ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 908/4164/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Ходаківської І.П.розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської області, м. Харківна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 18.07.2016 рокуу справі господарського суду Запорізької областіза позовомПрокурора Приазовського району Запорізької області, смт. Приазовске, Запорізька обл. в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держземагенства у Запорізькій області, м. Запоріжжядо 1. Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, смт. Приазовське, Запорізька обл.; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Ольвія", с. Чкалове, Запорізька обл.за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавної інспекції сільського господарства в Запорізькій області, м. Запоріжжяпропро визнання недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області та договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянкиза участю представників

прокуратури: Хорс К.Б.,

позивача: не з'явився,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Запорізькій області (далі за текстом - ГУ Держземагенства у Запорізькій області) звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (далі за текстом - Приазовська РДА) та товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Ольвія" (далі за текстом - ТОВ "Агрофірма "Ольвія") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області про визнання недійсним розпорядження голови Приазовської РДА "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 21.10.2005 року № 531, Договору оренди земельної ділянки від 06.02.2006 року № 259, укладеного Приазовською РДА та ТОВ "Агрофірма "Ольвія", зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії ДЗК Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.04.2007 року за № 040727700242, та повернення земельної ділянки.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Запорізької області від 09.02.2016 року позовні вимоги прокурора Приазовського району Запорізької області (повноваження виконує керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області) в інтересах держави в особі ГУ Держземагенства у Запорізькій області задоволено: визнано недійсним розпорядження голови Приазовської РДА "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 21.10.2005 року № 531; визнано недійсним Договір оренди земельної ділянки, укладений 06.02.2006 року Приазовською РДА та ТОВ "Агрофірма "Ольвія", зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.04.2007 року за № 040727700242; зобов'язано ТОВ "Агрофірма "Ольвія" повернути на користь ГУ Держземагентства у Запорізькій області земельні ділянки загальною площею 71, 76 га та загальною вартістю 1 723 421, 23 грн., які знаходиться на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами села Чкалове Приазовського району Запорізької області, а саме: земельну ділянку площею 16, 43 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0079, земельну ділянку площею 15 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0077 та земельну ділянку площею 40, 33 га з кадастровим номером: 2324586800:02:002:0147, шляхом підписання акту прийому-передачі землі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2016 року було скасовано та у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року, а рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2016 року залишити без змін.

Відповідачами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року - скасувати, а рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2016 року залишити без змін.

Сторін та третю особу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.10.2005 року головою Приазовської РДА прийнято розпорядження "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" № 531, п. п. 1, 2 якого затверджено технічні матеріали по встановленню меж земельної ділянки площею 71, 76 га земель запасу Чкалівської сільської ради та вилучено земельну ділянку площею 71, 76 га, в т.ч. ріллі - 71,76 га, із земель запасу Чкалівської сільської ради та надано ТОВ "Агрофірма "Ольвія" у користування на умовах оренди строком на 25 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі вказаного розпорядження 06.02.2006 року Приазовською РДА та ТОВ "Агрофірма "Ольвія" укладено Договір оренди земельної ділянки № 259 строком на 25 років, який зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК 05.04.2007 року за № 040727700242 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого передано ТОВ "Агрофірма "Ольвія" в оренду земельну ділянку загальною площею 71,76 га, у тому числі: 16, 43 га ріллі, 15 га ріллі та 40, 33 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позовні вимоги прокурора мотивовано тим, що в ході проведеної Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області за дорученням прокуратури перевірки щодо додержання Приазовською РДА вимог водного та земельного законодавства при наданні у власність та користування земель прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря на території Приазовського району було встановлено, що земельні ділянки, які надані у користування ТОВ "Агрофірма "Ольвія" і на яких відповідач-2 здійснює свою господарську діяльність, знаходяться в межах прибрежної захисної смуги на відстані від урізу води Азовського моря від 0, 5 м до 19 м, що є порушенням вимог ст. ст. 88, 90 Водного кодексу України та ст. ст. 59, 60 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що 27.06.2002 року Приазовською районною радою Запорізької області прийнято рішення "Про затвердження розміру площі прибережної захисної смуги вздовж берега Азовського моря" № 15, яким затверджено розміри і площі прибережних захисних смуг вздовж берега Азовського моря, зокрема, ширину прибережної захисної смуги вздовж берега Азовського моря на території Ботієвської, Степанівської Першої, Новокостянтинівської, Чкалівської та Приморсько-Посадської сільських рад Приазовського району Запорізької області, а саме 50 метрів. Судовими актами у господарській справі № 908/1719/13 встановлено законність та чинність рішення Приазовської районної ради Запорізької області "Про затвердження розміру площі прибережної захисної смуги вздовж берега Азовського моря" від 27.06.2002 року № 15, яким на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької області вздовж берега Азовського моря затверджено довжину 3 664 метрів, ширину 50 метрів та площу 18, 32 прибережної захисної смуги.

Відповідно до інформації відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області від 24.06.2014 року № 696/02-08 відстань від урізу води Азовського моря спірних земельних ділянок: площею 16, 43 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0079 складає приблизно 0,5 м, площею 15 га, з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0077 складає приблизно 11 м та площею 40, 33 га з кадастровим номером: 2324586800:02:002:0147 складає приблизно 19 м.

Таким чином, з урахуванням рішення Приазовської районної ради Запорізької області "Про затвердження розміру площі прибережної захисної смуги вздовж берега Азовського моря" від 27.06.2002 року № 15 спірні земельні ділянки загальною площею 71, 76 га розташовані в межах прибережної захисної смуги Азовського моря.

Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 9 ст. 88 Водного кодексу України та ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України та становить уздовж морів та навколо морських заток і лиманів не менше двох кілометрів від урізу води.

Частинами 7, 8 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря, на території Чкалівської сільської ради межі цієї смуги визначені ст. 60 Земельного кодексу України і ст. 88 Водного кодексу України та становлять два кілометри від урізу води Азовського моря.

Наведене доводить розміщення спірної земельної ділянки як на момент відведення, так і на теперішній час у межах прибережної захисної смуги Азовського моря, що свідчить про незаконність передачі в оренду відповідачу-2 земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва без урахування обмежень, визначених для земель прибережних захисних смуг ст. ст. 84, 87, 88, 90 Водного кодексу України, ст. ст. 56, 59, 60 Земельного кодексу України, і наявність порушеного права, за захистом якого звернувся прокурор з відповідними позовними вимогами.

В той же час, місцевий господарський суд відзначив про безпідставність клопотання ТОВ "Агрофірма "Ольвія" про застосування строку позовної давності, оскільки в спірних правовідносинах строк позовної давності не пропущений з огляду на те, що прокуратура Приазовського району дізналась, що спірне розпорядження видане з порушенням норм матеріального права 10.07.2014 року, отримавши інформацію Державної інспекції сільського господарства у Запорізькій області від 25.06.2014 року.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про незаконність розпорядження голови Приазовської РДА "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 21.10.2005 року № 531 та наявність правових підстав для визнання його недійсним, як і визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 06.02.2006 року № 259, укладеного на підставі цього розпорядження.

В той же час, апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що з огляду на приписи діючого на той час законодавства наявність чинних позитивних висновків та погоджень по технічним матеріалам по встановленню меж спірної земельної ділянки є належною та обов'язковою підставою для прийняття органом місцевого самоврядування - Приазовською РДА рішення розпорядження про реалізацію передбачених такою документацією заходів, тобто затвердження технічних матеріалів та надання в оренду земельної ділянки.

Судом також встановлено, що зі змісту спірного розпорядження від 21.10.2005 року № 531, Договору оренди від 06.02.2006 року № 259, акту приймання-передачі земельної ділянки до Договору оренди та матеріалів проекту відведення вбачається, що земельна ділянка площею 71, 76 га рілля надана на умовах оренди відповідачу із земель запасу Чкалівської сільської ради. Іншого статусу вказана земельна ділянка не мала та із документів реєстраційної справи не встановлено. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження факту порушення водного та земельного законодавства України, зокрема, які б свідчили про розташування спірних земельних ділянок (кадастрові номери 2324586800:02:001:0077, 2324586800:02:001:0079, 2324586800:02:002:0147) на відстані 11 метрів, 0,5 метрів та 19 метрів від урізу води Азовського моря відповідно на момент прийняття спірного розпорядження чи укладення спірного договору та іншого ані прокурором, ані позивачем не доведено.

Відтак, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів, які б свідчили про те, що спірні земельні ділянки, які були надані в оренду ТОВ "Агрофірма Ольвія" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, знаходились в межах прибережної захисної смуги Азовського моря у 2005 році, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на недоведеність наявності в діях голови Приазовської РДА порушень вимог закону, передбачених ст. ст. 88, 90 Водного кодексу України та ст. 59 Земельного кодексу України під час прийняття спірного розпорядження від 21.10.2005 року № 531.

Поряд з цим апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності відзначив, що строк позовної давності до спірних правовідносин не застосовується.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наявними факти недотримання відповідачами діючого на той законодавства і порушеного права, за захистом якого звернувся прокурор до суду з відповідними позовними вимогами, однак у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено ТОВ "Агрофірма "Ольвія", з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного Кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому, норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно зі ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В пп. 4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 вказано, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-У1) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

Водночас, у спорах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховий Суд України в своїх постановах від 23.12.2014 року у справі № 3-194гс14 та від 23.03.2015 року № 3-21гс15.

Прокурор, заперечуючи щодо пропуску ним строку позовної давності, посилався на те, що про наявність порушень вимог земельного та водного законодавства, які стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом, органам прокуратури стало відмово лише 10.07.2014 року, отримавши інформацію Державної інспекції сільського господарства у Запорізькій області від 25.06.2014 року за результатами проведення перевірки на виконання вимоги прокуратури району від 23.05.2014 року № 63-1225вих-14.

Колегія Вищого господарського суду України відзначає, що у даній справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Запорізькій області про визнання недійсним розпорядження голови Приазовської РДА від 21.10.2005 року № 531 та Договору оренди земельної ділянки від 06.02.2006 року № 259 і виходячи зі змісту наведених норм щодо позовної давності та правил її застосування для звернення до суду відлік позовної давності належить обчислювати з моменту, коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган.

Приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи, що прокурор лише в жовтні 2014 року звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу про визнання недійсним розпорядження голови Приазовської РДА від 21.10.2005 року № 531 та Договору оренди земельної ділянки від 06.02.2006 року № 259, тобто спірні правовідносини виникли ще в 2005 - 2006 роках, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності, про наслідки застосування якої заявлено стороною у спорі, оскільки до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку позивач пропустив без поважних причин.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Заступника прокурора Харківської області, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та вільного тлумачення правових норм.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року у справі № 908/4164/14 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова І.П. Ходаківська