Постанова ВГСУ від 03.03.2016 року у справі №922/5572/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року Справа № 922/5572/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівДобролюбової Т.В., Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від23.12.15у справі№922/5572/15 Господарського суду Харківської областіза позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"до Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія"простягнення

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" про відшкодування в порядку регресу 47249,90 грн. шкоди, а також 963,12 грн. - 3% річних і 18569,26 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позову, позивач вказував на те, що він згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту №1073685-02-01 від 17.01.14 виплатив страхове відшкодування страхувальнику у зв'язку з настанням страхового випадку, а тому до позивача у межах фактичних витрат перейшло право на отримання від відповідача виплаченої суми відшкодування. При цьому, позивач посилався на приписи статей 625, 993, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", статей 2, 29, 34, 36, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.10.15 (суддя Світличний Ю.В.) позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" 47249,00 грн. страхового відшкодування. В решті позову відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач, виплативши страхувальнику страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту від 17.01.14, набув право зворотної вимоги до відповідача у межах фактичних витрат, тобто у заявленій до стягнення сумі. Водночас суд дійшов висновку про те, що нарахування і стягнення з відповідача спірних сум процентів річних та інфляційних втрат не ґрунтується на законі, оскільки приписи статті 625 Цивільного кодексу України не поширюються на правовідносини з відшкодування шкоди.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.12.15 (судді: Істоміна А.О., Потапенко В.І., Тарасова І.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі в частині відмови у позові про стягнення з відповідача 963,12 грн. - 3% річних і 18569,26 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю. Скаржник посилається на порушення судами приписів статей 548-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Він вважає, що грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати грошових коштів, а тому приписи статті 625 Цивільного кодексу України, на його думку, застосовуються як у випадку порушення договірних зобов'язань, так і до позадоговірних зобов'язань.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.05.14 в місті Харкові на перехресті вулиць Чернишевська та О.Гончара сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6 (власник ОСОБА_7), внаслідок якої пошкоджено автомобіль "Subaru Impreza" (д.н. НОМЕР_3). Вироком Київського районного суду м. Харкова від 21.01.15 водій автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху та вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України. Суди також установили, що 17.01.14 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" - страховиком та ОСОБА_5 - страхувальником був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №1073685-02-01 (застрахований транспортний засіб - "Subaru Impreza" д.н. НОМЕР_3). В процесі розгляду спору господарські суди установили, що цивільно-правова відповідальність стосовно заподіяння шкоди майну будь-якою особою внаслідок експлуатації автомобіля НОМЕР_2, була застрахована ОСОБА_7 у Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів (поліс) №АС/3815919 (ліміт відповідальності - 50000 грн., франшиза - 0 грн.). Відповідно до страхового акта від 05.08.14 №3131-02 за заявою страхувальника Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" виплатило суму страхового відшкодування в розмірі 47249,90 грн. (і це підтверджується платіжними дорученнями від 07.08.14, від 08.08.14). Позивач направляв відповідачу заяву про відшкодування йому виплаченої суми страхового відшкодування, проте така заява була залишена відповідачем без задоволення. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" заявлена до Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" про відшкодування в порядку регресу шкоди у розмірі 47249,90 грн., а також 963,12 грн. - 3% річних і 18569,26 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму шкоди. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача спірної суми страхового відшкодування та відмовили у позові про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Між тим, як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржником оскаржуються судові акти у справі в частині відмови у стягнення з відповідача 963,12 грн. - 3% річних і 18569,26 грн. інфляційних втрат. Відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Частиною першою статті 1191 цього ж Кодексу передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов. Таким чином, після виплати страхового відшкодування у позивача виникає право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідно до приписів статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з приписами статті 990 названого Кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Згідно зі статтею 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Як вже зазначалося, і це установили господарські суди, полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3815919 встановлено ліміт відповідальності відповідача у розмірі 50000 грн. Суди також установили, що позивач у зв'язку з настанням страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля) здійснив виплату страхового відшкодування за договором страхування від 17.01.14 у розмірі 47249,90 грн. Отже, позивач після виплати страхового відшкодування за договором страхування отримав право зворотної вимоги до відповідача у межах фактичних витрат, а саме, у розмірі 47249,90 грн. Суди стягнули вказану суму шкоди з відповідача, між тим, в цій частині судові акти у справі скаржником не оскаржуються. Як вже зазначалося, скаржник не погоджується з судовими актами у справі в частині відмови у стягненні з відповідача спірних сум 3% річних та інфляційних втрат. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Отже, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наведена норма регулює зобов'язальні правовідносини, тобто застосовується у разі порушення грошового зобов'язання. Як вже зазначалося, спірні правовідносини є деліктними. Відшкодування шкоди у розумінні приписів законодавства є цивільно-правовою відповідальністю, а не борговим (грошовим зобов'язанням). Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках, зокрема, відшкодування збитків та шкоди (деліктне зобов'язання), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Отже, дія приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникли у зв'язку із завданням шкоди. Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником приписів статті 625 Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначене, господарськими судами правильно застосовано приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, а відтак відсутні підстави для скасування судових актів у справі і задоволення касаційної скарги скаржника.