ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 905/3049/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2016у справі № 905/3049/15 Господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Альянс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром"простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаТрекке А.С.- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Альянс" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь основного боргу у розмірі 8 423 325, 54 грн., пені у сумі 188 529, 98 грн., 3 % річних у сумі 475 051, 90 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.03.2016 (у складі головуючого судді Кучерявої О.О., суддів: Кротінової О.В., Левшиної Г.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2016 (головуючий Чернота Л.Ф., судді: Бойченко К.І., Попоков Д.О.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 8 423 325, 54 грн., 3 % річних у сумі 474 065, 60 грн., в іншій частині - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегапром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Альянс" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегапром" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегапром", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Альянс", як постачальником, укладено договір поставки № 04-12, за умовами якого постачальник передає у власність покупця обладнання, а покупець приймає на умовах поставки DDP (INCOTERMS 2000) склад покупця за адресою, вказаної у відповідній специфікації, наступне обладнання: газопоршневу станцію 620K16, після капітального ремонту. Завод виробник: ПРО-2, Анлагентехник, Німеччина.

В пунктах 2.2, 2.3, 2.4, 3.3 договору сторони узгодили, що ціна за одиницю обладнання та його вартість визначена сторонами в Специфікаціях, наведених в додатках, які є невід'ємними частинами договору, відповідно до пункту 1.2 договору. В ціну включені: вартість обладнання, упаковки, маркування, транспортування обладнання покупцю, страховки та інші витрати у відповідності до умов поставки DDP (INCOTERMS 2000) склад покупця за адресою, зазначеної у відповідній специфікації. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в строки, зазначені у Специфікації. Датою поставки є дата підписання акту приймання-передачі та накладної.

В специфікації № 1 від 27.04.2012 (додаток №1 до договору поставки №04-12 від 27.04.2012), сторони погодили умови поставки, оплати та кількість продукції (а.с.37). Так, вартість обладнання становить 8 593 761, 88 грн. з урахуванням податку на додану вартість, податкових платежів та інші витрати, що еквівалентно 814 131, 17 євро за курсом співвідношення гривні до євро, встановленому НБУ на момент підписання додаткової угоди (10,555746 гривні за 1 євро). У разі зміни курсу співвідношення гривні до євро на момент проведення розрахунків за поставлене обладнання, вартість обладнання та сума даної специфікації у гривні змінюється пропорційно зміні курсу. Оплата за поставлене обладнання проводиться наступним чином: передоплата 1 800 000 грн. в строк до 11.05.2012, остання частина в сумі 6793761,88 грн. в строк до 31.12.2013. Платежі за специфікацією здійснюються покупцем на розрахунковий рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури (п.6 специфікації).

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Альянс" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Мегапром" товар на суму 8 593 761, 88 грн., що підтверджується копією видаткової накладної № РН-0000004 від 16.07.2012 (а.с.38), яка відповідає ознакам первинних документів та оформлена у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Судами встановлено, що відповідач отримав товар без зауважень, однак розрахувався за нього частково, що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями (а.с.39-55).

Отже, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у сумі 8 423 325, 54 грн., з урахуванням часткової оплати.

Претензія позивача (а.с.56-58) про погашення боргу у вказаній сумі залишена відповідачем без належного реагування та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, трьох процентів річних та пені.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

В частині першій статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 8 423 325, 54 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та пені, слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 4.1. своєї постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, підставою для задоволення позову в частині трьох відсотків став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати прийнятого товару, передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних. За коригованими розрахунками судів, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 474 065, 60 грн. трьох процентів річних.

Крім того, відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. договору поставки передбачено, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати поставленого обладнання, вказаного у п.2.5 договору, шляхом сплати штрафних санкцій у розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежу. При цьому, згідно із пунктом 2.5 договору передбачені інші форми та строки розрахунку, не заборонені законодавством України, за попередньою письмовою згодою сторін.

Відмовляючи у стягненні пені суди виходили з того, що сторонами інші форми та строки розрахунку за поставлений товар не узгоджувались. Зі змісту пункту 8.2 договору не вбачається на яку саме суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання нараховується пеня, а саме на загальну суму вартості товару, вказаному у специфікації до договору чи відповідно до пункту 2 специфікації за кожним проведеним розрахунком.

На думку колегії суддів, встановивши зазначені обставини суди правильно застосували до спірних відносин норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування, відсутні.

Посилання відповідача на сплив позовної давності колегія не може прийняти до уваги з наступних підстав.

Приписами ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

П.п. 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами встановлено, що за умовами специфікації до договору кінцевою датою розрахунку за поставлене обладнання сторонами визначено 31.12.2013, отже в силу вищезазначених положень законодавства з наступного дня у відповідача виник обов'язок оплатити одержаний товар, а саме з 01.01.2014, а у позивача відповідно вимагати оплату.

В той же час, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом 10.11.2015, тобто в межах трирічного строку, встановленого ст. 256 Цивільного кодексу України, тому посилання касатора на пропуск позовної давності колегія не може визнати обґрунтованим.

Посилання касатора на те, що поставка була бездоговірною, а строк оплати товару настав з моменту його прийняття не може бути прийнято до уваги, оскільки судами на підставі сукупності поданих до матерів справи доказів встановлено, що поставка товару відбулась на виконання договору поставки № 04-12 від 27.04.2012, Специфікації № 1 від 27.04.2012, яка є додатком № 1 до цього договору та видаткової накладної № РН-0000004 від 16.07.2012, які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Крім того, сторонами обумовлено застосування норм Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю № П-7 та за кількістю № П-6 на складі покупця в присутності представника покупця та постачальника. У разі відсутності претензій по якості та кількості, сторони підписують акт приймання-передачі обладнання, відповідно до п.3.8 договору.

Судами встановлено, що позивач даний акт направляв відповідачу разом з видатковою накладною, але позивачу було повернуто лише видаткову накладну. Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, у розумінні ст.ст.33,36 ГПК України підтвердження про відмову від продукції або прийняття її на відповідальне зберігання. Встановивши зазначені обставини, суди обґрунтовано дійшли висновку про виконання умов договору позивачем та про виникнення обов'язку у відповідача сплатити кошти.

Згідно із пунктом 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7, приймання продукції по якості і комплектності виробляється у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність продукції що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідно до пункту 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965 №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється по транспортним і супровідним документам (рахункові-фактурі, специфікації, описові, пакувальним ярликам і ін.) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Судами встановлено, що відповідач отримав продукцію, але у визначений у договорі строк за неї не сплатив, своїх договірних зобов'язань перед позивачем не виконав, у зв'язку із чим було порушено умови договору.

Перелік вищезазначених актів в матеріалах справи відсутній, претензій до позивача стосовно того, що не вистачає документів, передбачених пунктом 3.6 договору, відповідач не надав. Доказів відмови від товару відповідачем не надано, товар прийнятий без будь-яких заперечень.

Касатором не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення його, як покупця за договором, від обов'язку оплатити отриманий товар, в передбачений договором строк.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справі № 905/3049/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова