ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 908/761/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБакуліної С.В., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Укрспеціндустрія", м. Запоріжжяна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016 рокуу справі господарського суду Запорізької областіза позовомДержавного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС", м. Славутич, Київська обл.до Приватного підприємства "Укрспеціндустрія", м. Запоріжжяпростягнення пені у сумі 119 197, 48 грн., штрафу у сумі 86 018, 80 грн.

за участю представників

позивача: Гарнага П.А.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" (далі за текстом - ДСП "Чорнобильська АЕС") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до приватного підприємства "Укрспеціндустрія" (далі за текстом - ПП "Укрспеціндустрія") про стягнення 119 197, 48 грн. пені та 86 018, 80 грн. штрафу за порушення умов Договору поставки № 15-0188-1 від 10.09.2015 року.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року позов задоволено: присуджено до стягнення з ПП "Укрспеціндустрія" на користь ДСП "Чорнобильська АЕС" 119 197, 48 грн. пені, 86 018, 80 грн. штрафу та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог щодо неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, у зв'язку з чим позивачем правомірно здійснено нарахування відповідно до положень ст. ст. 173, 193, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 230, ч. ч. 1, 4 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 629, 530 Цивільного кодексу України та умов п. 5.4 Договору поставки № 15-0188-1 від 10.09.2015 року штрафних санкцій у відповідних розмірах.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПП "Укрспеціндустрія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ДСП "Чорнобильська АЕС" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.09.2015 року ДСП "Чорнобильська АЕС" (постачальник) та ПП "Укрспеціндустрія" (покупець) укладено Договір поставки № 15-0181-1 (далі за текстом - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю продукцію - металобрухт вуглецевої сталі загальною кількістю 420 тон згідно Специфікації, а покупець зобов'язався прийняти обумовлений товар та оплатити в строки та на умовах, встановлених даним Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору сума Договору складає 1 428 840 грн.

Згідно з п. 2.2 Договору розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника відповідно до виставленого ним рахунку на сплату. Покупець може здійснювати попередню оплату частками, але повинен здійснити повну 100 % оплату за товар в строк до 08.10.2015 року.

За приписами п. 3.1 Договору постачальник зобов'язується передати покупцю обумовлений товар на своєму складі; відпуск товару проводиться партіями в строк, який встановлюється за домовленістю сторін; вартість партії товару, що відпускається покупцю, не повинна перевищувати розміру отриманої попередньої оплати за нього.

В п. 5.4 Договору сторони погодили, що за порушення термінів виконання покупцем зобов'язання, встановленого п. 2.2 Договору, з 09.10.2015 року з нього стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущене прострочення здійснення попередньої оплати, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Положеннями п. 8.1 Договору встановлено, що даний Договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідачем на виконання умов Договору 17.09.2015 року здійснено попередню оплату товару у розмірі 100 000 грн. та 29.09.2015 року у розмірі 100 000 грн., що підтверджено банківськими виписками по рахункам. На зазначену суму передплати (200 000 грн.) позивачем як постачальником відпущено ТМЦ на суму 199 017 грн., що підтверджено накладною № 03-46/180 від 21.10.2015 року.

Крім того, позивачем відповідно до п. 2.2 Договору виставлено відповідачу рахунок № 03-42/133 від 11.09.2015 року на суму 1 428 840 грн. на передплату товару, який останнім не оплачений у строки визначені Договором, а тому позивачем відповідно до п. 5.4 Договору з 09.10.2015 року здійснено нарахування штрафних санкцій за порушення строків оплати - пені у розмірі 119 197, 48 грн. та штрафу у розмірі 86 018, 80 грн.

Отже, неналежне виконання покупцем своїх договірних зобов'язань стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 205 216, 28 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з доведеності факту порушення відповідачем умов Договору поставки № 15-0181-1 від 10.09.2015 року щодо здійснення передоплати, у зв'язку з чим на підставі положень ст. ст. 173, 193, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 230, ч. ч. 1, 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 629, 530 Цивільного кодексу України дійшли висновків щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за неналежне виконання умов Договору поставки щодо здійснення передоплати, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення

В силу приписів ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення та встановлені фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з попередньої оплати товару на підставі виставленого позивачем рахунку, у строки визначені за домовленістю сторін у Договорі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для нарахування пені та штрафу відповідно до п. 5.4 Договору, з огляду на що судами правомірно задоволено вимоги про стягнення 119 197, 48 грн. пені та 86 018, 80 грн. штрафу.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що доводи ПП "Укрспеціндустрія", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у справі № 908/761/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна М.В. Данилова