ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року Справа № 913/188/16 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівКорсака В.А., Бакуліної С.В.,розглянувши касаційну скаргуКонцерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Луганської філіїна постанову від 04.07.2016 Донецького апеляційного господарського судуу справі№ 913/188/16 господарського суду Луганської областіза позовомКонцерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Луганської філіїдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна телерадіокомпанія "Ірта"простягнення 160 625,34 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача - Гамрецький Є.О. (дов. від 31.12.15)

Від відповідача - Жданюк В.В. (дов. від 22.02.16)

У зв'язку з перебуванням судді Поляк О.І. у відпустці, справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Корсак В.А., Бакуліна С.В. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.10.2016).

ВСТАНОВИЛА:

Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Луганська філія звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна телерадіокомпанія "Ірта" про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги в розмірі 124 326,70 грн. та пені в розмірі 36 298,64 грн. за договором про надання телекомунікаційних послуг від 01.02.2012 за №10-02/12.

Рішенням від 08.04.2016 господарського суду Луганської області (суддя Масловський С.В.) в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що надані позивачем в обґрунтування своїх вимог докази на підтвердження факту надання послуг, не є належними в розумінні статті ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до п.5.2., 5.3 договору від 01.02.2012 № 10-02/12 факт надання послуг підтверджується актом прийняття послуг, який суду надано не було.

Постановою колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2016 у складі головуючого: Стойка О.В., Ломовцевої Н.В., Чернота Л.Ф. рішення господарського суду Луганської області залишено без змін з тих же підстав.

Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Луганська філія у касаційній скарзі просить постанову апеляційного суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2012 між Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Луганська філія (виконавець) та ТОВ "Незалежна телерадіокомпанія "Ірта" (замовник) укладено договір про надання телекомунікаційних послуг від 01.02.2012 № 10-02/12, за умовами якого виконавець надає замовнику телекомунікаційні послуги, а саме канали подачі цифрового сигналу по протокол ІР, організованих по РРЛ Луганської філії Концерну РРТ.

Згідно п. 4.1 договору виконавець надає телекомунікаційні послуги тільки після отримання від замовника завірених належним чином копій ліцензій Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення на право користування каналами мовлення з усіма додатками.

Пунктами 5.2, 5.3 договору передбачено, що виконавець щомісяця не пізніше 10-го числа складає акт прийняття наданих послуг і рахунок на оплату наданих послуг технічними засобами за підсумками роботи, після цього направляє рахунок, акт замовнику. Замовник у триденний строк після отримання рахунку, акту, розглядає їх, і у випадку відсутності зауважень та заперечень, підписує акт, скріплює печаткою і повертає виконавцю.

У разі неотримання виконавцем протоколу зауважень або заперечень від замовника в зазначений п.5.3 строк, послуга вважається прийнятою замовником в обсязі, визначеному актом прийнятих наданих послуг, а сума, що зазначена в акті, вважається узгодженою сторонами і підлягає оплаті (п.5.5).

Відповідно до п.5.6 зміна суми, зазначеної в акті, в односторонньому порядку не допускається.

Пунктом 6.5 договору встановлено зобов'язання виконавця за несвоєчасну оплату рахунків виконавця, у строки передбачені розділом 5 договору, сплатити пеню яка обчислюється від суми заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення та за весь період такого прострочення.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє з 01.02.2012 по 31.12.2012 включно, а в частині виникнення фінансових зобов'язань по договору - до їх виконання.

27.12.2012 сторонами укладено додаткову угоду до договору, якою строк дії договору встановлено з 01.02.2012 року по 31.12.2013 включно, а в частині виникнення фінансових зобов'язань по договору - до їх повного виконання.

Додатковою угодою від 20.12.2013 до договору строк дії договору продовжено до 31.12.2014 включно, а в частині виникнення фінансових зобов'язань по договору - до їх повного виконання.

Посилаючись на фактичне надання послуг відповідачу за період січень-липень 2014 позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги в сумі 124 326,70 грн. та пені в сумі 36 298,64грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною другою статті 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що виконавець щомісяця не пізніше 10-го числа складає акт прийняття наданих послуг і рахунок на оплату наданих послуг технічними засобами за підсумками роботи, після цього направляє рахунок, акт замовнику.

Відповідно до п.5.6 зміна суми, зазначеної в акті, в односторонньому порядку не допускається.

Таким чином, сторони у договорі визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України.

Господарськими судами встановлено, що 16.03.2016 позивач надав: акт виконаних робіт №301 від 30.04.2014 на суму 17858,36 грн., акт виконаних робіт №385 від 27.05.2014 на суму 18230,41грн., акт виконаних робіт №465 від 30.06.2014 на суму 17858,36грн., акт виконаних робіт №543 від 31.07.2014 на суму 17282,93грн., на загальну суму 71230,06 грн. При цьому, зазначені акти не підписані та не скріплені печатками сторін, а також не містять інформації щодо фактично відпрацьованого часу фактичних технічних засобів як того вимагає п. 5.7 договору. Тобто надані позивачем акти не є належними доказами надання послуг в розумінні п. 5.2 договору.

Крім того, відповідачу ці акти були направлені вже під час розгляду справи в суді, а саме 10.03.2016, тобто право позивача на момент звернення із даним позовом до суду не було порушено, будь-яких доказів на підтвердження факту надсилання спірних актів відповідачу до звернення з позовом до суду (до 08.02.2016), позивачем не надано.

Крім того в матеріалах справи наявні докази, зокрема, Сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини № 6099, яким встановлено, що з 30.05.2014 по 30.03.2016 відповідач не міг споживати спірні послуги та не знаходився на території м. Луганська, за місцезнаходженням обладнання підприємства у зв'язку з бойовими діями на території Луганської області, а отже й не міг отримувати послуги, оскільки обладнання вибуло з його володіння.

Посилання касатора на акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2014 по 01.04.2014 на суму 54 790,44грн. не приймається до уваги, оскільки відповідно до п.5.2., 5.3 договору про надання телекомунікаційних послуг №10-02/12 від 01.02.2012, факт надання послуг підтверджується актом прийняття послуг і саме цей акт є підставою для сплати послуг.

За таких обставин, суди правомірно зазначили, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості не доведена належними та допустимими доказами та відмовили у її задоволенні.

Щодо пені у розмірі 36298,64 грн., яку на підставі п.6.5. договору про надання телекомунікаційних послуг №10-02/12 від 01.02.2012, позивач просив стягнути з відповідача, то оскільки позивачем не доведено обґрунтованість заявленої до стягнення суми основного боргу, суди обгрунтовано дійшли висновку про відмову у її стягненні.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення господарського суду першої інстанції про відмову в позові, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Луганської філії залишити без задоволення.

Постанову від 04.07.2016 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 913/188/16 господарського суду Луганської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді В. Корсак

С. Бакуліна