ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Справа № 904/1684/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Разумова М.А.,

ТОВ "НВКФ "Вест-Пром" - Колошиної О.В.,

Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2015

у справі № 904/1684/15 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Сучасник"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробничо-комерційна фірма "Вест-Пром",

2) Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради

про визнання недійсним договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ТОВ "Культурний центр "Сучасник" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ "ВТБ Банк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ТОВ "Науково виробничо-комерційна фірма "Вест-Пром" про визнання недійсним договору іпотеки.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2015 (суддя Ліпинський О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 (колегія суддів у складі: суддя Білецька Л.М. - головуючий, судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) вказане рішення господарського суду від 28.04.2015 скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір іпотеки від 12.07.2013 № 6/13-І-1, укладений ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Культурний центр "Сучасник", посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського центрального нотаріального округу Кравець О.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 996.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 14.07.2015, а рішення господарського суду першої інстанції від 28.04.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 4, 22, 101 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст.ст. 7, 27 Закону України "Про приватизацію державного майна". Так, скаржник зазначає про те, що позивач на стадії апеляційного провадження змінив підстави позову, що є порушенням вимог ст. 22 ГПК України, а господарський суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог, які заявлялися у суді першої інстанції, чим порушив ст. 101 ГПК України. Крім того, на думку відповідача, розглядаючи додаткові підстави позову, господарський суд апеляційної інстанції не врахував, що умови договору купівлі-продажу майна, зокрема щодо погодження органами приватизації укладення договору іпотеки, діяли не більше п'яти років, а тому на час укладення договору іпотеки застереження про отримання згоди органу приватизації на таке відчуження є таким, що припинилося.

У поясненнях на касаційну скаргу Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради зазначило про те, що власником переданого в іпотеку майна є позивач і на даний час всі обов'язки обумовлені договором купівлі-продажу від 18.10.2002 № 1267 перед Управлінням комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради виконані, про що зазначено в акті підсумкової перевірки від 17.12.2007. На підставі зазначеного акта перевірки об'єкт приватизації знято з післяприватизаційного контролю, тому всі подальші дії з даним приміщенням власник вирішує самостійно, без письмових погоджень з Управлінням комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "НВКФ "Вест-Пром" просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку третьої особи, позивач не мав права без згоди Фонду комунальної власності міста розпоряджатися нерухомим іпотечним майном. Крім того, на думку ТОВ "НВКФ "Вест-Пром" господарським судом апеляційної інстанції дотримано вимоги процесуального законодавства, зокрема ст.ст. 83, 99, 101 ГПК України.

Від позивача надійшло клопотання, в якому він просить винести ухвалу про зобов'язання відповідача направити ТОВ "Культурний центр "Сучасник" на адресу для листування: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 29, офіс 13, копію касаційної скарги з додатками та надати час для ознайомлення з касаційною скаргою з метою направлення відзиву до Вищого господарського суду України. Обґрунтовуючи вказане клопотання, позивач зазначив про те, що ні за адресою реєстрації, ні за адресою листування копію касаційної скарги ТОВ "Культурний центр "Сучасник" не отримувало.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів встановила, що єдиною наявною у матеріалах справи адресою позивача (яка зазначалася самим позивачем і у позовній заяві і у апеляційній скарзі, а також на інших поданих ним документах) є: 50027, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, просп. Гагаріна, 46. Вказана адреса також зазначена у свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ "Культурний центр "Сучасник" та у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На вказану адресу було направлено відповідачем позивачу копію поданої касаційної скарги, про що свідчить доданий відповідачем до касаційної скарги фіскальний чек з штрихкодовим ідентифікатором 4912301444781 та опис вкладення у цінний лист.

Згідно з даними сайту УДППЗ "Укрпошта", поштове відправлення з штихкодовим ідентифікатором 4912301444781 було вручено адресату особисто 05.10.2015.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- 12.07.2013 ПАТ "ВТБ Банк" (іпотекодежатель) та ТОВ "Культурний Центр "Сучасник" (іпотекодавець), укладений іпотечний договір № 6/13-І-1;

- за умовами п. 1.2 договору іпотеки, іпотекою за цим договором забезпечується виконання позичальником (ТОВ "Наукова виробничо-комерційна фірма "Вест-Пром") зобов'язань перед іпотекодежателем, що виникають з кредитного договору № 6/13 від 12.07.2013 та договору про надання кредиту у формі овердрафту № 7/13 від 12.07.2013.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що договір іпотеки є фіктивним, оскільки він укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Відповідне ствердження позивач обґрунтовував тим, що спірним договором іпотеки забезпечено зобов'язання за двома кредитними договорами, що виключає можливість реалізації єдиного предмета іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя в разі невиконання позичальником одного із забезпечених зобов'язань. Так, на думку позивача, неможливо задовольнити зобов'язання за одним договором, при цьому не реалізувавши предмет іпотеки, що призведе до неможливості задовольнити вимоги за іншим кредитним договором. Отже, сторони усвідомлювали, що договір не буде виконаний.

Приймаючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що під час укладення спірного договору обидві сторони правочину не мали наміру створити реальні правові наслідки, які передбачені цим правочином;

- факт забезпечення спірним договором іпотеки двох окремих зобов'язань не вказує на фіктивність цього правочину;

- відповідач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 904/1599/14), що свідчить про вчинення дій, спрямованих на реальне виконання умов договору.

Під час розгляду справи у господарському суді апеляційної інстанції 05.06.2015 та 19.06.2015 позивачем було подано Дніпропетровському апеляційному господарському суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких позивач навів додаткові підстави в обґрунтування позовних вимог та подав додаткові докази. Так, додатковою підставою для задоволення позову позивач при апеляційному перегляді справи вказав ту обставину, що він як іпотекодавець не міг вільно розпоряджатися своїм майном соціально-культурної сфери, оскільки у приватизаційному договорі і законодавстві України вміщено відповідні обмеження, а отже договір іпотеки потребував відповідного узгодження з Фондом комунальної власності міста як органу приватизації.

Господарський суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду додаткові докази та нові підстави заявлених позовних вимог і саме з цих підстав задовольнив позов, скасувавши рішення господарського суду першої інстанції. При цьому, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не мав права без згоди Фонду комунальної власності міста розпоряджатися нерухомим іпотечним майном та враховуючи відсутність такої згоди, визнав договір іпотеки недійсним.

Вищий господарський суд України вважає, що розгляд апеляційним судом нових підстав для задоволення позову відбувся всупереч приписів ст.ст. 22 та 101 ГПК України.

Колегія суддів відзначає, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Вищий господарський суд України в п. 3.12 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 також зазначив, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При цьому, приписи ч. 4 ст. 22 ГПК не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу (п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Дніпропетровський апеляційний господарський суд виходив з того, що право позивача на зміну підстав позову до початку розгляду справи по суті було порушено місцевим господарським судом, оскільки розгляд справи по суті не відбувався. Такий висновок господарського суду апеляційної інстанції ґрунтується на твердженні позивача викладеному у додаткових поясненнях до апеляційної скарги, які були подані господарському суду апеляційної інстанції 19.06.2015. При цьому, господарський суд апеляційної інстанції взяв до уваги відсутність у протоколі судового засідання відомостей про перехід до розгляду справи по суті.

Однак, такий висновок апеляційної інстанції не відповідає приписам ст. 811 ГПК України, яка не містить обов'язкової вимоги, щодо зазначення у протоколі моменту переходу до розгляду справи по суті.

Відповідна рекомендація міститься у п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", однак неврахування вказаної рекомендації при складанні протоколу судового засідання не є обставиною, яка б безумовно свідчила про відсутність розгляду судом першої інстанції справи по суті.

В той же час, господарським судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки тому факту, що заявником апеляційної скарги, незважаючи на присутність його представника у всіх засіданнях місцевого господарського суду, не було реалізовано право на ознайомлення з протоколом судового засідання та надання відповідних зауважень щодо допущеної неповноти.

Також, господарський суд апеляційної інстанції не надав оцінки відсутності письмових доказів подання господарському суду першої інстанції як заяви про зміну підстав позову так і нових доказів, які були подані до апеляційної інстанції.

За таких обставин у апеляційного господарського суду були відсутні правові підстави для розгляду змінених підстав позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки такий розгляд відбувся в порушення вимог ст. 101 ГПК України і без врахування приписів ст. 22 ГПК України згідно з якими право на зміну підстав позову надано позивачу до прийняття рішення у справі. Враховуючи викладене постанова господарського суду апеляційної інстанції у даній справі не може бути визнана законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Місцевий господарський суд, розглядаючи спір у даній справі, обґрунтовано виходив з тих доводів позивача, які були підставою заявленого позову, зокрема з того, що договір іпотеки є фіктивним, оскільки він укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Так, приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Положеннями ст. 234 ЦК України унормовано, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, з викладеного вбачається, що фіктивний правочин завжди укладається умисно і сторони знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При цьому, зважаючи на правову природу договору як двостороннього правочину, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 24.11.2009).

Згідно з приписами ст.ст. 43 та 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надавши у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України відповідну правову оцінку всім зібраним у справі доказам, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення на час розгляду справи в суді першої інстанції, місцевий господарський суд правильно виходив з того, що позивачем не доведено, що під час укладення сторонами іпотечного договору обидві сторони правочину не мали наміру створити реальні правові наслідки, які передбачені цим правочином, оскільки факт забезпечення спірним договором іпотеки двох окремих зобов'язань ніяким чином не вказує на зазначені обставини.

Крім того, як встановлено господарським судом першої інстанції відповідач як іпотекодержатель за спірним договором, звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням позивачем обох кредитних договорів, що свідчить про вчинення заходів спрямованих на реальне досягнення правового результату за спірним правочином, та відповідно виключає підстави для визнання такого правочину фіктивним.

Отже, рішення місцевого господарського суду у даній справі є законними та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2015 у справі № 904/1684/15 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Сучасник" (50027, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 46, код ЄДРПОУ 24610789) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бул. Т. Шевченко/вул. Пушкінська, 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) 1461,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Здійснити поворот виконання наказів господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 № 904/1684/15 про примусове виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 - у разі подання доказів такого виконання.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере