Постанова ВГСУ від 03.03.2016 року у справі №916/3522/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року Справа № 916/3522/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.12.15у справі№916/3522/15 Господарського суду Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"простягнення 36 837 121,78 грнУ судовому засіданні взяв участь представник від позивача - Єфременко О.О. - за дов. від 18.04.14. Представники від відповідача у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у серпні 2015 року заявлений позов до Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" про стягнення основної заборгованості в розмірі 18 370 474, 42 грн, втрат від інфляції у сумі 13 932 205,92 грн, 3% річних у розмірі 1 227 816,45 грн та 3 306 624,99 грн пені. Позов мотивований тим, що Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" не виконало свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 31.07.12 № ТМО 407/12-БО-23 у частині вчасної оплати за прийнятий газ. В обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на положення статей 526, 611, 625 Цивільного кодексу України та статей 193, 231 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.15, ухваленим суддею Цісельським О.В., позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз Україна" 18 370 474, 42 грн - основної заборгованості, 500 000, 00 грн - пені, 721 236, 66 грн - 3% річних, 13 932 205, 92 грн - інфляційних втрат. У частині стягнення 506 579,79 грн - 3% річних та 2 806 624,66 грн - пені, судом відмовлено. Рішення суду в частині стягнення заборгованості та інфляційних втрат мотивоване неналежним виконанням умов договору щодо вчасної оплати отриманого природного газу. Суд першої інстанції позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних задовольнив частково через помилковість розрахунку заявленої до стягнення позивачем суми. Місцевий господарський суд зменшив нараховану позивачем пеню керуючись приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів: Лисенко В.А. - головуючий, Гладишевої Т.Я., Ліпчанської Н.В., постановою від 24.12.15 перевірене рішення у справі змінив в частині розміру стягнення з відповідача, зокрема, 906 754, 10 грн - пені, 907 119, 68 грн - 3% річних, 13 792 887, 00 грн - інфляційних. В іншій частині позову рішення суду залишено без змін. Суд визнав основну заборгованість за договором у розмірі 18 370 474, 42 грн та, з наданого відповідачем контррозрахунку, установив вірний розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню. При цьому, здійснивши оцінку співвідношення сум основного боргу та пені, суд зменшив розмір останньої на 50%. Апеляційна інстанція керувалась приписами статей 526, 530, 551, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 218, 233 Господарського кодексу України, пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду у частині відмови у стягненні 2806 624,99 пені та 506 579,79 грн 3% річних скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині. Товариство посилається на порушення судами статей 549-552 Цивільного кодексу України та статей 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на його думку суди не врахували всіх обставин справи, зокрема збиткової господарської діяльності скаржника. Вказує Товариство і на те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу і його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і підставою для зменшення пені. Крім того, скаржник наполягає на тому, що судом першої інстанції невірно зроблений розрахунок 3 % річних.

Від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" отримано відзив на касаційну скаргу, у якому Підприємство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін з мотивів, викладених у постанові апеляційного господарського суду.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні представника скаржника, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає таке.

Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині відмови у стягненні 2806 624,99 пені та 506 579,79 грн 3% річних. Судами при розгляді справи установлено, що між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", як продавцем та Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" як покупцем 30.09.13 було укладено договір купівлі-продажу природного газу № ТМО 407/12-БО-23, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Газ, що підлягає передачі за договором повинен був бути використаний покупцем для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами. Пунктом 2.1 вищевказаного договору сторони визначили, що продавець передає покупцеві з 01.01.13 до 31.12.13 газ обсягом до 45 720 тис. куб.м. Згідно з пунктами 2.1.1, 2.1.2 договору, обсяги газу, що планувалося передати можуть змінюватись сторонами упродовж місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +/- 5% від узгодженого сторонами у пункті 2.1 договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу. Відповідно до умов пункту 3.1 договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. За умовами пункту 3.4 договору не пізніше 5-го числа, наступного за місцем продажу газу, покупець зобов'язався надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язався повернути покупцеві та газотранспортному підприємству один примірник оригінала акта, що підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмові формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Відповідно до пункту 5.1. договору ціна на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ. У відповідності до пункту 5.2 договору ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3509,00 грн без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; ПДВ за ставкою 20%. Тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 305,60 грн, ПДВ 20% - 61,12 грн, всього з ПДВ 366,72 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу 3884,78 грн, крім того ПДВ 20% - 776,96 грн, всього з ПДВ - 4661,74 грн. Пунктом 5.5. договору визначено, що його загальна вартість на дату укладення становить 177 612 294,00 грн, крім того ПДВ 20% - 35 522 458,80 грн, разом з ПДВ - 213 134 752,80 грн. Розділом 6 договору сторони узгодили порядок та умови проведення розрахунків. Згідно з пунктом 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати упродовж місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 -го числа місяця наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до пункту 11.1. договору його дія в частині поставки газу поширювалась з 01.01.13 до 31.12.13, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 1 статті 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 526 названого Кодексу унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 525 цього ж Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у частинах 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. Відповідно частини 1 статті 530 названого Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Судами обох інстанцій при розгляді даного спору установлено, що на виконання умов договору Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" упродовж січня-грудня 2013 року поставила, а Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" прийняло природний газ в обсязі 30 936,358 тис. куб. м на загальну суму 143 473 561,74 грн. В порушення умов договору відповідач не здійснив оплату за спожитий природний газ у встановлені строки. Судами установлено, що несплаченою залишилась сума заборгованості у розмірі 18 370 474,42 грн, яку обидві інстанції присудили до стягнення з Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" на користь позивача. Поряд з цим, пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцеві крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу. Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Відповідно до частини 1 статті 230 названого Кодексу штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частина 6 статті 231 цього ж Кодексу визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Апеляційний господарський суд, розглядаючи даний спір установив, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 1 813 508,19 грн. Зазначена сума перевірена апеляційною інстанцію та встановлена як обґрунтована та правомірна. Здійснивши оцінку співвідношення сум основного боргу та пені на предмет їх розумності виходячи з принципів справедливості та добросовісності, апеляційний суд зменшив пеню на 50% до 906 754,10 грн. Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи. Як убачається зі змісту постанови, апеляційний господарський суд, зменшуючи розмір заявленої позивачем до стягнення пені до 906 754,10 грн, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені. Зокрема, суд, урахувавши причини виникнення заборгованості за договором, а також той факт, що відповідач є комунальним підприємством, що знаходиться у тяжкому фінансовому стані. Засновником Підприємства є Одеська міська рада, а отже майно підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Одеси. Основною метою діяльності Підприємства є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою та електричною енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу. Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" являється соціально ваговим суб'єктом господарювання, оскільки надає послуги теплопостачання та гарячого водопостачання 95 % споживачів міста Одеси різних категорій. Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру пені, так і визначення розміру, до якого вона підлягає зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, враховуючи установлені судом обставини, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 906 754,10 грн та відмову у стягненні її решти, визнається правомірним. Сплата 3% річних від простроченої суми не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, нарахування 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, які нараховуються незалежно від його вини і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до оплати кредиторові. Таким чином, при розгляді справ предметом спору в яких є стягнення інфляційних та річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України необхідним є з'ясування питання щодо існування зобов'язання між сторонами, чи є це зобов'язання грошовим, чи доведена наявність прострочення у виконанні зобов'язання. Виходячи з того, що апеляційним судом установлений факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, яке полягає в несвоєчасній сплаті коштів за поставлений за договором від 31.07.12 № ТМО 407/12-БО-23 природний газ, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами наведених норм, перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, зокрема строки (періоди прострочки) і суми нарахувань, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 907 119,68 грн. Відповідно до приписів статей 33, 34, частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними установленими апеляційним судом обставинами справи. Відповідно до частини 1 статті 11110 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки судом касаційної інстанції не виявлено порушень апеляційним судом норм чинного законодавства, підстав для скасування постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не убачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.