ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 5023/2877/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Короткевича О.Є.(доповідач у справі), суддів:Коваленка В.М., Панової І.Ю.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 рокуу справі Господарського суду № 5023/2877/12 Харківської областіза заявою доФОП ОСОБА_5 ФОП ОСОБА_6провизнання банкрутом, Представники сторін в судове засідання не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2015 року у справі № 5023/2877/12 (суддя - Дзюба О.А.) з поміж іншого, відмовлено ПАТ "Райффайзен бакнк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" у задоволенні заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2015 року (судді: Фоміна В.О. - головуючий, Крестьянінов О.О., Шевель О.В.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково, ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.10.2015 у справі № 5023/2877/12 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "Райффайзен бакнк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів № Т1-189, № Т1-190, № Т1-191, № Т1-192 від 05.02.2013 року, про витребування у ОСОБА_9 безпідставно набутого майна на підставі неукладених договорів купівлі-продажу транспортних засобів № Т1-189, № Т1-190, № Т1-191, № Т1-192 від 05.02.2013 року шляхом визнання права власності за боржником та передачі їх ліквідатору боржника.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, скаржник публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2015 року у справі № 5023/2877/12 та прийняти нове рішення, яким заяву публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу скаржник мотивує тим, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, приписів ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", ст.ст. 215, 638, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Враховуючи приписи п. 1-1 Прикінцевих положень Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту Закону про банкрутство) в редакції Закону від 22.12.11 № 4212-VІ, який набрав чинності 19.01.13, до даних правовідносин застосовуються положення Закону в редакції, чинній до 19.01.13, так як постанова про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_6 і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури місцевим господарським судом була прийнята 15 серпня 2012 року.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.12 порушено провадження у справі № 5023/2877/12 про визнання банкрутом фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 за заявою кредитора - ФОП ОСОБА_5 на підставі ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою місцевого суду від 15.08.12 фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Ткаченко О.А., якого зобов'язано виконати ліквідаційну процедуру та надати суду відповідні докази.

У серпні 2013 року до суду звернувся кредитор, АТ "Райффайзен Банк Аваль", із заявою, якою, з урахуванням заяви про уточнення, просить визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів № Т1-189, № Т1-190, № Т1-191, № Т1-192 від 05.02.13; витребувати безпідставно набуте майно на підставі неукладених договорів № Т1-189, № Т1-190, № Т1-191, № Т1-192 від 05.02.13, шляхом визнання права власності за боржником та передачі майна ліквідатору боржника Ткаченку О.А.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторонами при укладенні договорів досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, необхідних при укладенні договорів купівлі-продажу, дотримано положення Закону про банкрутство та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" при проведені аукціону з продажу нерухомого майна банкрута. Разом з тим, суд зазначив, що договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

В ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором виявлено та включено до ліквідаційної маси майно боржника, а саме транспортні засоби: автомобіль DAF 95 XF480 (д.н. НОМЕР_1), (2002 р.в.), напівпричіп CHEREAU (д.н. НОМЕР_2), (1999 р.в.), автомобіль DAF 95XF 430 (д.н. НОМЕР_3), (2002 р.в.), автомобіль DAF 95 XF480 (д.н. НОМЕР_4), (2002 р.в.), автомобіль HONDA ACCORD (д.н. НОМЕР_5), (2007 р.в.), автомобіль КАМАЗ 53212 (д.н. НОМЕР_6), (2002 р.в.), автомобіль DAF 95 XF430 (д.н. НОМЕР_7), (2001 р.в.), напівпричіп VAN HOOL (д.н. НОМЕР_8), (2001 р.в.), напівпричіп SAMRO SR 334 (д.н. НОМЕР_9), (1996 р.в.), автомобіль RENAULT HR 400,18 PREMIUM (д.н. НОМЕР_10),(2000 р.в.), автомобіль DAF 95 XF430 (д.н. НОМЕР_11), (2003 р.в.), автомобіль DAF 85 CF430 (д.н. НОМЕР_12), (2001 р.в.).

За результатами проведеного 27.12.12 Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" аукціону переможцем визнано фізичну особу ОСОБА_9, який придбав вищевказане майно банкрута на загальну суму 254 600,00 грн.

Частиною 10 статті 30 Закону про банкрутство регламентовано, що продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів.

Продаж відповідного майна, на підставі протоколів аукціону, було оформлено договорами купівлі-продажу від 05.02.13, зокрема - № Т1-189, № Т1-190, № Т1-191, № Т1-192, укладеними між ліквідатором та переможцем аукціону ОСОБА_9 Разом з тим, судом встановлено факт повного розрахунку покупця за придбане майно.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з системного аналізу норм чинного цивільного законодавства, обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу транспортних засобів законом не передбачена. Статтею 15 Закону України "Про товарну біржу" встановлено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Пунктом 8 спірних договорів сторони погодили, що вказані договори вступають в силу з моменту їх реєстрації на біржі. Як уже зазначалося, договори №№ Т1-189, Т1-190, Т1-191, Т1-192 від 05.02.13 в день їх укладення зареєстровано на Універсальній біржі "Україна".

Аналізуючи наведені положення договору купівлі-продажу, судами правомірно встановлено, що сторони узгодили усі істотні умови даного договору, договір виконано сторонами, тобто, договір фактично відбувся, а відтак, відсутні підстави вважати його неукладеним. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Вказана правова позиція наведена також в постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 у справі № 6-58гс11.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією апеляційного суду, що договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. Кредитор ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", не навів суду правового обґрунтування відносно того з яких підстав заявник є потерпілою особою, оскільки він не є власником майна про повернення якого він звертається до суду.

Враховуючи зазначене, а також норми чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо безпідставності заяви ПАТ "Райффайзен банк Аваль" про витребування з чужого незаконного володіння.

Щодо посилань скаржника на недійсність спірних правочинів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Таким чином, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору, заявник має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, єдиною підставою для визнання спірних правочинів недійсними банк вважає порушення при їх укладенні вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який підлягав застосуванню згідно з п. 3 ст. 30 Закону про банкрутство (зокрема, щодо укладення спірних договорів поза межами встановленого законом п'ятиденного строку з моменту проведення торгів).

Апеляційним судом досліджено, що обставини, на які посилається апелянт, дійсно мали місце: договори купівлі-продажу за результатами аукціону, проведеного 27.12.12, були укладені лише 05.02.13, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у разі придбання об'єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом договір купівлі-продажу між покупцем і продавцем укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що дана обставина не є безумовною підставою для визнання правочинів недійсними, оскільки ні Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ні іншими нормативними актами, що регулюють спірні правовідносини, прямо не передбачено, що пропуск вищевказаного п'ятиденного строку перешкоджає укладенню договору купівлі-продажу за результатами аукціону або ж є підставою для визнання такого договору недійсним.

До того ж, вимогами Закону про банкрутство чітко визначено, що положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" застосовуються лише в частині, яка регулює порядок проведення конкурсу (аукціону), а саме ст. 17 "Порядок проведення аукціону", що визначає, порядок укладання угод на проведення аукціону, етапи проведення аукціону, строки проведення аукціону, визначає осіб, що безпосередньо проводять аукціон, порядок ведення протоколу, та інше.

Крім того, при розгляді заяви банку судом апеляційної інстанції було встановлено факт порушення місцевим судом норм процесуального права, що є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі, а саме покупця спірного майна ОСОБА_9

Таким чином, судом апеляційної інстанції було правомірно усунуто зазначене порушення норм процесуального права та, відповідно до наданих Законом апеляційному господарському суду прав, розглянуто заяву банку по суті з прийняттям нового рішення.

Враховуючи зазначене, а також норми чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, щодо безпідставності заяви ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів № Т1-189, № Т1-190, № Т1-191, № Т1-192 від 05.02.2013 року, про витребування у ОСОБА_9 безпідставно набутого майна на підставі неукладених договорів купівлі-продажу транспортних засобів № Т1-189, № Т1-190, № Т1-191, № Т1-192 від 05.02.2013 року шляхом визнання права власності за боржником та передачі їх ліквідатору боржника.

У зв'язку з цим, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2015 року слід залишити без змін, як таку, що відповідає нормам чинного законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2015 року у справі № 5023/2877/12 залишити без змін.

Головуючий О.Є. Короткевич

Судді В.М. Коваленко

І.Ю. Панова