ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 915/1814/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І.,розглянув касаційну скаргуВійськової частини А 0215 на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р.та рішення господарського суду Миколаївської області від 17.12.2015р.у справі№915/1814/15 господарського суду Миколаївської областіза позовомВійськової частини А 0215доДержавного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП"простягнення 1771,45грн. за участю представників

позивача - Пухтицький І.М., дов. №350/153/832 від 30.12.2015р.;

відповідача - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Військова частина А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України) звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" з позовними вимогами про стягнення пені у сумі 1771,45 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 17.12.2015р. у справі №915/1814/15 (суддя Бездоля Ю.С.), залишеному без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Колобова С.І., суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.) позов Військової частини А0215 задоволений частково. Стягнуто з Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" на користь Військової частини А0215 - 885,73 грн. пені та 1218 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Військова частина А0215 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Миколаївської області від 17.12.2015р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р. у справі №915/1814/15 в частині незадоволених позовних вимог Військової частини А 0215 на суму 885,73 грн. скасувати, прийнявши нове рішення, про їх задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши представника позивача, суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.06.2014 р. між Військовою частиною А0215 (Замовник, позивач) та Державним підприємством "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (Виконавець, відповідач) було укладено Договір №41/44 закупівлі послуг по виконанню робіт з продовження строку служби літаків Іл-76МД, за умовами якого Виконавець зобов'язався у 2014 році надати послуги, які зазначені у Специфікації послуг (Додаток 1 до цього договору), а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до п.3.1 договору, сума договору становить 272532 грн., в тому числі ПДВ (20%) у розмірі 45422 грн.

У відповідності до п.4.2 договору розрахунки за надані послуги здійснюються за фактом їх надання згідно з чинним законодавством протягом поточного 2014 бюджетного року за умови проведення платежів Головним управлінням Державної казначейської служби після надання Виконавцем Замовнику наступних документів: рахунку; Акту приймання послуг (Форма-Додаток 3 до цього договору).

Згідно п.1.4 та п.5.1 термін надання послуг: до 1 грудня 2014 року після отримання від Замовника письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору.

Як встановлено судами у п. 7.2 договору сторони погодили, що за порушення строку виконання зобов'язання, зазначеного в пункті 5.1 цього договору, з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми. Пунктом 10.2 договору передбачено, що договір діє до 31 грудня 2014 року. Додатком № 1 до договору, а саме Специфікацією послуг, сторони визначили перелік робіт, терміни погодження та їх вартість, загальна ціна якої складає 272532 грн.

В силу положень ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом спору у даній справі є вимоги Військової частини А 0215 про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання умов вищезазначеного договору про надання послуг.

Задовольняючи частково позовні вимоги Військової частини А0215, суди попередніх інстанцій застосувавши положення п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, зменшили розмір заявленої до стягнення пені на 50% до 885,73 грн., що і стало підставою для звернення Військової частини А 0215 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, який вважає, що пеня повинна бути стягнена з Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" у повному обсязі.

Відповідно до статі 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків та є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 11, 610, 626, 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно пункту 1 статті 230, пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Разом з цим, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних умов, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту оскаржуваних рішення та постанови вбачається, що судами попередніх інстанцій у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, було враховано відсутність у матеріалах справи доказів завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, прийнято до уваги ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань та майнові інтереси обох сторін. Відтак, зважаючи на те, що доводи заявника касаційної скарги не спростовують здійснених судами висновків, суд першої інстанції у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, врахувавши вищезазначені обставини, обґрунтовано скористався своїм правом на зменшення розміру штрафних санкцій, з чим вірно погодився апеляційний господарський суд та погоджується суд касаційної інстанції.

Натомість, доводи Військової частини А 0215 викладені у касаційній скарзі, не спростовують зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанції, а відтак, не можуть бути прийняті до уваги в якості підстави для зміни та/або скасування оскаржуваних постанови та рішення.

Згідно зі ст.1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті у даній справі рішення та постанова судів, відповідають нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують здійснених в них правильних висновків, у зв'язку з чим слід відмовити у задоволенні касаційної скарги Військовій частині А 0215 та залишити без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової частини А 0215 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р. у справі №915/1814/15 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В.Владимиренко

Судді Н.Г.Дунаєвська

Н.І.Мележик