ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 913/882/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б., Корсака В.А.,за участю представників:позивачаАлмаза В.В. (дов. від 18.12.2015, № 01/44-846 Д) Андишула А.М. (дов. від 18.12.2015, № 01/44-848 Д)відповідачаДегтярьов Ю.В. (дов. від 30.05.2016, № 101)третьої особиПетренко С.В. (дов. від 17.03.2016, № 121)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Енергоринок"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 06.06.2016у справі № 913/882/15 господарського суду Луганської областіза позовомДержавного підприємства "Енергоринок"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаДержавного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"простягнення 2 368 835,05грн.

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Енергоринок" звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 368 835,05 грн., відповідно до пунктів 7.3.3 і 7.4.4 договору від 28.03.2007 р. № 3969/02 за відхилення фактичного обсягу купівлі електричної енергії Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" за розрахунковий місяць від замовленого.

Рішенням господарського суду Луганської області від 10.03.2016 р. у даній справі (суддя Рябцева О.В.), позовні вимоги задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказував, що позовні вимоги стосуються стягнення штрафних санкцій, які нараховані після видачі сертифіката Торгово - промисловою палатою України.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що обставини, які обумовили відхилення фактичного обсягу купівлі-продажу електричної енергії відповідачем за розрахунковий місяць від замовленого (за листопад 2014, січень, квітень 2015) Торгово-промисловою палатою України не розглядався і сертифікат не видавався.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 р. (головуючий суддя Стойка О.В., судді Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.), рішення господарського суду Луганської області від 10.03.2019 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Енергоринок" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 2 368 835 грн. 05 коп.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, Державне підприємство "Енергоринок" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" висловлює правову позицію щодо касаційної скарги, та просить оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 03.08.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 28.03.2007 р. був укладений договір № 3969/02, за умовами п. 2.1 якого, позивач зобов'язався продавати, а відповідач купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.

Вимогами п.п. 4.1, 4.15 договору сторони передбачили обов'язок відповідача узгоджувати з позивачем місячний обсяг купівлі електроенергії з оптового ринку електричної енергії України на території ліцензованої діяльності відповідача, а у разі необхідності - право скорегувати встановлений обсяг купівлі електроенергії до 15 числа розрахункового місяця.

Відповідно до п. 7.3.3 договору, відповідач несе відповідальність за невідповідність місячного обсягу електричної енергії, що відповідач купив у позивача, обсягу електричної енергії, який відповідач замовив.

Також, п. 7.4.4 договору визначено, що у разі відхилення фактичного обсягу купівлі електричної енергії відповідача за розрахунковий місяць від замовленого або скорегованого на величину, що перевищує 5,0 %, сторони передбачили відповідальність позивача у вигляді штрафу у розмірі 5% від вартості різниці між фактичним та замовленим обсягом електричної енергії.

Разом з тим, за змістом п. 9.2 договору, сторони звільняються від виконання зобовязань за цим договором при настанні обставин форс-мажору на термін дії форс-мажорних обставин і усунення їх наслідків.

На виконання умов договору відповідач надіслав позивачу:

- повідомлення від 03.11.2014 р. № 11 на заявлений обсяг купівлі електричної енергії в ОРЕ в листопаді 2014 р. року, що становить 300 000 000 кВт.г.; скориговане повідомлення від 14.11.2014 р. № 11 на заявлений обсяг купівлі електричної енергії в ОРЕ в листопаді 2014 року, що становить 325 000 000 кВт.г.;

- повідомлення від 02.01.2015 р. № 1 на заявлений обсяг купівлі електричної енергії в ОРЕ в січні 2015 року, що становить 400 000 000 кВт.г; скориговане повідомлення від 15.01.2015 р. № 1 на заявлений обсяг купівлі електричної енергії в ОРЕ в січні 2015 року, що становить 464 000 000 кВт.г.;

- повідомлення від 31.03.2015 р. № 4 на заявлений обсяг купівлі електричної енергії в ОРЕ в квітні 2015 року, що становить 315 000 000 кВт.г.; скориговане повідомлення від 15.04.2015р. № 4 на заявлений обсяг купівлі електричної енергії в ОРЕ в квітні 2015 року, що становить 325 000 000 кВт.г.

Фактично відповідачем було куплено електроенергії: в листопаді 2014 року - в обсязі 347 244 460 кВт.г.; в січні 2015 року -. в обсязі 416 426 227 кВт.г.; в квітні 2015 року - в обсязі 190 304 700 кВт.г., згідно даних актів купівлі продажу електричної енергії за відповідні періоди.

За порушення умов договору у зв'язку з відхиленням відповідачем фактичного обсягу купівлі електричної енергії за розрахунковий місяць від замовленого позивач направив відповідачу претензії про сплату штрафу на загальну суму 2 368 836,05 грн. (позивачем заявлено до стягнення 2 368 835,05 грн.):

- у листопаді 2014 року на 6,84%, позивачем пред'явлено відповідачу претензію від 19.01.2015 р. № 03/32-703 (442/32) про сплату штрафу в розмірі 184 351,50 грн.;

- у січні 2015 року на 10,25%, позивачем пред'явлено відповідачу претензію від 16.03.2015 р. № 03/32-3351 (454/32) про сплату штрафу в розмірі 267 958,43 грн.;

- у квітні 2015 року на 41,44%, позивачем пред'явлено відповідачу претензію від 12.06.2015 р. № 03/32-6843 (469/32) про сплату штрафу в розмірі 1 916 526,12 грн.

Стягнення зазначених сум штрафних санкцій і є предметом позову в межах даної справи.

Приймаючи рішення у даній справі суд апеляційної інстанції правомірно виходив з наступного.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Так, приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.

Частиною 4 статті 219 Господарського кодексу України визначено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини.

Згідно до статті 550 Цивільного кодексу України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З пояснень відповідача вбачається, що він починаючи з серпня 2014 року не мав можливості належним чином виконувати свої зобов'язання за договором від 28.03.2007 р. внаслідок настання надзвичайних та невідворотних обставин (форс-мажору), які виникли після його укладення, продовжують існувати на даний час та не залежать від волі сторін.

В якості доказу на підтвердження своїх доводів відповідач надав сертифікат Торгово-промислової палати України від 22.08.2014 р. № 2563/05-4 про форс-мажорні обставини за договором від 28.03.2007 р. № 3969/02.

У вищевказаному сертифікаті відображено, що Указом Президента України від 14.04.2014 р. № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України". Прийняття вищевказаного Указу Президента зумовило проведення антитерористичної операції на сході України.

За інформацією Служби безпеки України (лист від 13.06.2014 р. № 33/2117, 13.08.2014 р. № 33/3880) та Міністерства внутрішніх справ України (лист від 26.06.2014 р. № 12/3-2428), 07.04.2014 р., згідно з вимогами чинного законодавства України (статей 10, 11 Закону України "Про боротьбу з тероризмом") прийнято рішення щодо проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях. Станом на 13 серпня поточного року антитерористична операція триває, рішення про її припинення не прийнято. У проведенні антитерористичної операції в установленому законом порядку задіяні сили (особовий склад, спеціалісти) і засоби (зброя, транспортні, спеціальні та інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом та інших суб'єктів, відповідно до законів України. При цьому в ході проведення антитерористичної операції уповноваженими правоохоронними органами виявляються та розслідуються численні кримінальні правопорушення, які мають ознаки терористичних актів, диверсій, умисних вбивств, захоплень будівель і споруд, незаконного заволодіння транспортними засобами, незаконного позбавлення волі, захоплення, блокування і пошкодження об'єктів транспортної системи тощо. Зазначені правопорушення, вчинювані озброєними організованими злочинними та окремими фізичними особами, створюють загрозу життю і здоров'ю людей, збереженню їх майна, обмежують свободу пересування територією зазначених областей.

З огляду на матеріали справи, листом від 03.09.2014 р. № 01-29/2-128 відповідач повідомив позивача про настання обставин непереборної сили та надав в їх підтвердження сертифікат Торгово-промислової палати України від 22.08.2014 р. № 2563/05-4.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в даному випадку проведення антитерористичної операції є обставинами непереборної сили, що виникли з незалежних від відповідача причин, а також передбачені вимогами договору як такі, що звільняють від виконання зобов'язань за зазначеним договором.

Відповідно до п. 9.2 договору сторони передбачили не звільнення від відповідальності, а звільнення від виконання самого зобов'язання. Оскільки спірні правовідносини сторін регулюються не тільки Договором, а і нормами законодавства в сфері електроенергетики, зокрема, через дію в електроенергетиці України єдиної централізованої диспетчерської системи оперативно-технологічного управління виробництвом, передачею, розподілом та постачанням електричної енергії (стаття 14 Закону України "Про електроенергетику"), лише домовленість сторін щодо звільнення їх від виконання обов'язків, що базуються на нормах закону (в даному випадку - обов'язок узгоджувати з можливістю коригування очікуваний обсяг за певний період) не може бути взята до уваги.

Разом з тим, передбачена сторонами в п. 9.2 договору можливість звільнення сторін від виконання зобов'язання за обсягом правових наслідків включає таку складову, як звільнення від відповідальності за їх невиконання, що відповідає вимогам чинного законодавства.

З урахуванням зазначеного, а також вищенаведених вимог статей 218, 219 Господарського кодексу України, статті 617 Цивільного кодексу України апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що зазначені обставини є такими, що звільняють відповідача від відповідальності, що передбачена п. 7.4.4 договору.

Вирішуючи питання щодо розповсюдження таких обставин на спірний період, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Так, будь-яких доказів недійсності або невідповідності даного сертифікату Торгово-промислової палати України вимогам закону матеріали справи не містять, про наявність таких обставин сторонами не заявлено.

За змістом статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. N 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. N 405/2014.

Таким чином, тривалість АТО на сході країни, що зазначена у якості причини виникнення форс-мажорних обставин в спірному сертифікаті ТПП України, закріплена на законодавчому рівні та її закінчення має бути визначено відповідним Указом Президента України, який на даний момент відсутній.

Дійсно, спірний Сертифікат виданий до початку спірного періоду, але він засвідчує саме зв'язок між наявністю АТО на спірній території та неможливістю виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, оскільки проведення АТО триває, тобто обставини не припинили свої дії, висновок суду про необхідність отримання нового сертифіката є безпідставним.

Сам факт видання сертифікату до набрання зазначеним Закону чинної сили не впливає на дійсність сертифікату, оскільки відсутні докази невідповідності його вимогам закону та договору, як належного доказу відповідних обставин.

Матеріалами справи встановлено та сторонами не оспорюється, що відповідач, на підставі ліцензії НКРЕ України від 20.04.2006 р. серії АБ № 220851 здійснює господарську діяльність на території Луганської області з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та на підставі ліцензії НКРЕ від 20.04.2006 р. серії АБ № 220850 - з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами.

Факт відсутності державного контролю та забезпечення правопорядку у певній частині Луганської області, на якій здійснює діяльність з енергопостачання відповідач, наявність бойових дій та руйнування електромереж у спірний період на зазначеній території, унеможливлює притягнення його до відповідальності в межах позовних вимог у вигляді штрафних санкцій за невідповідність обсягу фактично купленої електричної енергії із обсягом заявленої (скоригованої) в порядку, визначеному договором.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи були досліджені причини спірних відступлень відповідача від умов договору, що є причиною застосування санкцій позивачем та які наведені в рішенні суду першої інстанції, а саме - перевищення обсягу купівлі електричної енергії в листопаді 2014 року внаслідок бойових дій, руйнування електричних мереж, необхідності перепідключення певної кількості населених пунктів до електропостачання, призвело до неможливості спрогнозувати обсяг майбутньої спожитої електричної енергії споживачами відповідача.

Зміни в системі енергопостачання крупних споживачів на окупованій території Луганської області наприкінці 2014 року - на початку 2015 року, припинення дії ліцензії іншого крупного енергопостачальника електричної енергії на цій території (ДП "РЕМ"), централізоване розподілення та визначення обсягів сальдо-перетоків наприкінці січня 2016 року, а також самим позивачем є причиною відображення невідповідності в бік зменшення обсягу придбаної відповідачем електроенергії в січні 2016 року.

Також з причини централізованого визначення обсягів (з боку ДП НЕК "Укренерго") перетоків електричної енергії із суб'єктами Оптового ринку та відображення їх в актах купівлі-продажу електричної енергії на цій же території мало місце аналогічне відступлення від скоригованих обсягів купівлі відповідачем електричної енергії.

Всі зазначені причини відступлення від визначених (скоригованих) сторонами величин за договором випливають з проведення АТО на території Луганської області, не залежать від відповідача та не охоплюються можливістю їх недопущення внаслідок його волі, а отже не можуть бути причиною до застосування до нього відповідальності у вигляді штрафних санкцій на підставі наведених вимог закону в квітні 2015 року.

Колегія суддів касаційної інстанції з вищезазначеними висновками суду апеляційної інстанції погоджується та зазначає про таке.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, адже така постанова є обґрунтованою та правомірною.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів зауважує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен довод сторони.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Державного підприємства "Енергоринок" задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2016 р. у справі №913/882/15 Господарського суду Луганської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак