ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 910/2196/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Гончарука П.А. Нєсвєтової Н.М.за участі представників: позивача: відповідача: 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Іванов О.В. Куць О.Т. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 19 квітня 2016 року Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 рокуу справі№ 910/2196/16за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс"докомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київрекламатретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс" звернулося до господарського суду з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання відповідача повернути інформаційний стенд, площею 15*5 м, у кількості 1 штука, вартістю 84 375,00 грн, який був демонтований відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 (суддя - Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 (головуючий - Тищенко А.І., судді - Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати постановлені судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2013 між ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща Водиця" та ТОВ "Сітібудсервіс" було укладено інвестиційний договір № 0503-ІД/13, відповідно якого ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща Водиця" (землекористувач) залучило ТОВ "Сітібудсервіс" як інвестора до проектування та спорудження житлової та громадської забудови з об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури.

На будівельному майданчику позивачем було встановлено інформаційний стенд (щит).

На виконання наказу Департаменту містобудування та архітектури ВО КМР (Київської міської державної адміністрації) № 348 від 18.11.2015 "Про демонтаж рекламних засобів", 13.01.2016 представниками КП "Київреклама" було здійснено демонтаж встановленого позивачем стенду.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що відповідачем демонтаж належного позивачу щита (самовільно встановленого рекламного засобу) було здійснено на підставі чинного наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.11.2015 № 348 "Про демонтаж рекламних засобів", Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 37/6253 від 22.09.2011 та, оскільки, на виконання вимог п. 12.7. Порядку позивач документів, що підтверджують оплату витрат, пов'язаних з демонтажем конструкції, її транспортування та подальшим зберіганням відповідачу не надав, то відсутні підстав для витребування у останнього вказаного майна на користь позивача.

Проте, погодитися з такими висновками судів неможливо, оскільки вони є передчасними, та зробленими в порушення вимог ст. 43 ГПК України без всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.

Статтею 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Відповідно до ст. ст. 391, 387 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном та витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди належним чином не врахували вимоги ст. ст. 316, 317, 319, 391, 387 ЦК України, практику ЄСПЛ, а також не встановили з яких підстав у відповідача виникло право зберігати демонтовану конструкцію, яка належить позивачеві на праві власності і чи може останній утримувати таке майно, а також того чи не є дії відповідача з утримання цього майна втручанням в право позивача на мирне володіння своїм майном, яке йому гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також, господарські суди, досліджуючи питання правомірності чи неправомірності демонтажу щита, залишили поза увагою те, що предметом спору у справі є витребування майна власника від особи яка утримує це майно; правомірність чи неправомірність демонтажу конструкції (щита) не змінює того, що власником цієї конструкції є позивач, якому належать право володіти, користуватися та розпоряджуватися цим майном.

Крім того, Порядком розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 37/6253 від 22.09.2011, не передбачено право відповідача у випадку демонтажу конструкції, яка є власністю іншої особи, і яка звернулася з вимогою про повернення такого майна, утримувати таку конструкцію.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки вони прийняті з порушенням вищевказаних норм матеріального права та вимог ст. 43 ГПК України про всебічне, повне і об'єктивне з'ясування усіх істотних обставин справи, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати чи може КП ВО Київради (КМДА) "Київреклама" після демонтажу конструкції (щита), яка належить позивачеві на праві власності, утримувати її, а також чи не суперечать такі дії відповідача вимогам ст. 316 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, та врахувати, що у випадку не відшкодування позивачем витрат, пов'язаних з демонтажем конструкції, відповідач не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами до суду.

В залежності від встановленого та відповідно до вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19 квітня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 року у справі за № 910/2196/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя П. Гончарук Суддя Н. Нєсвєтова