ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 920/947/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АБ "Столичний"на ухвалуГосподарського суду Сумської області від 18.09.2014та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016у справі№ 920/947/14 Господарського суду Сумської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Іст Грейнс"доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "СРЗ "Южний Севастополь"простягнення 68451942 грн. за участю представників сторін:

позивача: Войціцький Г.Є., Книгиницька Х.І.

відповідача: не з'явилися

третьої особи без самостійних вимог

на предмет спору на стороні відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Грейнс" звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний" про стягнення 68451942 грн. заборгованості за Банківською гарантією від 28.01.2013.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.09.2014 у справі № 920/947/14 затверджено мирову угоду сторін від 18.09.2014, провадження у справі № 920/947/14 припинено не підставі пункту 7 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., судді Могилєвкін Ю.О., Істоміна О.А.) Ухвалу Господарського суду Сумської області від 18.09.2014 року у справі № 920/947/14 залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Столичний" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АБ "Столичний" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Сумської області від 18.09.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 у справі № 920/947/14, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що ухвала суду першої інстанції прийнята у незаконному складі суду, а також на те, що судами не надали оцінки обставинам, що свідчать про фіктивність банківської гарантії та обставинам невідповідності вимоги про сплату боргу за гарантією вимогам ст. 563 ЦК України і нормам Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 № 639.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Грейнс" на касаційну скаргу, в якому позивач просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 28.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Грейнс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СРЗ "Южний Севастополь" (постачальник) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № С/Псв-2 (далі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що передплата кожної партії товару, що вказаний у додаткових угодах до цього договору (внесених змін до додаткової угоди до цього договору), проводиться за умови надання постачальником, наступних документів: рахунку-фактури на передоплату товару; реєстраційних документів, що визначені пункті 8.4 цього договору; оригіналу банківської гарантії, що підписана банком, який виступає у якості гаранта постачальника в разі невиконання взятих на себе зобов'язань. Банківська гарантія повинна включати та покривати суму передоплати, що буде визначатись відповідною додатковою угодою до цього договору та штрафу в разі невиконання взятих на себе постачальником зобов'язань за цим договором, що передбачений розділом 6 цього договору.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором, постачальник надав позивачеві банківську гарантію від 28.01.2013 виконання договору поставки сільськогосподарської продукції № С/Псв-2 від 28.01.2013 (далі - Гарантія), видану Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк "Столичний" (гарант), відповідно до тексту якої, гарант безвідклично та безумовно, без заперечень зобов'язався сплатити позивачеві на першу письмову вимогу будь-яку суму, яка не перевищує 104760000,00 грн., протягом п'яти днів з дати отримання вимоги про сплату у разі порушення постачальником зобов'язань за договором.

Умовами Гарантії встановлено, що надана вона для забезпечення належного виконання постачальником товару як Принципалом зобов'язань за договором, у тому числі, але не обмежуючись, зобов'язаннями Принципала щодо сплати штрафних санкцій та збитків, зумовлених невиконанням або неналежним виконанням Принципалом зобов'язань за договором.

28.01.2013 між позивачем та постачальником було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою сторони, зокрема, встановили суму попередньої оплати за поставлений товар у розмірі 100% від загальної вартості товару, що в грошовому виразі становить 78570000,00 грн. (пункт 4 додаткової угоди до договору). Також сторони визначили, що сплата вищевказаної попередньої оплати повинна була бути проведена протягом двох банківських днів з моменту укладення даної додаткової угоди та за умови надання всіх документів відповідно до умов договору.

14.08.2013 між позивачем та постачальником було також укладено угоду до договору поставки, пунктом 1 якої сторони за обопільною згодою та у зв'язку з виробничою необхідністю визначили наступну кінцеву дату поставки товару - 01.10.2013.

Угода вступає в силу за умови надання постачальником документа про продовження дії гарантії до 24.12.2013 року включно (пункт 2 вказаної угоди).

20.08.2013 відповідачем прийнято рішення та внесено зміни до Банківської гарантії в частині продовження терміну Гарантії до 24.12.2013, і будь-яка вимога платежу повинна бути отримана гарантом не пізніше вказаної дати, після настання якої ця Гарантія втрачає чинність, незалежно від того чи буде вона повернута гаранту, чи ні. Решта умов Банківської гарантії виконання договору № С/СПв-2 від 28.01.2013 (з урахуванням додатку № 1 від 28.01.2013, додатку № 2 від 28.01.2013) залишаються незмінними.

Апеляційним господарським судом з'ясовано, що на виконання умов договору та додаткової угоди № 1 до договору позивач сплатив постачальникові передплату за товар у розмірі 78570000,00 грн., однак постачальник в порушення умов договору не виконав умови договору та поставку товару не здійснив, в тому числі з урахуванням угоди про пролонгацію терміну поставки товару за договором, кошти, сплачені у якості передплати згідно додаткової угоди № 1 до договору повернув частково, у загальній сумі 14800000,00 грн.

Факт наявності заборгованості постачальника у розмірі 63770000,00 грн. перед позивачем підтверджено Актом звірки взаємних розрахунків за договором, підписаним і скріпленим печатками позивача та постачальника станом на 31.12.2013.

У зв'язку із невиконанням постачальником умов договору, позивач в межах строку дії Гарантії звернувся до відповідача з Вимогою № 523 від 12.12.2013 про сплату платежу за Гарантією, якою вимагав від відповідача сплати 63770000,00 грн. як суми отриманої та неповернутої постачальником попередньої оплати за договором та штрафних санкцій за невиконання постачальником зобов'язань за договором. Всього за Вимогою платежу позивачем заявлено до сплати 68451942,00 грн.

Невиконання відповідачем вимоги платежу та зобов'язань за Гарантією стало підставою звернення позивача із позовом до суду у цій справі про стягнення 68451942 грн. заборгованості за Банківською гарантією від 28.01.2013.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції, сторони звернулись до господарського суду із заявою про затвердження між ними мирової угоди та виклали у наданій заяві зміст цієї угоди.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.09.2014 у справі № 920/947/14 затверджено мирову угоду сторін від 18.09.2014, відповідно до умов якої сторони, зокрема, домовились, що (1) відповідач визнає і підтверджує наявність у відповідача зобов'язання перед позивачем щодо сплати заборгованості та штрафних санкцій за Гарантією, виданою відповідачем у забезпечення виконання зобов'язань третьої особи перед позивачем за договором у розмірі 68451942,00 грн.; (2) відповідач підтверджує, що вимога позивача щодо сплати заборгованості за Гарантією була пред'явлена позивачем і отримана відповідачем належним чином, відповідно до положень чинного законодавства України та у порядку і в строки, передбачені Гарантією, а тому вказана заборгованість підлягає сплаті відповідачем у повному обсязі; (3) відповідач зобов'язується сплатити позивачу заборгованість у розмірі 68451942,00 грн. повністю до 30.12.2014 року.

Затверджуючи мирову угоду сторін, суд першої інстанції виходив з того, що вказана мирова угода стосується предмету позову у даній справі, не порушує чиї-небудь права та законні інтереси, складена у відповідності до норм діючого законодавства, підписана повноваженими представниками сторін.

Відповідно до частин 1-2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Як роз'яснено у абз. 8 п. 3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета.

Таким чином, зі змісту вищевказаних норм процесуального права вбачається, що умови мирової угоди мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору і не можуть стосуватися вимог, що не заявлялися в позовній заяві; такі умови не можуть поширюватися на осіб, які не є сторонами спору.

Якщо умови угоди містять зобов'язання щодо розпорядження майном, господарський суд повинен перевірити повноваження сторони щодо розпорядження цим майном. Досліджуючи умови мирової угоди, суду також слід виходити з визначених статтею 13 Цивільного кодексу України меж здійснення цивільних прав

Отже, господарський суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо вона суперечить закону, містить умови, які виходять за межі предмета спору, стосується осіб, які не є сторонами спору.

Як передбачено ст. 563 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Статтею 565 Цивільного кодексу України передбачено, що гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004№ 639.

Як визначено п.п. 1, 2 глави 4 розділу ІІ вказаного Положення, банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, має переконатися в достовірності цієї вимоги. У разі отримання вимоги від бенефіціара банк-гарант (резидент) повинен перевірити справжність підписів на вимозі або в разі отримання повідомлення від іншого банку про виставлення бенефіціаром вимоги - перевірити ключі, підписи, формат SWIFT.

Одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

Зі змісту Гарантія вбачається, що з метою ідентифікації підписів вимога платежу бенефіціара повинна бути надана Гранту через обслуговуючий банк бенефіціара, який надішле поштою оригінал вимоги платежу та підтвердить, що підписи на ній є правочинними, шляхом відправлення авторизованого повідомлення по системі SWIFT відповідного змісту.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що вимога платежу була надіслана відповідачеві 17.12.2013 шляхом передачі обслуговуючим банком позивача - АТ "Дельта Банк" відповідного SWIFT повідомлення з підтвердженням повноважень осіб, які підписали вказану вимогу платежу, та шляхом доставки кур'єрською службою ТОВ "ТЕКС Україна".

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки доводам Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний" про те, що за весь період діяльності Банку він не був підключений до системи SWIFT, не з'ясував спосіб передачі та факт отримання банком-гарантом відповідного повідомлення і відповідність способу передачі такого повідомлення умовам Гарантії, у зв'язку із дійшов передчасного висновку про те, що у відповідача виник обов'язок по сплаті платежу за Гарантією.

В свою чергу, затверджуючи мирову угоду сторін, місцевий господарський суд вищенаведені вимоги законодавства до порядку пред'явлення вимоги та обставини справи, пов'язані із пред'явленням вимоги платежу та відповідності способу її подання вимогам, передбаченим Гарантією, також не врахував, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про те, що така мирова угода не суперечить вимогам законодавства.

Частиною 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Посилання апеляційного господарського суду на умови пункту 2.2 мирової угоди, згідно із яким відповідач підтвердив, що вимога позивача щодо сплати заборгованості була пред'явлена в строки та в порядку визначеному банківською гарантією, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на неповноту дослідження судами відповідних обставин, про що зазначалося вище.

Відповідно до ст.ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та повинно ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, оскаржувані ухвала та постанова не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню, а справа відповідно до ч. 3 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України - передачі до господарського суду першої інстанції для розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АБ "Столичний" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Сумської області від 18.09.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 у справі № 920/947/14 скасувати.

Справу № 920/947/14 передати на розгляд Господарському суду Сумської області.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир