ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 902/1311/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І.,розглянув касаційну скаргу Військової частини А0549на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р.у справі№902/1311/15 господарського суду Вінницької областіза позовомВійськової частини А0549до Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник"простягнення 3% річних в сумі 228,18грн, пені в сумі 1182,82грн., інфляційних втрат в сумі 2001,10грн.за участю представників

позивача - Колосович М.С., дов. №64 від 12.01.2016р.;

відповідача - не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Військова частина А0549 звернулася до господарського суду Вінницької області з позовом до Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник" про стягнення інфляційних в розмірі 2001,01 грн. 01 коп., трьох відсотків річних в розмірі 228,18 грн. та 1182,82 грн. пені.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.11.2015р. у справі №902/1311/15 (суддя Грабик В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2.02.2016р. (колегією суддів у складі: головуючий суддя - Василишин А.Р., судді: Філіпова Т.Л., Бучинська Г.Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник" на користь Військової частини А0549 інфляційних в розмірі 1955,02 грн., трьох відсотків річних в розмірі 228,18 грн. та 194,48 грн. пені, а також вирішено питання про розподіл судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Військова частина А0549 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. у справі №902/1311/15 скасувати, прийнявши нове рішення, про задоволення позовних вимог Військової частини А0549 на суму 46,08 грн. інфляційних втрат та 998,34 грн. пені.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши представника позивача, суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.06.2012р. між Військовою частиною А0549 та Центральним військовим клінічним санаторієм "Хмільник" було укладено договір про надання послуг, за умовами п.п. 1.1-1.2 якого позивач на замовлення відповідача зобов'язався надати послуги з профілактичного обстеження працівників блоку харчування та в термін до 27.06.2012р. виконати дослідження результатів обстеження і видати акти виконаних робіт, а відповідач зобов'язався прийняти за актом виконаних робіт роботи (послуги) та своєчасно здійснити їх оплату на умовах даного договору.

Загальна сума договору, як було встановлено судами, складала 2607,36 грн., а розрахунки за надані послуги повинні були бути здійснені протягом 5-ти календарних днів шляхом оплати належним чином прийнятих наданих послуг після надання позивачем відповідачу в установленому порядку рахунку-фактури, акту виконаних робіт та специфікації (калькуляції) (пункти 3.1-3.3 договору).

У п.4.1 договору сторони погодили, що за недотримання строків оплати зазначеної в пункті 3 цього договору Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення, (але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент прострочки), за кожен день прострочення.

Відповідно до п.8.1 договору договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до повного розрахунку Відповідачем за надані послуги та надання висновків відповідачем до 31 грудня 2012 року.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв згідно Акту здачі-приймання роботи №5 від 10.09.2012р. на суму 2607,36 грн. Проте, як досліджено судами, відповідач порушив умови договору стосовно порядку оплати за надані йому позивачем послуги, не оплативши у 5-денний строк виставлений останнім рахунок №5 від 10.09.2012р., що і стало підставою для виникнення спору у даній справі.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу Україні та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 16 вересня 2012 року по 19 серпня 2015 року.

Як вже зазначалось вище, у п.3.3 Договору сторони погодили, що розрахунки за виконані послуги здійснюються протягом 5-ти календарних днів шляхом оплати належним чином прийнятих виконаних послуг після надання Позивачем Відповідачу в установленому порядку наступних документів: рахунок-фактура; акт виконаних робіт; специфікація (калькуляція).

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що відповідно до ч.4 ст. 254 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обгрунтованим висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що оскільки рахунок було виставлено позивачем 10 вересня 2012 року, а п'ятий день (останній день оплати) припадав на 15 вересня (суботу, вихідний день), то останнім днем виконання зобов'язання буде наступний за ним робочий день - 17 вересня 2012 року, а тому прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 18 вересня 2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначені вище обставини, вірно встановлені судами попередніх інстанцій на підставі здійсненого аналізу наявних у матеріалах справи документів, положення чинного в Україні законодавства, перевіривши правильність здійснених судами розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, а також те, що касаційна скарга взагалі не містить доводів стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права в цій частині, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог Військова частина А0549 в частині стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 1955,02 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 228,18 грн.

Вірними є і висновки судів попередніх інстанцій стосовно часткового задоволення заявленої до стягнення позивачем пені у сумі 1182,82 грн. за період з 16.09.2012р. по 19.08.2015р.

Відповідно до п.4.1 договору сторони погодили, що за недотримання строків оплати зазначеної в пункті 3 вартості наданих послуг, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення, (але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент прострочки), за кожен день прострочення.

Згідно частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Згідно зі частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

У пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на викладені обставини, перевіривши правильність здійсненого судами першої та апеляційної інстанцій розрахунку пені, що підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати за надані йому послуги, колегія суду касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів про часткове задоволення позовних вимог Військової частини А0549 та стягнення з Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник" 194,48 грн. пені.

Натомість, доводи Військової частини А0549 викладені у касаційній скарзі, не спростовують зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанції, а відтак, не можуть бути прийняті до уваги в якості підстави для зміни та/або скасування оскаржуваних постанови та рішення.

Згідно зі ст.1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті у даній справі рішення та постанова судів, відповідають нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують здійснених в них правильних висновків, у зв'язку з чим слід відмовити у задоволенні касаційної скарги Військовій частині А0549 та залишити без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової частини А 0549 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. у справі №902/1311/15 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В.Владимиренко

Судді Н.Г.Дунаєвська

Н.І.Мележик