ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 910/15472/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Мегаполіс"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016у справі № 910/15472/15 Господарського суду м. Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік"доТовариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Мегаполіс"простягнення заборгованості зі страхової виплати у розмірі 210 687,58 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаСтарчук Є.В.- - відповідачаХромов М.М.В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Мегаполіс", в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 212 912, 70 грн. заборгованості, 46 350, 80 грн. пені, 82 644, 86 грн. інфляційних втрат та 3 772, 87 грн. процентів за користування чужими грошима (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 (у складі головуючого судді Алданової С.О., суддів: Зубець Л.П., Дикунської С.Я.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 212 912, 70 грн. страхового відшкодування, 46 350, 80 грн. пені, 3 772, 87 грн. 3 % річних, 14 784, 00 грн. витрат на оплату експертизи та 3 945, 95 грн. судового збору. В частині стягнення інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Мегаполіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові у повному обсязі. В обґрунтування своєї касаційної скарги скаржник посилається на те, що судові рішення прийняті судами попередніх інстанцій з неповним з'ясуванням усіх обставин справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік", як страхувальником, та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Мегаполіс", як страховиком, укладено договір добровільного страхування вантажу № 01704/03/222, за умовами якого застраховано вантаж, а саме: FIREWORKS, IMO 1.4 G UN 0036, у кількості 1379 коробок, загальною вагою 24853 кг.

Пославшись на пошкодження застрахованого вантажу під його час перевезення, 24.11.2014 позивач звернувся до відповідача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування згідно із договором добровільного страхування вантажу № 01704/03/222 від 07.11.2014.

Листом № 264 від 30.12.2014 відповідач відмовив позивачу у здійсненні страхового відшкодування, оскільки заявлений випадок не є страховим.

Звертаючись з позовом про стягнення 212 912, 70 грн. страхового відшкодування, позивач послався на те, що відповідач без достатніх правових підстав відмовив йому у виплаті страхового відшкодування. Також, позивач просив стягнути з відповідача 46 350, 80 грн. пені, 3 772, 87 грн. 3 % річних та 14 784, 00 грн. витрат на оплату експертизи.

Для встановлення розміру матеріальної шкоди, причин пошкодження вантажу, а також дотримання умов перевезення ухвалою господарського суду була призначена відповідна судово-товарознавча експертиза.

З висновку експерта Київського Науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) вбачається, що з технічної точки зору причиною пошкодження вантажу є вплив досить великої кількості рідини на нижній шар штабельованого у контейнері вантажу, яка могла проникнути всередину контейнеру через його двері або підлогу. Вид пакування вантажу, який знаходився у контейнері відповідає технічним нормам/стандартам упакування вантажу для міжнародного морського перевезення на судні, при дотриманні звичайних умов перевезення. Розмір матеріальної шкоди, завданий власнику через пошкодження частини досліджуваного вантажу, за станом цін на 16.06.2015, становить 212 912, 70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 цього Закону, визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Аналогічні положення містяться у п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що, в даному випадку, відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування.

З урахуванням висновку судової експертизи та на підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено факт настання страхового випадку, розмір матеріальної шкоди, факт належного пакування вантажу та відсутність вини перевізника. Судами також встановлено, що позивачем укладено договір на умовах п. 2.1.1. договору "з відповідальністю за всі ризики", тобто взагалі немає значення, що саме стало причиною збитків, доведенню підлягає лише сам факт їх завдання. У зв'язку з цим, суди дійшли висновку про задоволення позову про стягнення страхового відшкодування.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пунктах 3.1., 4.1. своєї постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, підставою для задоволення позову в частині трьох відсотків став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати прийнятого товару, передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних. За перевіреним судами розрахунком позивача, у нього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 3 772, 87 трьох процентів річних.

Відмовляючи у стягненні інфляційних втрат, суди послалися на те, що індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні), що не було враховано позивачем.

Крім того, відповідно до статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. За перевіреним судами розрахунком позивача, у нього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 46 350,80 грн. пені.

Своїм правом при розгляді даної справи відповідач не скористався, контррозрахунок інфляційних втрат, 3 % річних та пені до матеріалів справи не надав.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, відсутні.

З приводу посилання на недоведеність факту настання страхованого випадку, касатор не врахував, що відповідно до частини другої статті 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Доводи, які викладені у касаційній скарзі не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 у справі № 910/15472/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова