ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року Справа № 916/2046/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 13.10.15 у справі№916/2046/15 Господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС"доПублічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат"простягнення 4 489 045,95 грн

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Бакулін О.Ю. - за дов. від 25.01.16;

від відповідача: Переяславська М.В. - за дов. від 11.01.16.

Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС" у травні 2015 року заявлений позов, з урахуванням уточнень, до Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" про стягнення 4 489 045,95 грн, з яких: основна заборгованість у розмірі 3 183 950,39 грн, пеня у сумі 809 688,85 грн та 495 406,71 грн 30% річних. Позов обґрунтовано порушенням строків оплати прийнятого природного газу за умовами укладеного між сторонами договору від 30.12.13 №167/14-О та приписами статей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.07.15, ухваленим суддею Оборотова О.Ю., позов задоволено повністю. Місцевий господарський суд установив неналежне виконання Публічним акціонерним товариством "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" своїх обов'язків за договором від 30.12.13 №167/14-О, перевіривши розрахунки заявлених позивачем до стягнення сум. Суд керувався приписами статей 526, 530, 625, 712 Цивільного кодексу України, статей 232, 265 Господарського кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів: Ліпчанської Н.В. - головуючого, Колоколова С.І., Гладишевої Т.Я., постановою від 13.10.15, перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові. Товариство посилається на порушення судами приписів статей 11, 509, 629, 632 Цивільного кодексу України та статей 174, 190, 193 Господарського кодексу України. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що вартість поставленого газу повинна була розраховуватись за формулою, погодженою пунктом 4.2.1 договору без урахуванням умов додаткової угоди від 28.11.14 №20141201 до цього договору. Зазначає Товариство, що позивачем у відповідності до пункту 3.4.1 договору не було направлено акт приймання-передачі за грудень 2014 року, а відтак суди дійшли помилкового висновку про установлення строку оплати за товар на підставі пункту 5.1.1 договору. Відтак скаржник, посилаючись на приписи 530 Цивільного кодексу України наголошує, що оскільки неможливо установити строк виконання зобов'язання з оплати, то за даними вимогами має місце прострочення кредитора, що відповідно до статті 613 Цивільного кодексу України виключає відповідальність відповідача.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС" отримано відзив на касаційну скаргу, у якому Товариство просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, і заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами попередніх інстанцій приписів чинного законодавства відзначає таке.

Судами обох інстанції при розгляді справи установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗ-АЛЬЯНС", як Постачальником та Публічним акціонерним товариством "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат", як Споживачем, 30.12.13 укладено договір №167/14-О постачання природного газу, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язався поставити Споживачу природний газ, а Споживач - прийняти та оплатити його у відповідності до умов даного Договору. Також сторони уклали додаткову угоду від 31.10.14 №20141102 до Договору, якою, зокрема, узгодили викласти пункт 5.1.1 Договору в іншій редакції, а саме: Споживач сплачує вартість місячного об'єму газу на рахунок Постачальника на наступних умовах: - 25 % вартості - до 15 числа місяця споживання природного газу; - 25 % вартості - до 20 числа місяця споживання природного газу; - 25 % вартості - до 28 числа місяця споживання природного газу; - 25 % вартості - до 10 числа місяця, наступного за місяцем споживання природного газу. Крім того, сторони уклали спірну додаткову угоду від 28.11.14 №20141201, якою погодили викласти пункт 4.1 Договору в іншій редакції, відповідно до якої ціна за 1000,00 кубічних метрів природного газу без ПДВ становить 6 018,00 грн, в у тому числі збір у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ - 2%, крім того ПДВ - 1203,60 грн. Разом 7 221,60 грн. Додаткова угода є невід'ємно частиною Договору від 30.12.14 №167/14-О. Решта умов договору залишилась без змін. Даною додатковою угодою сторони також домовились, що пролонгують дію договору до 31.12.14. При розгляді спору суди установили, що відповідно до умов договору та додаткових угод до нього Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" у грудні 2014 року поставило, а Публічне акціонерне товариство "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" за актом приймання-передачі природного газу від 31.12.14 прийняло природний газ в об'ємі 313,866 тис. м. куб., що становить 2 266 614,71 грн. Згідно з умовами Договору перша оплата за грудень 2014 року мала бути здійснена до 15.12.14. Проте, як установили суди, частина оплати за грудень 2014 року була здійснена відповідачем із порушенням строків, а саме 06.01.15, 09.01.15, 08.05.15. Відповідно до підпункту 4.2.1 Договору від 30.12.13, у випадку порушення Споживачем порядку оплати, передбаченого пунктом 5.1 Договору, та зростання ЄВРО за офіційним курсом НБУ вище, ніж курс НБУ на день укладання даного договору, грн/ЄВРО (1 ЄВРО = 11,041530 грн), Споживач зобов'язаний без укладання додаткової угоди оплатити обсяг поставленого йому газу. Розглядаючи даний спір суди обох інстанцій вірно виходили з того, що за своєю правовою природою Договір постачання природного газу від 30.12.13 №167/14-О є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Договір поставки є двостороннім, оскільки права і обов'язки виникають для обох котрагентів. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція оплачується покупцем за погодженими цінами. Частиною 2 статті 712 названого Кодексу передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 253 названого Кодексу передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. За приписами статті 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання: зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Згідно з частиною 1 статті 230 цього ж Кодексу штрафними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України унормовано, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу приписів частини 2 статті 551 цього ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 546 названого Кодексу передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Судами обох інстанцій установлено, що підпунктом 6.2.1 Договору сторони погодили, що Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня. Відповідно до підпункту 6.2.1 Договору Позивачем нараховано пеню у розмірі 809 688,85 грн. Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, нарахування процентів річних, як і інфляційних втрат, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, які нараховуються незалежно від його вини і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до оплати кредиторові. Таким чином, при розгляді справ предметом спору в яких є стягнення річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України необхідним є з'ясування питання щодо існування зобов'язання між сторонами, чи є це зобов'язання грошовим, чи доведена наявність прострочення у виконанні зобов'язання. Сторонами у пункті 6.2.4 Договору узгоджено, що у випадку прострочення платежу більше тридцяти календарних днів, постачальник стягує з покупця 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення. Так, Позивач нарахував Відповідачу 30% річних в сумі 495 406,71 грн. Перевіривши розрахунки Позивача щодо нарахування пені та 30% річних, суди обох інстанцій визнали їх такими, що нараховані згідно з умовами договору. Доводи скаржника про те, що вартість поставленого газу повинна була розраховуватись за формулою, установленою пунктом 4.2.1 Договору без урахування зміни ціни передбаченою умовами додаткової угоди від 28.11.14 №20141201 до цього Договору не можуть бути підставою для скасування судових актів попередніх інстанцій. Як установлено судами, сторонами за взаємною згодою підписано вказану додаткову угоду, якою було викладено пункт 4.1 Договору в новій редакції, тобто змінено ціну газу, що є складовою формули визначення вартості поставленого газу при зміні курсу ЄВРО. У решті частині додатковою угодою від 28.11.14 №20141201 Договір залишено без змін. Всі умови, що включені до тексту договору і який підписали сторони складають зміст цього правочину. Ці умови є індивідуальним регулятором відносин між сторонами. Укладання договору є юридичним фактом, унаслідок якого на відносини між його сторонами поширюється також дія нормативного регулятора - відповідних норм цивільного і господарського права. Стаття 629 Цивільного Кодексу України відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, усуває будь-які сумніви щодо юридичного значення умов договору: вони є юридично обов'язковими, а цивільні права, що ґрунтуються на умовах договору, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які прямо передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них. Отже, у зв'язку з тим, що Відповідач не дотримався графіку оплати, Позивачем було зроблено перерахунок основної суми боргу відповідно до умов пункту 4.2.1 Договору з урахування додаткових угод нього, які є невід'ємними частинами даного правочину. Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до приписів статті 614 цього ж Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. З огляду на викладене висновки апеляційної інстанції, яка підтримала рішення місцевого господарського суду про задоволення позову, визнаються законними. Посилання скаржника на не отримання ним акта за грудень 2014 не спростовують установленого судами. Відповідно до частини 1 статті 11110 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки судом касаційної інстанції не виявлено порушень апеляційним судом норм чинного законодавства, підстав для скасування постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не убачається. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.15 у справі №916/2046/15 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 28.07.15 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.15, зупинене ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.16.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат" залишити без задоволення.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В.Швець