Постанова ВГСУ від 03.12.2015 року у справі №910/12796/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року Справа № 910/12796/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Лисенко С.І. - дов. від 26.12.14, відповідача: Ковригін О.В. - дов. від 26.12.14,

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.10.15у справі№910/12796/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України"простягнення коштів

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" про стягнення з останнього 19196,67 грн. заборгованості, 1729,28 грн. - 3% річних, 1580,58 грн. інфляційних втрат, 3455,40 грн. пені, 1343,77 грн. - 7% штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу від 13.10.10 №265-К/104-234-У щодо повного та вчасного проведення розрахунків за поставлену продукцію.

Відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до заявлених вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.15 (суддя Цюкало Ю.В.) у позові відмовлено. Суд виходив з того, що строк оплати за отриманий товар за договором від 13.10.10 не настав, оскільки рахунок-фактура на оплату позивачем відповідачеві, як то передбачено спірним договором, не виставлявся. Суд також зазначив, що акти звірки взаємних розрахунків не є належними доказами у справі та не підтверджують існування саме спірної заборгованості за договором купівлі-продажу №265-К/104-234-У від 13.10.10, і не свідчать про переривання строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.15 (судді: Сітайло Л.Г., Баранець О.М., Пономаренко Є.Ю.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції установив, що строк оплати за отриману згідно зі спірним договором продукцію настав; що відповідач за отримане не розрахувався. Між тим суд відмовив у позові за спливом строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції також установив, що акти звірки взаємних розрахунків не підтверджують існування заборгованості за спірним договором і не свідчать про переривання строку позовної давності.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", яке просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на порушення судами приписів статей 256-258, 261, 264, 267, 610, 612, 631 Цивільного кодексу України, статті 33 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що судами були невірно встановлені обставини справи та оцінені зібрані у справі докази. Він наголошує на тому, що строк позовної давності не сплив за заявленими вимогами та переривався у зв'язку із підписанням сторонами актів звірки взаєморозрахунків від 30.06.12, 30.09.12, 31.12.12.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом в процесі розгляду спору установлено та підтверджено матеріалами справи, що 13.10.10 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") - продавцем та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - покупцем укладено договір купівлі-продажу №265-К/104-234-У. За умовами цього договору продавець зобов'язався продати, а покупець прийняти та оплатити запасні частини і матеріали відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Згідно з пунктом 2.1 договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікації (додаток №1 до договору). Загальна ціна договору становить 19196,67 грн., в т.ч. ПДВ - 3199,44 грн. (пункт 3.2 договору). Відповідно до пункту 3.4 договору продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна і вартість поставленої продукції. Згідно з пунктами 4.2, 4.4 договору факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції; датою поставки продукції визнається дата, вказана в накладній. Судом апеляційної інстанції установлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов зазначеного договору позивач за видатковими накладними №23/10-2023 від 13.10.10, №20/10-2026 від 13.10.10 поставив відповідачеві спірну продукцію на загальну суму 19196,67 грн. Суд також установив, що відповідач отримав вказану продукцію; що строк оплати за неї настав, проте вартість отриманого відповідачем оплачена не була, його борг становить 19196,67 грн. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати отриманої продукції, позивач звернувся з позовом про стягнення з нього 19196,67 грн. боргу, 1729,28 грн. - 3% річних, 1580,58 грн. інфляційних втрат, 3455,40 грн. пені, 1343,77 грн. - 7% штрафу. Відповідачем було подано до господарського суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності у відповідності до статей 256-258, 266, 267 Цивільного кодексу України. В свою чергу, позивач, заперечуючи проти вказаної заяви, посилався на те, що строк позовної давності переривався підписанням актів звірки від 30.06.12, 30.09.12, 31.12.12. Суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини і зібрані у справі докази, установив, що строк позовної давності за заявленими вимогами сплив; що такий строк перерваний не був. При цьому, судом було надано оцінку вказаним актам звірки, котрі, як установив суд, не підтверджують наявності заборгованості саме за спірним договором №265-К/104-234-У та не свідчать про вчинення відповідачем дій щодо визнання заявленого боргу. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі. Відповідно до приписів статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Зі змісту вказаної норми убачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Як вже зазначалося, і це було установлено судом апеляційної інстанції, відповідач у жовтні 2010 року за видатковими накладними №23/10-2023 від 13.10.10, №20/10-2026 від 13.10.10 отримав спірну продукцію; що обов'язок з її оплати (в силу приписів статті 692 Цивільного кодексу України і умов договору) у відповідача виник з моменту прийняття такої продукції, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати. Суд також установив, що відповідач, отримавши продукцію, за неї не розрахувався і його борг становить 19196,67 грн. Між тим, ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про сплив строку позовної давності, і як наслідок відмову у задоволенні позовних вимог. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Крім того, згідно зі статтею 266 названого Кодексу зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Як вже зазначалося, і убачається з матеріалів справи, відповідачем до прийняття рішення у справі було подано заяву про застосування строку позовної давності. Судом апеляційної інстанції установлено, з підтвердженням матеріалами справи, що позивач своєчасно своїм правом на стягнення боргу з відповідача, а саме, упродовж трьох років після передання товару, не скористався; він звернувся з даним позовом у квітні 2015 року, тобто поза межами трирічного строку. Як установив суд апеляційної інстанції відповідач не вчиняв дій щодо визнання спірної суми боргу, а відтак строк позовної давності перерваний не був. Відповідно до вимог частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Довід скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції актів звірки від 30.06.12, 30.09.12, 31.12.12 не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки йому надавалася оцінка судом і він був відхилений судом. Як установив суд, вказані акти не підтверджують визнання відповідачем заборгованості саме за спірним договором; бухгалтерська довідка (на 47-48 а.с.) підписана позивачем в односторонньому порядку і також не свідчить про переривання строку позовної давності. Інші доводи касаційної скарги теж визнаються неспроможними, позаяк ґрунтуються на переоцінці доказів та установленого судом апеляційної інстанції не спростовують. З огляду на зазначене, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -