ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 910/3972/16 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Стратієнко Л. В., Студенця В.І., за участі представників сторін ОСОБА_1 (дов. від 21.05.2016), ОСОБА_2 (дов. від 29.04.2016), ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2016 року у справі № 910/3972/16 за позовом Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - громадянин ОСОБА_3, про зобов'язання повернути житлове приміщення,

УСТАНОВИВ: У березні 2016 року Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про зобов'язання повернути рівнозначне за площею, технічним станом та санітарними умовами житлове приміщення (квартиру) у новозбудованому будинку в місті Києві, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 73, 10 м2, жилою площею 31, 50 м2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 квітня 2016 року до участі у справі третьою особою залучено громадянина ОСОБА_3.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на припинення зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 травня 2016 року (суддя Ю. Смірнова), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2016 року, позов задоволено.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статей 12, 35, 42, 84 і 105 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Третя особа доводи касаційної скарги підтримала з тих же підстав.

Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління проти доводів касаційної скарги заперечують і в її задоволенні просять відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що 22 червня 2012 року між Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України в особі першого заступника Міністра економічного розвитку і торгівлі України був укладений договір № 303/25/6-982, відповідно до умов якого позивачі, на підставі рішення Міністра оборони України від 31 березня 2012 року № 2706/з та розпорядження начальника Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних Сил України від 6 квітня 2012 року № 303/4/15/522 передають, а відповідач приймає одну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, квартира двокімнатна, знаходиться на 13-му поверсі, загальна площа - 73,10 м2, жила площа - 31,50 м2, та належить Міністерству оборони України на праві власності (далі - договір).

Умовами договору сторони погодили, що житлове приміщення передається за актами приймання-передачі житлової площі для подальшого розподілу полковникові запасу ОСОБА_3, який перебуває в черзі на отримання житла в гарнізоні міста Києва з 5 жовтня 1994 року на загальних підставах та з 17 грудня 2005 року в черзі на позачергове отримання житла зі складом сім'ї 3 особи; відповідач зобов'язується повернути Міністерству оборони України (в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління) протягом трьох років з моменту підписання цього договору рівнозначне за площею, технічним станом та санітарними умовами житлове приміщення (квартиру) в новозбудованому будинку в місті Києві (пункти 1.2, 2.2.4 договору).

В обґрунтування вимог позивачі посилаються на неналежне виконання відповідачем умов договору.

Відповідач стверджує, що метою укладання договору було виконання Міністерством оборони України зобов'язань щодо забезпечення військовослужбовця житлом і, оскільки квартира у подальшому була особою приватизована, зобов'язання за договором припинилися виконанням, проведеним належним чином.

Як убачається з матеріалів справи, листом від 10 жовтня 2011 року № 2708-25/156 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України звернулося до Міністра оборони України з проханням про надання заступнику директора департаменту економіки оборони та безпеки цього міністерства ОСОБА_3 житлового приміщення за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України, як такому, що перебуває на квартирному обліку у Київському гарнізоні і з 2005 року має право на позачергове отримання квартири з житлового фонду Міністерства оборони України. Листами від 13 грудня 2011 року № 2713-25/313 і від 23 лютого 2012 року № 2713-25/256 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України зверталося до Міністра оборони України з проханням про передачу Міністерству економічного розвитку і торгівлі України однієї двокімнатної квартири для забезпечення житлом ОСОБА_3, а аналогічна квартира, що буде виділена полковнику запасу ОСОБА_3 при надходженні його черги на отримання житла у гарнізоні міста Києва буде повернута Міністерству оборони України.

У подальшому листом від 5 березня 2012 року № 2706/з Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України звернулось до Міністра оборони України з пропозицією розглянути питання передачі квартири за адресою: АДРЕСА_1 за умови укладання договору між Міністерством оборони України (в особі балансоутримувача - Київського квартирно-експлуатаційного управління) та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, а також повернення рівнозначної квартири протягом трьох років.

Відповідно до розпорядження Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України від 6 квітня 2012 року № 303/4/15/522 начальнику Київського квартирно-експлуатаційного управління було запропоновано організувати виконання рішення Міністра оборони України від 31 березня 2012 року № 2706/з, яким надано дозвіл на передачу Міністерству економічного розвитку і торгівлі України двокімнатної квартири по АДРЕСА_1, яка станом на 6 квітня 2012 року не розподілена серед безквартирних військовослужбовців, з подальшим її розподілом ОСОБА_3, на умовах повернення вказаним міністерством рівнозначної квартири протягом трьох років.

Згідно акта від 22 червня 2012 року № 303/25/6-981 (1/113) Міністерство оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління передало, а Міністерство економічного розвитку і торгівлі України в особі першого заступника Міністра прийняло 1 (одну) квартиру, загальною площею 73,10 м2 за адресою: АДРЕСА_1, квартира двокімнатна, знаходиться на 13-му поверсі, жила площа - 31,50 м2.

Листом від 9 липня 2012 року № 303/25-1887 Міністерство оборони України в особі Київського квартирно-експлуатаційне управління запропонувало начальнику Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна скасувати реєстрацію права державної власності за Міністерством оборони України на квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з передачею квартири із державного житлового фонду.

13 липня 2012 року згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно серії СЕЕ № 751236 скасовано державну реєстрацію права власності на АДРЕСА_1.

З тексту витягу протоколу № 14 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 7 серпня 2012 року випливає, що на підставі контрольного списку працівників міністерства, які перебувають на обліку для поліпшення житлових умов, відповідно до абзацу 2 пункту 39 Правил та наданих документів, ухвалено виділити ОСОБА_3 на родину з трьох осіб двокімнатну квартиру загальною площею 73,10 м2, житловою площею 31, 50 м2 за адресою: АДРЕСА_1 із зняттям з квартирного обліку всієї родини.

9 серпня 2012 року Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією ОСОБА_3 видано ордер на жиле приміщення № 011917, а 19 грудня 2012 орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації посвідчив, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві власності ОСОБА_3 та членам його родини в рівних долях та приватизована згідно з Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", а відновна вартість на момент приватизації становить 13 грн 16 коп.

Міністерство оборони України відповідно до пункту 1.2 договору звернулося з вимогою про повернення рівнозначного житлового приміщення (лист від 5 червня 2015 року) і відповідач відповів, що вважає дію договору припиненою згідно з пунктом 5.1. унаслідок приватизації ОСОБА_3 житлового приміщення. При цьому зазначив, що квартира була передана не на підставі договору, а за актом приймання-передачі від 22 червня 2012 року і ним не передбачалось повернення відповідачем рівнозначної квартири, а також акт не містить посилання на спірний договір.

Предметом договору є передача двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, квартира двокімнатна, знаходиться на 13-му поверсі, загальна площа - 73,10 м2, жила площа - 31,50 м2 та належить Міністерству оборони України на праві власності на підставі рішення Міністра оборони України від 31 березня 2012 року № 2706/з і розпорядження начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 6 квітня 2012 року № 303/4/15/522.

При цьому в акті приймання-передачі від 22 червня 2012 року зазначено про те, що житлове приміщення від позивача до відповідача передається саме на підставі того ж самого рішення Міністра оборони України від 31 березня 2012 року № 2706/з та розпорядження начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 6 квітня 2012 року № 303/4/15/522

Отже господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що акт приймання-передачі від 22 червня 2012 року є підтвердженням фактичного передання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та укладений на виконання договору. При цьому відсутність в акті посилання саме на номер та дату договору, не свідчить про те, що цей акт не має відношення до договору, оскільки, предметом як договору так і акта є одна й та ж сама квартира, за однією і тією ж адресою, яка має однаковий розмір житлової та загальної площі, що додатково вказує на те, що акт укладався між сторонами саме на виконання спірного договору.

За таких обставин позивачі належним чином виконали умови договору щодо передачі відповідачу квартири за адресою: АДРЕСА_1, проте відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно до умов договору відповідач зобов'язався повернути Міністерству оборони України (в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління) упродовж трьох років з моменту підписання договору (до 22 червня 2015 року) рівнозначне за площею, технічним станом та санітарними умовами житлове приміщення (квартиру) в новозбудованому будинку в місті Києві (пункт 2.2.4).

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. За правилами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Господарські суди обґрунтовано визнали безпідставними твердження відповідача про те, що спірний договір припинив свою дію в зв'язку з приватизацією житла, що в свою чергу, звільняє сторону від обов'язку виконання пункту 2.2.4 договору, оскільки, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє іншу сторону правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Ураховуючи, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав і рівнозначне житлове приміщення позивачам не повернув, господарські суди дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на необхідність застосовування до спірних правовідносин норм житлового законодавства України щодо порядку ведення квартирного обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, та забезпечення житлом звільнених військовослужбовців, апеляційний господарський суд обґрунтовано визнав безпідставними, оскільки спір між сторонами виник на підставі господарського договору, предметом якого була передача квартири на умовах повернення відповідачем в майбутньому рівнозначного житлового приміщення, а тому визначальним у даному випадку є встановлення обставин щодо належного виконання сторонами зобов'язань, що випливають з такого договору.

Водночас апеляційним господарським судом правомірно не прийнято до уваги твердження відповідача про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірний договір, хоча й укладений між суб'єктами владних повноважень, проте не покликаний на вирішення загальнодержавних потреб та не забезпечує задоволення публічних інтересів і не є адміністративним договором, його метою є передача майна, яке належало на праві власності одній юридичній особі до іншої юридичної особи, а отже його виконання пов'язано із реалізацією права власності і вирішення спорів з даних питань забезпечується нормами господарського судочинства.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Усупереч вказаним статтям, відповідач не надав господарським судам доказів, які спростовують позовні вимоги.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2016 року у справі № 910/3972/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя Л. В. Стратієнко Суддя В. І. Студенець