ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Справа № 912/1231/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників: позивача 1Загуменного В.В.,позивача 2 Столокосу В.В.,відповідачаРябовола С.В.,третьої особи 2Лінніченко І.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.06.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 рокуу справі№ 912/1231/15-г Господарського суду Кіровоградської областіза позовомВійськового прокурора Кіровоградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" доПриватного підприємства "Агрорембудсервіс"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт"та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства АБ "Укргазбанк"провизнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Військовий прокурор Кіровоградського гарнізону (надалі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач 1) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (надалі - ДП "Укрвійськбуд", позивач 2) з позовом до Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" (надалі - ПП "Агрорембудсервіс", відповідач) , в якому просив:

- визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: на 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2-В у м. Кіровограді, а саме: адмінбудівлю загальною площею 94,5 кв. м (літ. А кр.кр. 1), гаражі, загальною площею 255,4 кв.м. (літ. В, В1, В2), кузню (літ. Гг), естакаду (літ. ДХ), вбиральню (літ. З), мийку (літ. д), АЗС (літ. Л), будівлю підземного зберігання паливно-мастильних матеріалів (літ М), цех по виготовленню скла, загальною площею 37,7 кв.м (літ. П), столярний цех, загальною площею 96,6 кв.м (літ. П1п), навіси (літ Н, 01), гараж (літ. О), розчинно-бетонний вузол (літ СС1), вбиральню (літ. С2), оглядову яму (літ Б), водопровідну колонку (літ. Е), вапняну яму (літ. Р);

- витребувати це майно шляхом вилучення від ПП "Агрорембудсервіс" та передати його ДП "Укрвійськбуд" в особі Філії ДП "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт".

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилався на те, що відповідач безпідставно володіє спірним нерухомим майном, оскільки це майно вибуло з державної власності під час фіктивного банкрутства ДП "Укрвійськбуд" на підставі нікчемної біржової угоди № 27-05/12 - договором купівлі-продажу від 02.12.2005 року, що встановлено рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року № 22ц/1190/2937/12, тому просив суд на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визнати за державою право власності на об'єкти нерухомого майна та на підставі ст. 388 ЦК України витребувати його в особи, яка придбала майно за відплатним договором.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його безпідставність, сплив строків позовної давності. Крім того, відповідач просив припинити провадження у справі, оскільки є рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/1532/14 від 10.10.2014 року, яким вирішений спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 23.06.2015 року (суддя Вавренюк Л.С.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Євстигнеєва О.С. (доповідача), суддів: Бахмат Р.М., Науменка І.М.), в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач 2, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права (ст.ст. 170, 182, 210, 215, 216, 220, 316, 319, 326, 329, 330, 346, 388, 391, 392, 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 27, 33, 34, 35, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)), просить скасувати прийняті у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області в іншому складі суду.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2015 року відстрочено сплату судового збору до 01.12.2015 року. Зобов'язано Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (надалі - ДП "Укрвійськбуд") надати через канцелярію Вищого господарського суду України до 01.12.2015 року або надіслати поштою не пізніше ніж за 2 дні до дати призначеного судового розгляду справи докази сплати судового збору у розмірі 38693,52 грн (у разі неподання таких доказів - надати виписки з банківського рахунків підприємства, які підтверджують відсутність необхідних коштів для сплати судового збору).

ДП "Укрвійськбуд" сплату судового збору у встановлений строк не здійснило, заявило клопотання про звільнення його від сплати судового збору, посилаючись на неможливість сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі з огляду на арешт його рахунків та відсутність коштів, необхідних для сплати судового збору.

Вищий господарський суд України, розглянувши клопотання ДП "Укрвійськбуд" про звільнення його від сплати судового збору, дійшов висновку про його відхилення, оскільки обставини заявлені позивачем як підстава для звільнення від сплати, вже були визначені судом як підстави для відстрочки сплати судового збору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників учасників судового процесу, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав вимоги прокурора про визнання права власності на спірне майно за державою в особі Міністерства оборони України безпідставними, оскільки прокурором не доведено, що майно є військовим, а відповідно до свідоцтва про право власності від 21.01.2003 року № 30, що видане на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 14.01.2003 року № 64, власником цілого комплексу будівель по вул. Леваневського, 1-В є держава в особі Верховної Ради України, тобто уповноваженим органом управління державним майном є Верховна Рада України, а не Міністерство оборони України.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ст. 318 ЦК України держава є учасником цивільних відносин та одним із суб'єктів права власності. У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.ч. 1, 2 ст. 326 ЦК України).

Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає господарські справи не інакше як за позовами фізичних чи юридичних осіб або прокурору, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, виходячи із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, способом захисту порушеного права власності держави на спірне майно прокурором обрано позов про визнання права власності на це майно (ст. 392 ЦК України).

Відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Зокрема, за правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є вже власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. При цьому, позов про визнання права власності на майно є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння.

Отже, з огляду на положення ст. 392 ЦК України суд відмовляє у задоволенні позову прокурора, поданого в інтересах держави, про визнання права власності на майно, якщо встановить, що держава не є власником спірного майна (майно втратило статусу державної власності) або, якщо це право не оспорюється та визнається відповідачем у справі.

Разом з тим, при вирішенні цього спору суд ці обставини належним чином не перевірив, і відмовив у задоволенні позову з посиланням на те, що прокурором позов поданий в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, проте у свідоцтві власником цілого комплексу будівель по вул. Леваневського, 1-В значиться держава в особі Верховної Ради України, а не Міністерство оборони України. Однак, з цих підстав суд не мав право відмовляти в позові, оскільки у випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України (п. 3 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 року № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам").

Крім того, оцінюючи правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення від імені та в інтересах держави Україна право власності на спірне майно, суд безпідставно не брав до уваги те, що свідоцтво було видане у 2003 році і відомості в ньому визначені, виходячи з діючих на той час положень Закону України "Про власність", зокрема, про те, що суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України (ч. 1 ст. 32).

Згідно із ст. 326 ЦК України, чинного на час судового розгляду даної справи, від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. Суб'єкти управління об'єктами державної власності визначені у ст. 4 Закону від 21.09.2006 року № 185-V "Про управління об'єктами державної власності".

Отже, вирішуючи спір судам слід було дослідити питання щодо органу державної влади, який на час судового розгляду даної справи здійснює від імені та в інтересах держави право власності на майно. І виходячи від встановлених обставин, зробити висновок про правильність визначення прокурором у позові позивача - органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції. До того ж, з'ясувавши, що відповідно до свідоцтва власником цілого комплексу будівель по вул. Леваневського, 1-В є держава в особі Верховної Ради України, судам слід було вирішити питання про залучення до участі у справі цього органу державної влади відповідно до вимог ст. 27 ГПК України, оскільки рішення у цій справі може вплинути на права або обов'язки цієї особи.

Відмовляючи у задоволенні позову про витребування майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що майно не може бути витребувано у відповідача на підставі ст. 388 ЦК України, оскільки вибуло з державної власності в процедурі провадження справи про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" та за наявності на це згоди останнього, і відповідач законно набув право власності на спірне майно на підставі біржової угоди від 02.12.2005 року, яка не є нікчемною, оскільки згідно ч. 2 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" в редакції, чинній на момент продажу майна, передбачалося, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Посилання прокурора на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року, в якому встановлено факт нікчемності біржової угоди від 02.12.2005 року, суд відхилив, оскільки у тій справі брала участь філія ДП "Укрвійськбуд", а не ДП "Укрвійськбуд", яке є стороною біржової угоди.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що угода від 02.12.2005 року не підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки зареєстрована на біржі, не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 16.02.2010 року N 10/14 висновку про те, що договори щодо придбання на біржових торгах об'єктів нерухомого майна вимагають оформлення в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню. Крім того, удавшись до переоцінки обставин щодо нікчемності цієї угоди, що встановлені рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року, суди порушили вимоги ч. 3 ст. 35 ГПК України. Посилання судів на те, що встановлення цих обставин для господарського суду не є обов'язковим, оскільки у справі брала участь філія ДП "Укрвійськбуд", а не ДП "Укрвійськбуд", яке є стороною біржової угоди, є безпідставними, оскільки за змістом ч. 3 ст. 35 ГПК України участь у цивільній справі ПП "Агрорембудсервіс" - особи, щодо якої встановлено ці обставини, є достатньою підставою звільнення від доказування цих обставин при вирішенні спору у цій справі. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 28 ГПК України повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід повно та всебічно встановити всі обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку та постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.06.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.