посилався на приписи статей 15, 16, 234 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.09.2015, ухваленим суддею Прохоровим С.А., первісний позов задоволено в частині зобов'язання Національного природного парку "Дворічанський" утриматися від вчинення дій, які порушують господарські права Дочірнього підприємства "Бірюк" на право ведення мисливського господарства відповідно до умов договору від 09.01.2008 укладеного з Харківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства; у решті первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що діяльність відповідача за первісним позовом обмежується виключно в межах території природного парку, яка в натурі не визначена. З огляду на що, суд дійшов висновку про доведеність створення відповідачем загрози порушення прав позивача, а відтак і наявності підстав в частині зобов'язання Національного природного парку "Дворічанський" утриматися від вчинення дій, які порушують господарські права Дочірнього підприємства "Бірюк". Відмовляючи у вимозі про припинення відповідачем незаконних дій, які порушують господарські права позивача, суд виходив з того, що вчинені відповідачем на час розгляду справи порушення вже скоєні та мають закінчений склад. Відмова у зустрічному позові вмотивована його недоведеністю. При цьому, суд керувався приписами статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України, статей 6, 20, 62 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України "Про господарські товариства".

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Ільїн О.В., постановою від 03.11.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Національний природний парк "Дворічанський" звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а провадження у справі припинити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами того, що визначення меж національного природного парку в натурі, не є обов'язковою умовою здійснення ним повноважень. На думку скаржника, до моменту такого відведення, межі національного природного парку визначаються відповідно до проекту його створення. З огляду на що, скаржник зазначає про помилковий висновок судів щодо відсутності підстав для втручання в господарську діяльність позивача на території національного природного парку з метою запобігання діяльності позивача, яка суперечить меті створення парку. Окрім цього, скаржник зазначає про невизначеність у резолютивній частині судового рішення дій, від вчинення яких має утриматися відповідач. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 7, 17, 20 60, 61 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 1, 80, 83 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Дочірнього підприємства "Бірюк" надійшли пояснення та відзив на касаційну скаргу, в яких позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішеннями Харківської обласної ради народних депутатів від 27.07.2004 та від 26.12.2007 Дочірньому підприємству "Бірюк" терміном до 27.07.2044 надані мисливські угіддя загальною площею 30 119 га для ведення мисливського господарства в Дворічанському районі Харківської області. Зазначені угіддя розташовані в північно-східній частині Дворічанського району Харківської області. Також судами установлено, що 09.01.2008 між Дочірнім підприємством "Бірюк" та Харківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства укладено договір про умови ведення мисливського господарства. У 2008 році Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства "Харківдіпроагроліс" розроблено та погоджено проект організації та розвитку мисливського господарства Дочірнього підприємства "Бірюк". Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду за первісним позовом є вимоги Дочірнього підприємства "Бірюк" до Національного природного парку "Дворічанський" про зобов'язання відповідача припинити дії, які порушують господарські права позивача, а саме: проведення виїзних перевірок мисливських угідь позивача; встановлення знаків на території мисливських угідь; встановлення огорож в мисливських угіддях; демонтаж та псування оглядових веж, розташованих на території мисливських угідь; складання приписів про усунення порушень позивачем; заборону мисливства. Також, позивач просив зобов'язати відповідача утриматися від вчинення зазначених дій. Предметом судового розгляду за зустрічним позовом є вимога Національного природного парку "Дворічанський" до Дочірнього підприємства "Бірюк" про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 09.01.2008. Відмовляючи у зустрічному позові щодо визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 09.01.2008 між Дочірнім підприємством "Бірюк" та Харківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, суди виходили з недоведеності обставин порушення спірним правочином прав позивача за зустрічним позовом. Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Виходячи з того, що судами попередніх інстанцій на підставі повного та всебічного розгляду даного спору не установлено обставин порушення прав Національного природного парку "Дворічанський" спірним договором, висновок судів про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову визнається правомірним. Водночас, вирішуючи спір в частині первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що діяльність відповідача за первісним позовом - Національного природного парку "Дворічанський" обмежується територією природного парку, визначеною в натурі. Суди дійшли висновку про недоведеність того, що території, які входять до складу Національного природного парку "Дворічанський", представляють природно-заповідну цінність. Проте, колегія суддів такий висновок визнає помилковим з огляду на наступне. Указом Президента України від 11.12.2009 №1044/2009 на території Дворічанького району Харківської області створено національний природний парк "Дворічанський". Згідно з цим Указом Національному природному парку "Дворічанський" надано в постійне користування 3 131,2 га земель державної власності з їх вилученням, а також включено до складу національного природного парку 2 472,4 га земель без вилучення. На виконання Указу Президента України від 11.12.2009 наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 405 від 21.10.2011 створено природоохоронну, рекреаційну, культурно-освітню, науково-дослідну установу національний природний парк "Дворічанський" та затверджено Положення. Згідно з цим Положенням парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання цінних природних територій та об'єктів лісостепової зони, що мають важливе природоохоронне, рекреаційне та культурно-освітнє значення. Відповідно до пункту 5.1. названого Положення служба охорони парку входить до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Згідно з приписами статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі згідно законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Відповідно до статті 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів. З огляду на те, що Указом Президента України від 11.12.2009 №1044/2009 створено Національний природний парк "Дворічанський", до складу якого увійшли 3 131,2 га земель державної власності, вилучених та наданих в постійне користування НПП "Дворічанський", та 2 472,4 га земель, включених без вилучення у інших землевласників та землекористувачів, межі створення цього парку визначені картографічними матеріалами, наведеними у Проекті створення Національного природного парку "Дворічанський". Зазначене відповідає приписам статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України". За таких обставин, колегія суддів визнає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо невизначеності меж території Національного природного парку "Дворічанський". Водночас, згідно зі статтею 60 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, що входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Зазначена служба державної охорони природно-заповідного фонду України здійснює свої повноваження на підставі Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 № 1127. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Зазначеного не було враховано судами, що призвело до помилкового задоволення первісного позову. За таких обставин, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню у цій частині з прийняттям нового рішення про відмову у позові. З огляду на що, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження. Судові витрати за розгляд касаційної скарги відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного природного парку "Дворічанський" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 у справі №922/3660/15 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2015 скасувати в частині первісного позову про зобов'язання Національний природний парк "Дворічанський" утриматися від вчинення дій, які порушують господарські права Дочірнього підприємства "Бірюк" на право ведення мисливського господарства відповідно до умов договору від 09.01.2008, укладеного з Харківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Прийняти нове рішення, яким у цій частині первісного позову відмовити.

Решту постанови та рішення залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Бірюк" на користь Національного природного парку "Дворічанський" 1 461,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Харківської області.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець