ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2016 року Справа № 922/1054/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Добролюбової Т.В.розглянувши касаційну скаргуСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.10.2015у справі№ 922/1054/15 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вога"доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево"простягнення 394 203,82 грн.
У судовому засіданні 25.02.2016 у справі було оголошено перерву до 03.03.2016 до 12 год. 40 хв.
за участю представників сторін від:
позивача: Мірошник Р.С. (дов. від 20.05.2015),
відповідача: Капінос Н.В. (дов. від 03.01.2014), Севенко Г.П. (дов. від 03.01.2014)
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вога" звернулося з позовом до Сільськогосподарського товариства "Куйбишево" про стягнення 17 870,10 грн. основного боргу, 110 625,40 грн. курсової різниці на вартість оплаченого товару, 38 890,50 грн. курсової різниці на суму боргу, 5 289,54 грн. інфляційних втрат, 209 616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 189,95 грн. пені та 10 722,06 грн. збитків. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару. При цьому, позивач посилався на приписи статей 533, 536, 549, 946 Цивільного кодексу України, статей 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2015, ухваленим суддею Сусловою В.В., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 5 289,54 грн. інфляційних втрат, у решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з обставин оплати відповідачем суми боргу у розмірі 17 870,10 грн. після звернення із позовом. Відмовляючи у стягненні курсової різниці на вартість оплаченого та неоплаченого товару, суд виходив з відсутності визначення сторонами у договорі грошового еквіваленту вартості товару у доларах США. Відмовляючи у стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку про відсутність факту користування відповідачем коштами позивача та невизначення розміру відповідних процентів у договорі. Відмова у стягненні пені, вмотивована судом пропуском позовної давності. Окрім цього, відмовляючи у стягненні збитків суд виходив з того, що встановлення сторонами у договорі розміру збитків, не звільняє позивача від доведення фактичного понесення таких збитків, спричинених несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання. При цьому, суд керувався приписами статей 258, 267, 533, 536, 625, 692 Цивільного кодексу України, статей 231, 232, 224, 225 Господарського кодексу України.
Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Бондаренко В.П., постановою від 13.10.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував в частині відмови у стягненні 110 625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 17 870,10 грн. основного боргу, 209 616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 10 722,06 грн. збитків, 38 890,50 грн. курсової різниці на суму боргу. Прийняв у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 110 625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 38 890,50 грн. курсової різниці на суму боргу, 209 616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 10 722,06 грн. збитків. Провадження в частині основного боргу припинив. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з відповідача курсової різниці, порядок розрахунку якої, сторони погодили в пункті 4.7. договору. Задовольняючи вимоги в частині стягнення збитків, апеляційний суд виходив з того, що зазначені збитки є договірними, оскільки сторони самостійно визначили розмір таких збитків та умови їх стягнення у договорі. Задоволення вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами вмотивовано апеляційним судом тим, що розмір таких процентів безпосередньо погоджено у пункті 4.4. договору. Припиняючи провадження в частині основного боргу, апеляційний господарський суд виходив з відсутності предмету спору. При цьому, суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 524, 533, 536, 625, 627 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Сільськогосподарське товариство "Куйбишево" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування апеляційним господарським судом того, що сторонами у договорі ціна товару визначена у гривні, а відповідна формула, за якою має здійснюватись розрахунок курсової різниці відсутня. Заперечуючи прости стягнення процентів за користування грошовими коштами, скаржник посилається на те, що за своєю правовою природою пункт 4.4. на підставі якого нараховані проценті, підпадає під визначення пені, яка сторонами договору вже передбачена у пункті 8.4.1. Окрім цього, скаржник зазначає про визнання недійсним цього пункту договору у судовому порядку. Не погоджуючись зі стягненням збитків, скаржник зазначає про недоведеність наявності самого факту понесення збитків. Скаржник вказує не те, що зміст умови пункту 8.4.2., на підставі якого нараховані збитки, підпадає під визначення штрафної санкції, яка вже передбачена сторонами у пункті 8.4.1. договору. При цьому, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 533, 536, 623, 632 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вога" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013. Згідно з пунктом 1.1 договору найменування товару, його кількість та ціна зазначаються в специфікаціях (видаткових накладних), які є невід'ємною частиною договору. Пунктом 4.1. договору передбачено, що у разі, якщо сторони підписали специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцю товар у відповідності з вказаним графіком. Відповідно до пунктів 4.3., 4.4. договору з дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, продавець має право вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, до дня повної оплати товару, понад неустойку та збитки (статті 536, 625, пункт 3 статті 692 Цивільного кодексу України). Проценти за користування чужими грошовими коштами сплачуються в наступному розмірі: а) 0,1 % від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день упродовж 30 календарних днів з дати коли товар має бути оплачено; б) 0,5% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день упродовж 60 календарних днів з дати спливу 30 календарних днів, зазначених в підпункті "а" пункту 4.4. договору; в) 3% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день до дня повної оплати з дати спливу 60 календарних днів, зазначених в підпункті "б" пункту 4.4. договору. Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та сума, від якої будуть нараховуватись проценти, можуть бути передбачені у специфікації або іншому погодженому сторонами або їх представниками документі. У пункті 4.7. договору сторонами передбачено, що ціна товару за договором встановлюється сторонами в гривнях. Крім того, сторони цього договору визначають доларовий еквівалент ціни товару. Ціна (вартість) товару узгоджена сторонами на момент узгодження товару, що підлягає поставці, змінюється автоматично, на неоплачений товар, при зміні курсу долара США. При зміні курсу, ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквівалента угодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на офіційний курс гривні до долару США, встановленому Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару. Сторони, за умовами даного пункту договору, також вирішили, що якщо офіційний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни товару менше (нижче) ніж курс гривні до долару США, визначений на 14:00 год. за київським часом банком продавця, зазначеному в даному договорі (в реквізитах сторін), то покупець для визначення суми оплати за товар (ціни товару) помножує доларовий еквівалент узгодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на курс гривні до долару США, встановлений банком продавця на день фактичної оплати покупцем ціни товару, а саме на 14.00 год. за київським часом. Якщо офіційний курс гривні до долару США встановлений на день фактичної оплати покупцем ціни товару або курс гривні до долару США, визначений на 14.00 год. за київським часом банком продавця, більше (вище) курсу, який був встановлений на день узгодження сторонами ціни (вартості) конкретної партії товару, яка належить до оплати, то ціна (вартість) товару змінюється автоматично без будь-яких додаткових узгоджень. Однак, для належного ведення бухгалтерського обліку упродовж семи календарних днів після оплати товару по зміненій ціні, покупець зобов'язаний скласти та на направити продавцю цінним листом з описом вкладення (повідомленням про вручення) Акт донарахування ціни товару, в якому послатися на номер та дату видаткових накладних, по яким змінена ціна товару згідно зі зміненим курсом долара США по відношенню до гривні. Крім того, в даному Акті повинні бути зазначені: найменування товару, кількість, початкова та змінена ціна товару, а також курс долара США до гривні на момент узгодження ціни товару та на момент його фактичної оплати. Ціна товару підлягає зміні також і при зменшенні курсу долара США. Для поставок насіння сторони встановлюють еквівалент в євро та застосовують умови, погоджені в пункті 4.7. договору з врахуванням курсу продажу не долару США, а євро. Покупець підтверджує, що має доступ до інформації про офіційний курс гривні до долару США, а також про курс гривні до долару США банка продавця, зазначеному в даному договорі (в реквізитах сторін). У пункті 8.4.1. договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в пункті 3.1.2. договору покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем. На підставі договору сторонами було узгоджено та підписано специфікації №№1-6 з відповідним графіком оплати товару. Судами встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання щодо передачі товару, вказаного в специфікаціях, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними № 51 від 03.04.2013, № 162 від 16.04.2013, № 206 від 24.04.2013, № 469 від 26.06.2013, № 486 від 01.08.2013. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" до Сільськогосподарського товариства "Куйбишево" про стягнення 17 870,10 грн. основного боргу, 110 625,40 грн. курсової різниці на вартість оплаченого товару, 38 890,50 грн. курсової різниці на суму боргу, 5 289,54 грн. інфляційних втрат, 209 616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 189,95 грн. пені та 10 722,06 грн. збитків. Підставою позову визначено несвоєчасну оплату поставленого товару, а також здійснення оплати без врахування зміни курсу долара США. Як убачається зі змісту касаційної скарги, Сільськогосподарське товариство "Куйбишево" не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача 110 625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 38 890,50 грн. курсової різниці на суму боргу, 209 616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 10 722,06 грн. збитків, відтак постанова переглядаються судом касаційної інстанції в оскаржуваній частині. Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 цього ж Кодексу). Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною 1 статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За приписами статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Згідно з приписами статті 524 цього ж Кодексу зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно - правовим актом (стаття 533 Цивільного кодексу України). Отже, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Наведене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі № 910/763/13. Дослідивши умови укладеного між сторонами у справі договору, суд апеляційної інстанції установив, що відповідач оплачує ціну товару з урахуванням курсової різниці; що такий спосіб визначення сторонами належної до сплати суми не суперечить закону. Судом апеляційної інстанції під час розгляду спору було установлено, що позивач на виконання умов спірного договору поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 203 923,51 грн., що також не заперечувалось відповідачем. Проте, як установ апеляційний господарський суд, відповідач на момент подачі позову до суду розрахувався за нього частково і без урахування зміни курсу відповідної валюти на дату платежу, а відтак сума боргу (з урахуванням курсової різниці) складає 110 625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар та 38 890,50 грн. курсової різниці на суму боргу. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статі 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами. За таких установлених обставин, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення вимог в цій частині позову визнається правомірним. Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 10 722,06 грн. збитків з огляду на наступне. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Частиною 5 статті 225 цього Кодексу передбачено право сторін господарського зобов'язання за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Позивачем до складу заявлених до стягнення збитків вказано суму в розмірі 10 722,06 грн., обчислену згідно з умовами пункту 8.4.2. договору, відповідно до якого, якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару. Судом апеляційної інстанції установлено, що розрахунок розміру збитків відповідає розміру простроченої заборгованості, а відповідачем не доведено відсутності своєї вини у невиконанні зобов'язання за договором. За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині також визнається правомірним. Водночас колегія суддів визнає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 209 616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами з огляду на таке. Частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж. Частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 вказаного Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення. Разом із цим згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня. За своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 4.4.) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України), нарахування якої вже передбачено підпунктом 8.4.1. пункту 8.4. договору. Зазначене не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі № 11/5026/1925/2012 та від 01.07.2014 у справі № 5010/1575/2012-20/83. Окрім цього, колегія суддів враховує і те, що постановою Вищого господарського України від 20.10.2015 у справі № 922/1207/15 визнано недійсним пункт 4.4. договору купівлі-продажу від 27.03.2013 № 46 саме із зазначених підстав. З огляду на що, висновок місцевого господарського суду про відмову у цій частині позову визнається правомірним. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Згідно з приписами статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; 4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; 5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; 6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на що, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 у справі № 922/1054/15 Господарського суду Харківської області в частині стягнення 209 616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами скасувати та залишити в цій частині в силі рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2015.
В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" 5 030,79 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду Харківської області.
Головуючий суддя: В. Швець
Судді: Т. Гоголь
Т. Добролюбова