ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 912/1231/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданніза участю представників:від прокуратуриЯговдіка С.М.,від позивача 1Загуменного В.В.,від позивача 2Івашіна Є.В.,касаційну скаргуПриватного підприємства "Агрорембудсервіс"наухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 рокуу справі № 912/1231/15-г Господарського суду Кіровоградської областіза позовомВійськового прокурора Кіровоградського гарнізону південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" доПриватного підприємства "Агрорембудсервіс",за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд",за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства АБ "Укргазбанк",провизнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 01.03.2016 року у справі № 912/1231/15-г (суддя Наливайко Є.М. ) позовні вимоги задоволено повністю.

Приватне підприємство "Агрорембудсервіс" (надалі - ПП "Агрорембудсервіс") звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.032016 року у справі №912/1231/15-г скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Також відповідач просив звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2016 року, було відмовлено у задоволенні клопотання ПП "Агрорембудсервіс" про звільнення від сплати судового збору, а апеляційну скаргу повернуто заявнику без розгляду з підстав, передбачених п. 3. ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки відповідач не надав доказів в підтвердження його майнового стану, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору суду.

22.07.2016 року ПП "Агрорембудсервіс" повторно подало апеляційну скаргу з клопотанням про звільнення відповідача від сплати судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року (судді: Березкіна О.В. (головуючий), Дармін М.О., Чус О.В.) це клопотання відповідача було відхилено, а апеляційну скаргу з доданими до неї документами повернуто на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

В касаційній скарзі ПП "Агрорембудсервіс", посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року, а справу передати на розгляд по суті до суду апеляційної інстанції.

Представник ПП "Агрорембудсервіс" в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав заяву про відвід суддям Кондратовій І.Д. та Стратієнко Л.В., а також клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строків вирішення спору. Заява про відвід суддів була розгляну та відхилена, про що винесена відповідна ухвала.

Клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строків вирішення спору, яке обґрунтоване відсутністю у заявника можливості взяти участь у засіданні суду касаційної інстанції, суд касаційної інстанції відхилив, оскільки до нього не додані жодні докази, які б підтверджували викладені обставини. При цьому, Вищий господарський суд України враховує, що сторона мала можливість викласти свою позицію у касаційній скарзі, в межах якої касаційна інстанція перевіряє застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (тобто, розглядає лише питання права). Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд касаційної інстанції неуповноважений розглядати докази та додаткові матеріали, безпосередньо надані сторонами, та надавати їм оцінку. Отже, за обставин цієї справи присутність заявника на засіданні суду касаційної інстанції не є обов'язковою.

Міністерство оборони України подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просило ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників позивача та прокуратури, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року про повернення апеляційної скарги - скасувати, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції з таких підстав.

За вимогами п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, в редакції, яка діяла до 30.09.2016 року, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Конституційний Суд у рішенні від 28.11.2013 N 12-рп/2013 звертав увагу на те, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.81 N R (81) 7: "Тією мірою, якою судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (пп. 12 п. D).

Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п. 2.4. ч. 2 ст. 4 цього Закону за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. При поданні позовної заяви у цій справі ставка судового збору за подання позову майнового характеру становила 2 відсотки від вартості спірного майна (пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", в редакції до 01.09.2015 року). Отже, за подання апеляційної скарги на рішення у справі відповідач мав сплатити 35469,06 грн.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ в деяких справах, особливо в тих, де обмеження, про які йдеться, стосувалися умов прийнятності апеляції, або в тих, де інтереси правосуддя вимагали, щоб заявник у зв'язку зі своєю апеляцією надавав гарантію сплати судових витрат, понесених іншою стороною, на "доступ особи до суду" можуть бути накладені різноманітні обмеження, включно з фінансовими (див., наприклад, рішення від 19.12.1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії", 1997-VIII, с. 2955, п. 33; та рішення суду від 13.07.1995 року у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства", серія A, N 316-B, с. 80 - 81, п. 61).

У справі "Креуз проти Польщі" ЄСПЛ зазначив, що ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду (див. рішення від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland)", заява N 28249/95, п. 59). Більше того, ЄСПЛ вважає, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див., рішення суду від 28.10.1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, N 32, п. 25 - 26).

Отже, за практикою ЄСПЛ вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland)", заява N 28249/95, п. 60).

Однак, ЄСПЛ підкреслює, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див., наприклад, рішення суду від 10.07.1998 року у справі компанії "Тіннеллі та сини, Лтд. та ін." і "Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства", Reports 1998-IV, с. 1660, п. 72, та рішення суду від 28.11.2006 року у справі "Апостол проти Грузії", заява N 40765/02). При цьому, ЄСПЛ в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дія в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див., рішення суду від 12.06.2007 року у справі "Станков проти Болгарії" (Case of Stankov v. Bulgaria, заява N 68490/01, п. 57).

У ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити його від сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, чинне законодавство України надає судам дискреційні повноваження вирішувати питання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або надання відстрочки (розстрочки) його сплати. Однак, такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати вагомі підстави відмови у задоволені заяв, оскільки відсутність обґрунтування, так само, як і безпідставна відмова, може стати перешкодою в реалізації права на доступ до суду, гарантованого у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Розглядаючи клопотання відповідача про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначив, що "відповідач не надав належних доказів в підтвердження його майнового стану, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору. Обставини, пов'язані з фінансуванням відповідача з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не є підставою для звільнення від сплати судового збору".

Вищий господарський суд України вважає, що суд апеляційної інстанції надто формально розглянув клопотання відповідача та безпідставно не взяв до уваги той факт, що до клопотання були додані докази, які підтверджували відсутність коштів на його рахунках та визнання його банкрутом. Тобто, у цьому випадку, на відміну від попереднього, що розглядався судом касаційної інстанції у постанові від 13.07.2016 року, заявник надав докази на підтвердження свого майнового стану. При цьому, у постанові від 13.07.2016 року Вищий господарський суд України вже зазначав про помилковість посилання суду апеляційної інстанції в обґрунтування ухвали про відмову у звільненні відповідача від сплати судового збору на те, що відсутність у Державному бюджеті коштів, призначених для сплати судового збору, не є підставою для звільнення від такої сплати, оскільки заявник не є бюджетною установою. Водночас, апеляційний суд, розглядаючи повторно подане клопотання з новими доказами, знову послався на цю обставину. За цих обставин, суд касаційної інстанції вважає, що апеляційна інстанція належним чином не дослідила доводи заявника про звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі проти відповідача про витребування майна, яким він володіє з 2005 року (тобто, більше, ніж 10 років) порушено за позовом прокурора, який не сплачував судовий збір, повторно розгляд справи здійснюється за результатом розгляду касаційної скарги ДП Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", якому судом було надано відстрочку сплати судового збору. За практикою ЄСПЛ надання різних привілеїв державним органам, наприклад органам прокуратури, під час звернення до суду може виправдовуватися захистом правопорядку, тим не менше, воно не має застосовуватися так, щоб ставити протилежну сторону в неправомірно невигідне становище щодо такого органу (див. рішення від 06.04.2006 року у справі «Станкевич проти Польщі», заява № 46917/99, п. 69, ЄСПЛ 2006-VI).

Беручи до уваги ці обставини, а також зважаючи на те, що ця справа має важливе значення для відповідача, оскільки стосується питання про позбавлення його права власності на майно, і з матеріалів справи вбачається, що заявник через брак коштів на рахунках дійсно не мав можливості сплатити судовий збір, розмір якого в 24,5 рази більше розміру мінімальної заробітної плати, Вищий господарський суд України вважає, що заявник зазнав надмірного обмеження його права на доступ до суду, і у конкретно в цьому випадку суд апеляційної інстанції мав всі підстави для звільнення його від сплати судового збору.

У підсумку суд касаційної інстанції зазначає, що за цих обставин справи взагалі не можна вважати, що суд апеляційної інстанції, який вже здійснював перегляд рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.03.2016 року у справі № 912/1231/15-г за апеляційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" (відповідно до ст. 101 ГПК України суд необмежений вимогами скарги і здійснює розгляд справи повторно), переслідував легітимну мету (фінансування функціонування органів судової влади та протидія безпідставним скаргам), зобов'язуючи відповідача сплатити судовий збір, розмір якого для останнього був надто обтяжливим.

Враховуючи викладене, оскаржену судову ухвалу не можна визнати законною, у зв'язку з чим її слід скасувати, а справу передати до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для розгляду скарги по суті.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року скасувати, а справу № 912/1231/15-г передати на розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.