ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа № 910/8869/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Гоголь Т.Г., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова-Лайт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.08.2015у справі910/8869/15Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Шредер"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова-Лайт"простягнення 62163,27 грн.за участю представників: позивачаБригідир Н.Г. - предст., дов. від 02.11.2015;відповідачаСамойленко А.О. - предст., дов. від 28.09.2015;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шредер" звернулося до Господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова-Лайт" заборгованості в сумі 44078,50 грн. основного боргу, 6490,52 грн. пені, 11019,63 грн. штрафу, 574,63 грн. відсотків річних; позовні вимоги вмотивовано порушенням відповідачем договірних зобов'язань з оплати поставленого товару, приписами статей 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 530, 629, 549, 552, 624 Цивільного кодексу України.

Відповідач позовні вимоги визнав частково, вказавши, що визнає суму основної заборгованості, нараховану за умовами договору суму пені та 3 % річних, проте зазначив, що позивачем безпідставно заявлені до стягнення 11019,63 грн. штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язання, оскільки з матеріалів справи таких дій не вбачається, а несвоєчасне виконання ним зобов'язання не є відмовою від зобов'язання в односторонньому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 (суддя Маринченко Я.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова-Лайт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер" 44078,50 грн. основного боргу, 6490,52 грн. пені, 11019,63 грн. штрафу, 574,63 грн. відсотків річних, а також 1827 грн. витрат на сплату судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 (судді: Сітайло Л.Г. - головуючий, Пашкіна С.А., Пономаренко Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у даній справі судові рішення в частині стягнення 11019,63 грн. штрафу та в позові в цій частині відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, частини 1, 3 статті 615, частини 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України; відтак, з відповідача безпідставно стягнуто штраф за відсутності правових підстав для його застосування, оскільки несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання (несплата грошових коштів) не є відмовою від договору в розумінні статті 615 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання не є припиненим та у скаржника залишається обов'язок щодо його виконання.

Позивач у судовому засіданні та у письмовому запереченні на касаційну скаргу заперечив проти її доводів, пославшись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вбачає підстави для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

29 січня 2015 року позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу продукції № 10-05, відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця світлотехнічну продукцію, номенклатура, одиниці вимірювання і загальна кількість якої визначена рахунком, який є невід'ємною частиною договору, а останній, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити її.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Договору, ціни на продукцію встановлюються за домовленістю сторін згідно з кредитною політикою Продавця. Загальна сума договору складає 2 млн.грн. з ПДВ.

Розділом 3 Договору сторони визначили порядок розрахунків. Так, оплата продукції Покупцем здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Оплата продукції Покупцем проводиться протягом 30 днів з моменту відвантаження.

Пунктами 8.2, 8.5 Договору сторони погодили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань за пунктом 6 договору, сторона винуватець сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі 0,1% від вартості невиконаних чи неналежно виконаних зобов'язань за договором за кожний день прострочення. 3а односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що випливають з договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 25% від вартості продукції, зазначеної у специфікації чи рахунку, що є невід'ємною частиною договору.

Як встановили суди на підставі змісту накладних на відвантаження готової продукції, наявних у матеріалах справи, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу продукцію, на загальну суму 44078,50 грн., натомість, відповідач свої зобов'язання за Договором в частині оплати не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 44078,50 грн.

Зазначені обставини не заперечуються жодною зі сторін.

Також суди вказали, що позивач на адресу відповідача направив претензію № 166 від 17.02.2015 з вимогою сплатити існуючу заборгованість та штрафні санкції за порушення умов договору, однак зазначена претензія відповідачем залишена без відповіді, доказів оплати заборгованості відповідач також не надав.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обставини щодо належного виконання свого обов'язку позивачем, настання моменту виконання відповідачем грошового зобов'язання та наявність порушення (прострочення) грошового зобов'язання відповідачем підтверджено матеріалами справи; пеню та штраф застосовано відповідно до підстав, передбачених договором, позаяк невиконання відповідачем свого обов'язку з оплати унеможливлює досягнення кінцевої мети договору (його виконання), дії відповідача є фактичною відмовою від виконання зобов'язання.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); за змістом статті 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що відповідач не заперечує щодо існування заборгованості, підстав та моменту її виникнення, висновки господарських судів про стягнення суми боргу, пені та відсотків річних є законними та обґрунтованими; касаційна скарга не містить жодних доводів в спростування відповідних висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Разом з тим, судова колегія відзначає, що за змістом наведеного в судових рішеннях пункту 8.5 Договору суди встановили, що сторони передбачили відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 25% від вартості продукції, зазначеної у специфікації чи рахунку, що є невід'ємною частиною договору, за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що випливають з договору.

Відповідно до положень статей 235 та 236 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання є оперативно-господарської санкцією, яка може передбачатися сторонами в господарських договорах; за своєю правовою природою одностороння відмова від договору є дією, вжиття якої доводиться до іншої сторони договору, та використання якої змінює або припиняє існуюче первісне зобов'язання.

Матеріали справи не містять жодних даних, а судовими рішеннями не встановлено будь-яких обставин, що відповідач вчиняв дії, які могли б мати наслідком зміну чи припинення його грошового зобов'язання; саме по собі невиконання відповідачем зобов'язання у встановлений строк, як про це вірно вказано в касаційній скарзі, не припиняє зобов'язання боржника, не змінює узгоджений строк та спосіб його виконання та інших ознак, притаманних спірному зобов'язанню.

Відтак, висновки господарських судів щодо наявності підстав для застосування до відповідача передбаченого договором штрафу ґрунтуються на помилковому ототожненні порушення відповідачем строку виконання зобов'язання (порушення зобов'язання) з односторонньою відмовою від виконання зобов'язання; при цьому суди не застосували наведені вище норми матеріального права, що підлягали застосуванню у спірних правовідносинах.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порушення статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини в частині стягнення штрафу, відтак, їх висновки за наслідками розгляду відповідної частини позовних вимог суперечать встановленим обставинам справи та не є законними та обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, рішення та постанову в даній справі слід скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 11019,63 грн. штрафу, в позові в цій частині відмовити.

В решті рішення та постанову слід залишити без змін.

Касаційна інстанція встановила, що відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку, сплачений судовий збір Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова-Лайт" підлягає стягненню на її користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер" за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 2 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова-Лайт" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 у справі 910/8869/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 скасувати в частині вимог про стягнення штрафу у розмірі 11019,63 грн.

У позові в цій частині відмовити.

В решті рішення та постанову слід залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер" (46005, м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 46-Б; ідентифікаційний код 00231024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова-Лайт" (02660, м. Київ, пр. Визволителів, 6, кв. 1; ідентифікаційний код 37035128) 913,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер" (46005, м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 46-Б; ідентифікаційний код 00231024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія "Нова-Лайт" (02660, м. Київ, пр. Визволителів, 6, кв. 1; ідентифікаційний код 37035128) 913,50 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Т. Гоголь

Л. Рогач