ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 921/509/15-г/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Ємельянова А.С.розглянувши касаційну скаргу Міністерства юстиції України Головного територіального управління юстиції у Тернопільській областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі№ 921/509/15г/15 господарського суду Тернопільської областіза позовомМіністерства юстиції Українидо треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариста "Укртелеком" в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариста "Укртелеком" 1.Державна казначейська служба України 2.ОСОБА_1 Відділ Державної виконавчої служби Збараського районного управління юстиціїпровідшкодування збитків у розмірі 15 068,40 грн за участю представників сторін

від позивача:Росоха С.В.,

від відповідача: Аністратенко О.О.,

третіх осіб на стороні позивача:не з'явилися,

ДВС: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Міністерство юстиції України звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Державного бюджету України збитків в сумі 15068,40 грн.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.09.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2015, позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Державного бюджету України збитки, завдані Державному бюджету України у сумі 15068,40 грн; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в дохід Державного бюджету України 1827 грн судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товарисвта "Укртелеком" задоволено; рішення господарського суду Тернопільської області від 09.09.2015 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 р. скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.04.2016 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі №921/509/15-г/15 в задоволенні позовних вимог Міністерства юстиції України до публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (надалі ПАТ "Укртелеком") в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про відшкодування завданих Державному бюджету України збитків у розмірі 15068,40 грн. відмовлено; з Міністерства юстиції України на користь ПАТ "Укртелеком" в особі Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком" стягнуто 4202,10 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 та рішення місцевого господарського суду від 18.04.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Тернопільського міського суду Тернопільської області від 21.10.2002 у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Укртелеком", в особі Тернопільської дирекції Центру електрозв'язку №4 (правонаступником якого є відповідач у справі, докази правонаступництва - в матеріалах справи) про виконання договірних зобов'язань та відшкодування моральної шкоди, позов задоволено частково. Зобов'язано ВАТ "Укртелеком", в особі Тернопільської дирекції Центру електрозв'язку №4 відновити ОСОБА_1 надання послуг електрозв'язку за адресою: дачі с. Чернихівці Збаразького району Тернопільської області, згідно з договором №008, що був укладений між сторонами 01.08.1997; в частині позову щодо відшкодування моральної шкоди - відмовлено за недоведеністю.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 09.01.2003 апеляційну скаргу ВАТ "Укртелеком" відхилено, рішення Тернопільського міського суду від 21.10.2002 залишено без змін.

Тривале невиконання зазначеного вище рішення Тернопільського міського суду Тернопільської області від 21.10.2002 зумовило звернення ОСОБА_1 до Європейського суду з прав людини із заявою за №39928/05, в якій заявник скаржився на затримку виконання рішення, ухваленого на його користь.

В ході розгляду Європейським судом з прав людини заяви №39928/05 "ОСОБА_1 проти України та 5 інших заяв" щодо тривалого невиконання рішення національних судів, Урядом України з метою вирішення справ заявників подано до Європейського суду односторонні декларації щодо відшкодування будь-якої матеріальної і моральної шкоди та компенсацію судових витрат; закликано Суд вилучити заяви з реєстру справ; запропоновано, що ці декларації можуть бути прийняті Судом "як будь-яка інша підстава" для вилучення заяв з реєстру справ Суду відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції. В деклараціях Уряд також визначив, що виплата становитиме остаточне вирішення справи. Враховуючи те, що заявники погодились на умови декларацій, Суд прийшов до висновку, що сторони фактично досягли дружнього врегулювання заяв та, відповідно, вирішив вилучити останні з реєстру справ в частині скарг, що врегульовуються умовами декларації Уряду.

Рішенням Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 (№39928/05) у справі "ОСОБА_1 проти України та 5 інших заяв" від 22.05.2012, зокрема, встановлено, що рішення Тернопільського міського суду Тернопільської області про зобов'язання державного підприємства забезпечити будинок заявника телефонним зв'язком залишається невиконаним. 11 травня 2011 акції зазначеного підприємства, які належали державі, було продано та воно стало підприємством приватної форми власності. Уряд України визнав відповідальність за тривале невиконання рішення суду від 21.10.2002 лише до 11.05.2011, коли боржник став підприємством приватної форми власності та висловив готовність сплатити заявнику суму у розмірі 1500 євро.

На виконання взятих Урядом України зобов'язань 04.08.2012 з Державного бюджету України на рахунок ОСОБА_1 сплачено 15068,40 грн., що на день здійснення платежу було еквівалентно 1500 євро., що підтверджується платіжним дорученням №1786 від 04.08.2012 .

Звертаючись з даним позовом до суду Міністерство юстиції України вказувало, що виплачені за рішенням Європейського суду з Державного бюджету України кошти в сумі 15068,40 грн є збитками Державного бюджету України, які відповідно до приписів Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" повинні бути відшкодовані відповідачем на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, виходив з того, що в силу приписів ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що діяла на час тривалого невиконання рішення національного суду, примусове виконання рішень судів в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Так, відповідно до ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець вчиняє дії, спрямовані на добровільне виконання рішення національного суду у встановлений постановою строк, який відповідно до статті 24 цього Закону не може перевищувати семи днів. З наведеного слідує, що обов'язковість виконання рішення виникає з моменту набрання ним законної сили, а протиправна поведінка у зв'язку із невиконанням судового рішення - з моменту його невиконання боржником без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк. Отже, протиправна поведінка відповідача щодо невиконання рішення національного суду може мати місце лише за умови належного його повідомлення органом ДВС про відкриття виконавчого провадження, спливу встановленого строку для добровільного виконання судового рішення та, відповідно, ухилення боржника від його виконання. Крім цього, судом встановлено, що відповідач неодноразово звертався до ОСОБА_1 з листами про надання доступу до приміщення з метою відновлення надання послуг зв'язку, однак, такі були залишені останнім без відповіді. Разом з тим, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_1 проти України та 5 інших заяв" встановлено факт визнання державою Україна своєї відповідальності за тривале невиконання судових рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

17.07.1997р. Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і окремі Протоколи до неї, які у відповідності до Закону України від 10.12.1991р. "Про дію міжнародних договорів на території України" стали невід'ємною частиною національного законодавства. У відповідності до Закону України від 22.12.1993р. "Про міжнародні договори України", міжнародні договори мають пріоритет норм у разі їх колізії з національним законодавством. Рішення Європейського Суду, які набрали статусу остаточного, підлягають обов'язковому виконанню державою - відповідачем.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", N 3477-IV від 23.02.2006 р., з наступними змінами (надалі - Закон N3477-IV) рішенням Європейського суду з прав людини є, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України.

Частина 1 ст. 8 Закону N3477-IV передбачає,що виплата Стягувачеві (особі, за заявою якої Європейським судом з прав людини постановлено Рішення) відшкодування має бути здійснене у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням (рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України) статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Як вбачається з ч. 5 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006р. № 784 (зі змінами та доповненнями), на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

В силу приписів ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, із змісту ч. 4 ст. 9 Закону N3477-IV та ст. 1191 ЦК України вбачається, що держава Україна в особі позивача - Міністерства юстиції України, у разі виплати особі сум на виконання рішення Європейського суду з прав людини за рахунок Державного бюджету України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відшкодування шкоди, заподіяної державі протиправними діями у вигляді тривалого невиконання судового рішення, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди висвітлено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В силу приписів ст. 124 та ст. 129 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 114, ст. ст. 348, 349 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент набрання чинності рішенням Тернопільського міського суду Тернопільської області, рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або допущено до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчий лист. Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 р. за №5-рп/2013 також зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. В контексті викладеного суд зазначає, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, що діяла на час тривалого невиконання рішення національного суду, примусове виконання рішень судів в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Стаття 30 цього Закону у зазначеній редакції передбачає, що державний виконавець вчиняє дії, спрямовані на добровільне виконання рішення національного суду у встановлений постановою строк, який відповідно до статті 24 цього Закону не може перевищувати семи днів. Зокрема, державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку на добровільне виконання зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим законом. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Отже, обов'язковість виконання рішення виникає з моменту набрання ним законної сили, а протиправна поведінка у зв'язку із невиконанням судового рішення - з моменту його невиконання боржником без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, що протиправна поведінка відповідача щодо невиконання рішення національного суду може мати місце лише за умови належного його повідомлення органом ДВС про відкриття виконавчого провадження, спливу встановленого строку для добровільного виконання судового рішення та, відповідно, ухилення боржника від його виконання.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк (ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження").

Крім цього, відповідно до п. 1 Порядку взаємодії Департаменту державної виконавчої служи та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2008 за №26/5, під час розгляду Європейським судом з прав людини справ щодо виконання рішень судів проводиться збір необхідних документів та інформації, здійснюється, зокрема, збір усіх матеріалів, які висвітлюють перебіг виконання рішення суду, перевірка повноти, адекватності та законності виконавчого провадження, аналіз причин невиконання або тривалого виконання рішення суду, вжиття заходів реагування на виявлені порушення під час виконання рішення суду, в тому числі заходи для притягнення до передбаченої законодавством України відповідальності осіб, що не виконують законних вимог державного виконавця щодо виконання рішення суду.

Порядком організації роботи щодо відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.11.2011 за №3280/5, визначено, що Департамент судової роботи протягом 15 днів з дня отримання матеріалів справи Європейського суду, документів виконавчого провадження по виконанню рішення Європейського суду в частині здійснення грошових стягнень, опрацьовує їх на предмет необхідності збору додаткової інформації, складу винних осіб, з вини яких Європейським судом було прийнято рішення проти України, при необхідності отримання додаткової інформації надсилає відповідні запити до органів влади, підприємств, установ, організацій, готує та подає позови в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішення Європейського суду.

З матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом неодноразово витребовувались відповідні документи, про що вказано вище. Відомостей про те, коли було відкрите виконавче провадження на виконання вказаного судового рішення, чи надсилалась на адресу боржника копія постанови про відкриття виконавчого провадження, коли закінчився строк для добровільного виконання рішення суду, чи притягувався відповідач до відповідальності за невиконання норм Закону України "Про виконавче провадження" суду не надано. Дані відомості відсутні і в долученому до матеріалів справи витязі з Журналу обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцю за 2003 рік Збаразького районного управління юстиції.

Однак, долучені відповідачем до матеріалів справи документи (листи №18-09/523 від 31.03.2010, №18-09/627 від 20.08.2010, №18-09/592 від 18.08.2011 №18-09/742 від 07.10.2011 та докази їх направлення (а.с. 73,75,80, 83, т. І)) свідчать про те, що з моменту отримання Товариством листа Головного управління юстиції у Тернопільській області за №1142/01-17-02 від 22.03.2010 (а.с. 71, т. І) відповідач неодноразово звертався до ОСОБА_1 з проханням надати доступ до приміщення з метою відновлення надання послуг зв'язку, що в свою чергу спростовує доводи позивача про ухилення останнього від виконання судового рішення в добровільному порядку.

Крім цього, рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_1 проти України та 5 інших заяв" не містить посилання на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 - право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, саме з вини відповідача. Натомість вказаним рішенням Європейського суду встановлено факт визнання державою Україна своєї відповідальності за тривале невиконання судових рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, врахувавши, що примусове виконання рішення національного суду здійснювалось органом державної виконавчої служби та зважаючи на відсутність документів, які б свідчили про обізнаність відповідача про наявність виконавчого провадження та ухилення останнього від його виконання, дійшли до правомірного та обґрунтованого висновку про відсутність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, як це вимагає чинне законодавство, тому не має підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 921/509/15г/15 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова Судді: І. Вовк А. Ємельянов