ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа № 917/859/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року

та на рішення господарського суду Полтавської області від 09 червня 2015 року

у справі № 917/859/15

господарського суду Полтавської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком"

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 86660,28 грн. пені, -

за участю представників

позивача Малярчук Ю.Б.

відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до господарського суду Полтавської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" про зобов'язання вчинити дії та стягнення 86 660,28 грн. пені за договором поставки (закупівля товару за власні кошти) №УГВ 9810/11-14 від 24 листопада 2014 року, а саме:

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" поставити Публічному акціонерному товариству "Укргазвидобування" за актом приймання-передачі товар за договором №УГВ 9810/11-14 від 24 листопада 2014 року загальною вартістю 5777352,00 грн., зокрема:

1) елеватор КМ 114-140 у кількості 4 шт.;

2) елеватор КМ 127-250 у кількості 2 шт.;

3) елеватор КМ 127 ПК-250 (0 висадки 131,8 мм) у кількості 50 шт.;

4) елеватор КМ 127 ПК-250 (0 висадки 131,8 мм; 0 муфти 184,2 мм) у кількості 12 шт.;

5) елеватор КМ 140-320 у кількості 14 шт.;

6) елеватор КМ 140 ПК-320 у кількості 20 шт.

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" пені у сумі 86660,28 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09 червня 2015 року (суддя Тимощенко О.М.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 липня 2015 року (судді Барбашова С.В., Білецька А.М., Слободін М.М.) у справі № 917/859/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 86660,28 грн. пені, 1827 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 09 червня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26 липня 2015 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" ("Покупець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" ("Постачальник") укладено договір поставки № УГВ 9810/11-14, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцеві товар, визначений у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а Покупець в свою чергу взяв на себе зобов'язання прийняти і оплатити такий товар.

Пунктом 1.2. Договору сторони обумовили, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору зазначається у специфікації.

Згідно з пунктами 5.1. та 5.2. Договору умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів зазначається в специфікації до цього договору. Обсяг поставки кожної окремої партії товару визначається в рознарядках позивача (узгоджена до поставки партія товару).

Пунктом 5.3. Договору сторони передбачили, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від відповідача до позивача з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Пунктом 5.4. визначено, що Постачальник (відповідач у справі) письмово повідомляє позивача і вантажоотримувача про готовність до відвантаження товару шляхом направлення листа.

Відповідно до пунктів 6.3.1. та 6.3.2 Договору Постачальник (відповідач у справі) зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та специфікацією, а також забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами у справі визначена загальна вартість товару за Договором в сумі 6208776,00 грн., шляхом підписання відповідних специфікацій № 1 на суму 171864,00 грн., у т.ч. ПДВ 28644,00 грн.; № 2 на суму 110640,00 грн., у т.ч. ПДВ 18440,00 грн.; № 3 на суму 2766000,00 грн., у т.ч. ПДВ 461000,00 грн.; № 4 на суму 663840,00 грн., у т.ч. ПДВ 110640,00 грн.; № 5 - 431424,00 грн., у т.ч. ПДВ 71904,00 грн.; № 6 на суму 847728,00 грн., у т.ч. ПДВ 141288,00 грн.; № 7 на суму 1217280,00 грн., у т.ч. ПДВ 202880,00 грн., які є невід'ємними частинами даного Договору.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені норми кореспондуються з положеннями частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

На виконання умов Договору позивач надав супровідним листом №11/1-1006 від 01 грудня 2014 року рознарядку відповідачу на відвантаження товару у повному обсязі, згідно з Специфікаціями №№ 1 - 7. Факт отримання даної рознарядки підтверджується розпискою від 01 грудня 2014 року з особистим підписом директора ТОВ "Полтавапостач-ком" Нейковської О.В., засвідченим печаткою підприємства відповідача.

29 грудня 2014 року відповідач здійснив поставку товару загальною вартістю 431424,00 грн., що обумовлений специфікацією № 5.

30 січня 2015 року позивач повторно надав супровідним листом №11/1-1222 рознарядку відповідачу щодо поставки МТР в лютому-березні 2015 року відповідно до умов Договору № УГВ 9810/11-14 від 24 листопада 2014 року, але відповідач поставку обумовленого товару на суму 5777352,00 грн. не здійснив, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до господарського суду, в якому позивач просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавапостач-ком" поставити Публічному акціонерному товариству "Укргазвидобування" за актом приймання-передачі товар за договором № УГВ 9810/11-14 від 24 листопада 2014 року товар загальною вартістю 5777352,00 грн., зокрема елеватор КМ 114-140 у кількості 4 шт.; елеватор КМ 127-250 у кількості 2 шт.; елеватор КМ 127 ПК-250 (0 висадки 131,8 мм) у кількості 50 шт.; елеватор КМ 127 ПК-250 (0 висадки 131,8 мм; 0 муфти 184,2 мм) у кількості 12 шт.; елеватор КМ 140-320 у кількості 14 шт.; елеватор КМ 140 ПК-320 у кількості 20 шт.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог в зазначеній частині, дослідивши всі обставини в їх сукупності, оцінивши надані сторонами на їх підтвердження докази, місцевий господарський суд встановив факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у строки, визначені договором №УГВ 9810/11-14 від 24 листопада 2014 року, однак враховуючи те, що строк поставки та строк дії договору №УГВ 9810/11-14 від 24 листопада 2014 року закінчився 31 березня 2015 року, тому суди дійшли висновку про відсутність правових підстав зобов'язувати відповідача вчинювати дії на підставі договору № УГВ 9810/11-14 від 24 листопада 2014 року, зокрема здійснювати поставку товару на суму 5777352,00 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 10.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 січня 2015 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

30 грудня 2014 року сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору, якою продовжено строк дії Договору та строк поставки товару, у зв'язку з чим пункт 10.1 Договору викладено в наступній редакції: "Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 березня 2015 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань". Пункт 3 специфікацій №1-№7 до Договору викладено в наступній редакції: "строк поставки товару: граничний строк поставки - березень 2015р." Інші умови залишені сторонами без змін.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за підстав встановлених договором.

Згідно зі статтею 604 Цивільного кодексу України однією із підстав припинення зобов'язання є домовленість сторін.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зобов'язання припинилося внаслідок припинення строку дії договору, оскільки це є різновидом домовленості сторін, яка зафіксована, зокрема, в умовах угоди.

Крім того, згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Аналізуючи положення вищезазначених норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що строком дії договору є час його чинності (обов'язковості); сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору упродовж строку дії договору; строк чинності договору зумовлює строк чинності зобов'язання, що виникло з цього договору.

Враховуючи те, що оплата товару за умовами Договору здійснюється позивачем за фактом його поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання (пункти 4 специфікацій №№1-7), строк дії Договору та строк поставки товару закінчився 31 березня 2015 року (пункти 1.1. та 1.2. специфікацій №№1-7), а тому правові підстави для висновку про зобов'язання відповідача здійснити допоставку товару за специфікаціями №№ 1, 2, 3, 4, 6, 7 на суму 5777352,00 грн. - відсутні.

Твердження позивача у касаційній скарзі про порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм статей 598, 670, 622 Цивільного кодексу України та статей 193, 202 Господарського кодексу України в частині відмови в позові щодо зобов'язання відповідача поставити товар, не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного перегляду, оскільки обов'язок поставити товар без договору, строк дії та строк поставки по якому закінчився, і без передплати за ним, не може бути покладений на відповідача, оскільки відповідно до частини 1 статті 13 та частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, і не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язком для неї, а відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з прийнятими у справі рішеннями в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання відповідача поставити товар, оскільки рішення є законним, обґрунтованими та правомірним, і підстави для скасування в цій частині відсутні.

Що стосується вимог позивача про стягнення пені в сумі 86660,28 грн. за період з 01 квітня 2015 року по 15 квітня 2015 року, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає вмотивованими, а тому їх задоволення господарським судом відповідає визначеним сторонами договірним умовам та вимогам чинного законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 180 Господарського кодексу України та статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.10. Договору сторони обумовили, що у разі невиконання Постачальником (відповідачем у справі) взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначених у специфікації до даного договору, останній сплачує пеню у розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не виконав обов'язок з поставки товару до 31 березня 2015 року, у зв'язку з чим позивачем заявлена вимога про стягнення пені в сумі 86660,28 грн. за період з 01 квітня 2015 року по 15 квітня 2015 року.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківського апеляційного господарського суду від 26 липня 2015 року залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26 липня 2015 року зі справи № 917/859/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков