ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 915/2115/14 Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Васищака І.М., Малетича М.М.,за участю представників сторін позивача - не з"явився;; відповідача - Лях Н.В.; розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"на ухвалуОдеського апеляційного господарського суду від26.10.2015у справі№ 915/2115/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс"простягнення вартості майна

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" (далі - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" (далі - ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс") про витребування макухи соняшникової у кількості 10 695, 150 тон, що була передана на зберігання ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2014 порушено провадження у справі № 915/2115/14 за позовом ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" до ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

До прийняття рішення по суті спору ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" подало заяву про зміну предмету позову, в якій просило стягнути з ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" 39 037 297, 50 грн вартості макухи соняшникової, що була передана у кількості 10 695, 150 тон на зберігання ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області (суддя Коваль С.М.) від 22.09.2015 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бєляновський В.В., судді Величко Т.А., Філінюк І.Г.) від 30.06.2016 рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2015 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 та рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2015, ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" подало касаційну скаргу, в які просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме ч. 1 ст. 950, п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України, а також норми процесуального права, зокрема, ст.ст. 33, 43 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016 касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.11.2016.

На адресу суду 20.10.2016 від ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Від ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна", в якому відповідач просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" (зерновий склад) та ТОВ "Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)" (поклажодавець), правонаступником якого згідно з статутом є ТОВ "АДМ Трейдінг Україна", 27.05.2013 було укладено договір № 14 складського зберігання, за умовами якого поклажодавець передає макуху соняшникову, на основі ГОСТу 80-06-насипом (далі - продукція) по якості не більше обмежувальних показників якості діючої нормативної документації на відповідний вид продукції та показників, визначених у п.п. 2.1, 2.3, 2.4 даного договору, а зерновий склад приймає продукцію на оплатне відокремлене зберігання у складах, що відповідають умовам ГОСТу 80-96 та іншій діючій нормативній документації, забезпечує переоформлення та зобов'язується повернути продукцію поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. Поклажодавець передає продукцію на зберігання по фізичній вазі у кількості узгодженій сторонами: а саме макуха соняшникова у кількості 2000 тн. Кількість та якість продукції, що приймається на зберігання визначається зерновим складом та зазначається у акті приймання-передачі продукції. Продукція зберігається за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 117 (п. 1.1, 1.2, 1.3 договору).

Пунктами 3.4-3.6 договору визначено, що склад може зберігати продукцію до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, але у будь-якому разі не пізніше терміну, визначеного п. 8.1 даного договору. Про намір забрати продукцію зі зберігання поклажодавець письмово повідомляє зерновий склад не пізніше ніж за один банківський день до моменту отримання продукції. Відвантаження продукції із зберігання проводиться відповідно до наказу про відпуск, на підставі письмової заяви поклажодавця, скріпленої підписом та печаткою поклажодавця, в його присутності або у присутності його уповноваженого представника, при умові надання першого оригіналу складського документу на зерно та довіреності на отримання ТМЦ. Сторони домовились, що особа, зазначена у довіреності на отримання ТМЦ, виданої поклажодавцем, має повноваження на отримання документів, які зерновий склад видає у відповідності до даного договору.

Відповідно до п.п. 4.1.3, 4.1.4 договору, зерновий склад не пізніше трьох робочих днів з моменту отримання письмової вимоги поклажодавця зобов'язаний провести відвантаження продукції в автомобільний транспорт, наданий поклажодавцем. Зерновий склад зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця відвантажити продукцію, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, з урахуванням технічних можливостей обладнання та норм відвантаження складу, попередивши склад в строк, обумовлений п. 3.5 договору.

Пунктом 8.1 договору визначено строк зберігання продукції - до 30.09.2013.

Додатковою угодою № 6 від 23.09.2014 до даного договору сторони продовжили строк зберігання продукції до 30.09.2015.

На виконання даного договору позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання 10 695,150 т макухи соняшникової, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, наявними в справі, та не заперечується відповідачем.

Предметом спору у даній справі, згідно заяви про зміну предмету позову, є матеріально-правова вимога ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" до ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" про стягнення 39 037 297, 50 грн вартості макухи соняшникової, що була передана у кількості 10 695, 150 т на зберігання ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що між сторонами було укладено договір складського зберігання, отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу пред'явлених вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена наявність всіх умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, окрім цього, виходив також з того, що відсутні всі елементи складу цивільного правопорушення, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт наявності в діях відповідача таких складових як: протиправна поведінка особи, яка заподіяла збитки, наявність збитків та їх розмір, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, а також в матеріалах справи не міститься доказів, які б підтверджували вину відповідача у завданні збитків, що унеможливлює притягнення останнього до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

У п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У п.п. 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" посилалось на те, що 14.11.2014 воно направило ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" заявку №14/11/14-4 про відвантаження на автомобільний транспорт, зокрема, 10 695,150 тн макухи соняшникової врожаю 2014 року, що знаходиться на зберіганні на складах ТОВ "Інтерагротранс", починаючи з 15.11.2014 за довіреністю № 5096 від 14.11.2014 через ОСОБА_6 Оплата послуг з відвантаження гарантувалася. Але, відповідач відмовився від завантаження макухи на надані позивачем транспортні засоби, на підтвердження чого позивач подав до матеріалів справи лист № 1410-1650 від 21.11.2014р. фірми "SGS", в якому зазначено, що 20.11.2014 о 17:00 термінал ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" відмовився вантажити соняшник в автомашину НОМЕР_1, за вказівкою директора терміналу навантаження було відмінено. Машини виставлені за ворота терміналу. Представник відповідача ОСОБА_7 від підпису відмовився, що засвідчив своїм підписом менеджер позивача ОСОБА_8 У процесі розгляду господарським судом першої інстанції даної справи по суті ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" повідомило, що 19.12.2015 у межах кримінального провадження №12014150020006499 слідчим було складено протокол тимчасового доступу до речей і документів та опис, згідно з якими два з чотирьох зерносховищ відповідача - склади "4/А","Ж1" були порожніми, в інших двох складах "2/Л", "5/А1" знаходилась біомаса гранульована та макуха, іншої продукції під час огляду не виявлено. Наведені обставини стали підставою для зміни предмета позову, з вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння на вимогу про стягнення вартості такого майна.

Місцевий господарський суд, встановивши, що спірні правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а не ст. 1212 ЦК України, на яку посилався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, в тому числі з урахуванням заяви про зміну предмета позову, разом з тим, не застосував до спірних правовідносин саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції, повторно розглядаючи справу, застосував до спірних правовідносин положення ст. ст. 22, 936, 950, 951, 953 ЦК України, проте дійшов передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для покладення на ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" відповідальності у вигляді відшкодування збитків, завданих поклажедавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).

Згідно із ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що звернення до господарського суду з даним позовом обґрунтовано тим, що відповідач відмовився від завантаження макухи на надані позивачем транспортні засоби, на підтвердження чого позивачем подано лист № 1410-1650 від 21.11.2014 фірми "SGS", в якому зазначено, що 20.11.2014 о 17:00 термінал ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" відмовився вантажити соняшник в автомашину НОМЕР_1, за вказівкою директора терміналу навантаження було відмінено та машини виставлені за ворота терміналу.

Водночас, із змісту заявки ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" від 14.11.2014 № 14/11/2014 вбачається, що позивач звернувся до відповідача з проханням відвантажити на автотранспорт згідно договорів зберігання №№ 5, 6, 14, 15, 105 товар, що знаходиться на зберіганні на складах ТОВ "АДМ Трейдінг Україна", а саме: соняшник у кількості 34 768,856 тн врожаю 2014 року, соняшник у кількості 6987,949 тн врожаю 2013 року, макуху соняшникову у кількості 10 695,150 тн врожаю 2014 року, біомасу гранульовану у кількості 2014,280 тн виробництва 2014 року, біомасу негранульовану у кількості 24009,098 тн виробництва 2014 року.

Проте, належних доказів на підтвердження відмови відповідача від завантаження на автотранспортні засоби саме макухи соняшникової визначеної кількості врожаю 2014 року, позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Встановивши, наведені обставини, суди попередніх інстанцій не перевірили доводів ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" щодо його відмови повернути товар зі зберігання, а саме доводи щодо того, що ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" у заявці була вказана лише довіреність, на підставі якої можуть бути отримані товарно-матеріальні цінності із зберігання, проте сама довіреність надана не була, крім того поклажодавцем не були надані оригінали складських документів на зерно, не підтверджені були й повноваження ОСОБА_6 на отримання товару.

Таким чином, ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції не було перевірено мотиви відмови зберігача від повернення товару на вимогу поклажодавця, чи ґрунтувались такі заперечення на умовах договору, чи узгоджувались з вимогами чинного законодавства, якими регулюються відносини зі зберігання майна.

За приписами статей 950, 951 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

За приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 224, 225 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 р. у справі № 3-18гс15).

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій не було з достовірністю з'ясовано та перевірено, а відповідно й не надано належної правової оцінки наявності кожного із елементів складу цивільного правопорушення в діях ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс".

Зокрема, щодо першої умови відповідальності - протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання, судами попередніх інстанцій не враховано та не дано належної правової оцінки доводам ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" щодо відсутності переданого на зберігання товару у ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс".

Щодо другої умови відповідальності - наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди), то ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції не було з'ясовано обставин щодо втрати або нестачі майна, а відповідно й його вартості, не перевірено обґрунтованість розрахунку, здійсненого позивачем.

У результаті судами попередніх інстанцій не перевірялася наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) зберігача та збитками поклажодавця.

Щодо такого елементу склад цивільного правопорушення як вина, то колегія суддів зазначає, що господарськими судами не перевірено чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин ч. 2 ст. 950 ЦК України та ч. 1 ст. 906 ЦК України.

Згідно із ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2015 у справі № 915/2115/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Васищак І.М.

Малетич М.М.