ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 914/3815/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Короткевича О.Є. (доповідач у справі),суддів:Коваленка В.М., Жукової Л.В.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року та рішенняГосподарського суду Львівської області від 17.03.2016 рокуу справі№ 914/3815/15 за позовомОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія"простягнення 15 074,40 грн. середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку,

Представники сторін в судове засідання не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" про стягнення 15 074,40 грн. середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17 березня 2016 року у справі № 914/3815/15 (суддя Цікало А.І.) позов задоволено частково, вирішено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 822,26 грн. середнього заробітку за час затримки виплати по день фактичного розрахунку; в задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою від 07 червня 2016 року Львівський апеляційний господарський суд у справі № 914/3815/15 (судді: Костів Т.С. - головуючий, Галушко Н.А., Марко Р.І.) рішення Господарського суду Львівської області від 17 березня 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі процесуальними документами, скаржник ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 17 березня 2016 року у справі № 914/3815/15, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу Законів про працю України (далі по тексту КЗпП України).

Відповідач публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія" подав клопотання з проханням відкласти розгляд справи у зв'язку з отриманням ухвали суду касаційної інстанції із запізненням.

Вищий господарський суд відхиляє зазначене клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з наступних підстав.

Обставиною, яка зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні з врахуванням підстав, наведених в ст. 77 ГПК України. Зазначені підстави оцінюються судом з метою реалізації передбаченого процесуальним законом права на відкладення справи. З врахуванням приписів ст. 77 ГПК України, вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України щодо повноважень касаційної інстанції та меж перегляду справи в касаційній інстанції, суд не вбачає у наведених заявником обставин об'єктивної перешкоди для касаційного перегляду судового рішення у справі.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач ОСОБА_4 (далі по тексту позивач) у період з 2005 року по 07 серпня 2015 року перебував у трудових відносинах із відповідачем, та був звільнений за власним бажанням в порядку ст. 38 Кодексу Законів про працю України.

Судами встановлено, що на день звільнення позивача 07 серпня 2015 року існувала заборгованість по виплаті заробітної плати за попередні періоди роботи. Однак, в зв'язку з тим, що позивач в день звільнення не працював, відповідач був позбавлений в цей день провести виплати всіх сум, нарахованих працівникові роботодавцем. Разом з тим, судами з'ясовано, що на підставі вимоги про розрахунок, яку позивачем було пред'явлено відповідачу 19.10.2015 року, відповідач провів повний розрахунок із працівником належних йому сум 26.10.2015 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, дійшли висновку, що час затримки виплати належних працівникові сум слід обчислювати за період після звернення звільненого працівника з вимогою про розрахунок до дня повного розрахунку, а саме з 21.10.2015 по 26.10.2015. Внаслідок чого, було прийнято рішення про нарахування середнього заробітку за час затримки виплати, який суди визначили в 3 робочих дні.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Як роз'яснено п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Виходячи з правового аналізу зазначених статей, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в будь-якому випадку якщо в день звільнення з працівником не було проведено виплат всіх належних йому сум, то строк нарахування виплат за час затримки розрахунку обчислюється з дня звільнення останнього, і не залежить від моменту пред'явлення вимоги працівника про розрахунок.

Так, судами встановлено, що відповідачем на підставі платіжних доручень № 11 від 25.08.2015р, № 120 від 09.10.2015р., № 115 від 26.10.2015р. належні працівнику суми заробітної плати за попередні періоди та лікарняні виплати були проведені вже після звільнення останнього. Повний розрахунок із ОСОБА_4 здійснено 26.10.2015 року. Тобто, має місце затримка виплат, належних працівникові ОСОБА_4.

Однак, суди дійшли помилкового висновку, встановивши початок затримки не з дня звільнення, а з дня пред'явлення вимоги звільненим працівником про розрахунок, що свідчить про невірне застосування встановленого статтями 116, 117 КЗпП України порядку розрахунку з працівником.

Суди припустились порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблені такі, що відповідають нормам чинного законодавства, висновки щодо зобов'язань сторін.

До того ж, суд касаційної інстанції звертає увагу, що 25 серпня 2015 року Господарським судом Львівської області у справі № 914/2441/15 порушено провадження у справі про банкрутство відповідача Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія".

Частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Спори стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати вирішуються господарським судом шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство. Спори цієї категорії кредиторів з поточними грошовими вимогами до боржника до визнання боржника банкрутом вирішуються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, проте в окремому позовному провадженні.

У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст.ст. 1115, 1117 ГПК України) суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті заявлених вимог.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, належним чином визначити період затримки розрахунку при звільненні, дослідити обставини наявності складу трудового правопорушення відповідно до ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України та із застосування ст. 55 Конституції України, врахувати особливий статус відповідача у зв'язку з порушенням щодо нього справи про банкрутство останнього та розглянути справу згідно з вимогами чинного законодавства.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 17 березня 2016 року у справі № 914/3815/15 скасувати.

3. Справу № 914/3815/15 передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в іншому складі.

Головуючий О.Є. Короткевич

Судді В.М. Коваленко

Л.В. Жукова