ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2017 року Справа № 910/14144/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівГольцової Л.А., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Актив-Банк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Тищенко А.І., Разіна Т.І.)та рішенняГосподарського суду міста Києва від 31.07.2015 (суддя Підченко Ю.О.)у справі№ 910/14144/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг",треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Компанія "Захверт Інвест Тройханд ГмбХ", 2) ОСОБА_5,про визнання правочинів недійсними,

за участю представників: позивачаГотіна А.П.,відповідачаКебус М.В.,третьої особи-1не з'явились,третьої особи-2не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі №910/14144/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017, відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними укладених 16.06.2014 між ТОВ "Грінтек Енерджі" та Компанією "Захверт Інвест Тройханд ГмбХ", 16.06.2014 між ТОВ "Грінтек Енерджі" та ОСОБА_5 договорів про відступлення права вимоги.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи, а також порушили норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 50 Закону України "Про заставу".

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що в порушення умов укладених з позивачем договорів застави майнових прав та норм Закону України "Про заставу" відповідач здійснив незаконне відчуження предметів застави, що призвело до спроби штучного зменшення розміру зобов'язань відповідача як позичальника за Кредитним договором № 1101/01 від 01.11.2012. На думку скаржника суди попередніх інстанції не надали належної оцінки тому факту, що метою укладення оскаржуваних договорів відступлення прав вимоги є зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами банківського вкладу, які є предметом оскаржуваних договорів відступлення, та Кредитним договором № 1101/01 від 01.11.2012. Скаржник вважає, що суди не врахували того, що умовами договорів застави визначений обов'язок заставодавця не здійснювати уступки права вимоги (майнового права), що є предметом застави, а також підтверджено заставодавцем, що предмет застави нікому не відчужений та належить відповідачу.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг, проте в судове засідання представники третіх осіб не з'явились. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За приписами ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Як встановлено судами, 16.06.2014 між ТОВ "Грінтек Енерджі" як цесіонарієм, найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг"), та Компанією "Захверт Інвест Тройханд ГмбХ" як цедентом укладено договір про відступлення права вимоги (далі - "Договір відступлення 1"), згідно із пунктом 1.1 якого цедент (третя особа-1 у справі) уступає цесіонарію (відповідачу) наступні права вимоги (майнові права), які належать цеденту, за наступними договорами:

- право вимоги (право вимагати повернення вкладу боржником) за договором банківського вкладу (депозитного вкладу з щомісячною сплатою відсотків) №ДЮО-01-01814 від 13.06.2014, укладеного з ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк", у розмірі 529200,00 дол. США;

- право вимоги (право вимагати повернення вкладу боржником) за договором банківського вкладу (депозитного вкладу з щомісячною сплатою відсотків) №1128/04 від 28.11.2008, укладеного з ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк", у розмірі 6369993,86 дол. США.

Також 16.06.2014 між ТОВ "Грінтек Енерджі" (найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг") як новим кредитором та ОСОБА_5 як первісним кредитором укладено договір про відступлення права вимоги (далі - "Договір відступлення 2"). За умовами пункту 1.1 цього спірного договору первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги (майнове право), належне первісному кредиторові, і став кредитором за наступними договорами, укладеними між ОСОБА_5 та ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк", що надалі іменується боржник:

- право вимоги (право вимагати повернення суми вкладу боржником) за договором депозитного вкладу №ДФО-01-167360 від 21.02.2014 в сумі 429738,00 дол. США;

- право вимоги (право вимагати повернення суми вкладу боржником) за договором депозитного вкладу №ДФО-0-158939 від 11.12.2013 в сумі 34683,00 дол. США.

У зв'язку з ліквідацією ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк" Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінтек Енерджі" звернулося 22.01.2015 до Банку із заявою, в якій просило сформувати реєстр кредиторів з урахуванням заліку зустрічних однорідних вимог за договорами банківського вкладу, які є предметами Договорів відступлення та за Кредитним договором №1101/01 від 01.11.2012 на загальну суму 7363614,86 дол. США.

Судами встановлено, що 17.06.2017 між ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк" та Компанією "Захверт Інвест Тройханд ГмбХ" укладені договори застави №1101/01/S-2 та №1101/01/S-3, відповідно до яких Компанія як заставодавець передала Банку в заставу права вимоги за договорами банківського вкладу (депозитного вкладу з щомісячною сплатою відсотків) №1128/04 від 28.11.2008 на суму 6369993,86 дол. США та №ДЮО-01-01814 від 13.06.2014 на суму 529200,00 дол. США.

Умовами п. п. 4, 5 розділу 1 даних договорів застави визначено, що заставодавець зобов'язується не здійснювати уступки права вимоги (майнового права), що є предметом застави; будь-які правочини або дії стосовно предмету застави, вчинені з порушенням вимог договору застави та/або законодавства України, є недійсними.

18.06.2014 між ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк" та ОСОБА_5 укладений договір застави №1201/01/S-3, за умовами якого ОСОБА_5 як заставодавець передала Банку в заставу права вимоги за договорами банківського вкладу (депозитного вкладу з щомісячною сплатою відсотків) №ДФО-01-167360 від 21.02.2014 на суму 52560,00 дол. США.

У п. 5 розділу 1 вказаного договору погоджено, що заставодавець зобов'язується не здійснювати уступки права вимоги (майнового права), що є предметом застави; будь-які правочини або дії стосовно предмету застави, вчинені з порушенням вимог договору застави та/або законодавства України, є недійсними.

Умовами пунктів 11.1 розділу 2 договорів застави погоджено, що вони набувають чинності з моменту їх підписання повноважними представниками сторін та діють до моменту належного виконання в повному обсязі основного зобов'язання.

Зі встановлених обставин вбачається, що договори застави між ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк" та Компанією "Захверт Інвест Тройханд ГмбХ" №1101/01/S-2, №1101/01/S-3 від 17.06.2014, та між ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк" і ОСОБА_5 №1201/01/S-3 від 18.06.2014, укладені пізніше оспорюваних договорів відступлення, що укладені між відповідачем та Компанією "Захверт Інвест Тройханд ГмбХ" 16.06.2014, між відповідачем і ОСОБА_5 16.06.2014. Отже спірні договори відступлення від 16.06.2014 були укладені між відповідачем та третіми особами раніше, ніж у Банку могли виникнути будь-які права як заставодержателя за договорами застави.

Тобто на момент укладення Договорів відступлення не існувало встановленої договорами застави заборони на здійснення такого відступлення. При цьому умови договорів банківського вкладу №1128/04 від 28.11.2008, №ДЮО-01-01814 від 13.06.2014 та №ДФО-01-167360 від 21.02.2014, як встановлено судами, не містили жодної заборони Компанії "Захверт Інвест Тройханд ГмбХ" та ОСОБА_5 як клієнтам відступати своє право вимоги повернення банківського вкладу (депозиту) на користь третіх осіб.

Як передбачено положеннями ч. 1 ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно зі ст. 50 Закону України "Про заставу" при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний, зокрема, не здійснювати уступки заставленого права.

У пункті 4.3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" від 24.11.2014 № 1 роз'яснено, що за змістом частини 2 статті 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" та ч. 3 с. 9 Закону України "Про іпотеку" відчуження майна, що є предметом застави (іпотеки), можливе лише за згодою заставодержателя (іпотекодержателя). Договір про відчуження заставленого майна, укладений з порушенням цих правових норм, може бути визнаний господарським судом недійсним згідно зі ст. 215 ЦК України.

Право застави, як визначено ч. 1 ст. 16 Закону України "Про заставу", виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.

Враховуючи, що на час відступлення третіми особами права вимоги відповідачу за договорами банківського вкладу не існувало заборони відступлення таких прав, а договори застави, на які посилається позивач, ще не були укладені, за таких обставин треті особи мали право розпоряджатись депозитами, в тому числі відступити право вимоги відповідачу. При цьому позивач не довів, що спірні договори відступлення права вимоги фактично були укладені після укладення договорів застави.

З урахуванням викладеного, з огляду також на приписи ст. 204 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанції, врахувавши належність заставодержателю права на звернення до суду щодо оспорення дій, вчинених з предметом застави без його згоди, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено та не надано суду належних доказів, які підтверджують, що в момент укладення спірних правочинів не були додержані вимоги, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, і що були порушені вимоги статті 50 Закону України "Про заставу", а тому підстави в силу яких даний правочин має бути визнаний недійсним відсутні.

При цьому можлива недобросовісна поведінка третіх осіб щодо неповідомлення, при укладенні договорів застави, про відступлення свого права вимоги за договорами банківського вкладу на користь відповідача, не є підставою для визнання недійсними укладених договорів відступлення майнових прав.

Щодо посилань банку на можливі негативні наслідки укладення спірних угод колегія суддів відзначає таке.

Позивач не довів настання чи можливість настання таких наслідків, тобто фактичного переходу до відповідача прав вимоги за депозитними рахунками третіх осіб з урахування особливостей регулювання банківської діяльності та правових позицій, висловлених в постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 910/8058/15-г та постанові Вищого господарського суду України від 18.03.2017 у справі №914/1697/15, з відповідних питань.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Актив-Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі №910/14144/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіЛ.А. Гольцова О.А. Кролевець