ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 904/294/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Гален"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2016у справі № 904/294/15 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"до Приватного підприємства "Гален"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватне акціонерне товариство "Альба Україна"простягнення коштівв судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаСердійчук О.Л.- - відповідачаЯмковий В.І.- - третьої особине з'явився

В С Т А Н О В И В:

В січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Гален", в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 1 929 645,45 грн., 217 603,26 грн. пені, 57 413, 56 грн. 3 % річних, 1 097 968, 26 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом, т. 6, а.с.37-38).

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 156x/01-10 від 04.01.2010 в частині розрахунків за поставлений товар.

Відповідач позов не визнав, посилаючись, серед іншого, на недійсність договору про відступлення права вимоги та відсутність первинної документації, яка підтверджує здійснення господарської операції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2015 (головуючий суддя Мартинюк С.В., судді: Петренко Н.Е., Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 (головуючий суддя Чус О.В., судді: Березкіна О.В., Величко Н.Л.) у справі № 904/294/15 позов задоволено повністю. Здійснено розподіл судових витрат. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" та Приватне акціонерне товариство "Альба Україна" не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Приватне акціонерне товариство "Альба Україна" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

04.01.2010 між Приватним акціонерним товариством „Альба Україна", як продавцем, та Приватним підприємством "Гален", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу №156x/01-10, за умовами якого, продавець зобов'язався передавати (поставляти) лікарські засоби, вироби медичного призначення та інші супутні товари у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору (з урахуванням підписаної сторонами додаткової угоди від 03.01.2012).

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу продавець передав, а покупець отримав товар без зауважень на суму 1 914 810, 09 грн., що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних, які відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Здійснення господарської операції з передачі товару підтверджено також при формуванні відповідачем податкової звітності з ПДВ за березень та квітень 2014 року.

05.06.2014 Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" за договором відступлення прав вимоги № 70102-20/14-7 відступлено Публічному акціонерному товариству "Банк "Київська Русь", як новому кредитору, право вимоги по договору купівлі-продажу № 156/01-10 від 04.01.2010 на суму 1 929 645, 45 грн.

В п.1.1.1, 1.2 цього договору сторони узгодили, що право вимоги первісного кредитора за зобов'язаннями боржника на суму, зазначену в п.1.1 договору, випливає з договору купівлі-продажу, підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між первісним кредитором та боржником № 31 від 30.05.2014. Первісний кредитор засвідчує, що заперечення, які можуть бути висунуті Боржником проти вимог Нового кредитора на момент підписання Договору, не існує, вимоги є дійсними та немає підстав для їх невиконання боржником. (пункт 1.1.2 договору). Первісний кредитор зобов'язаний повідомити відповідача як боржника про здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням протягом 3 днів з моменту набуття новим кредитором права вимоги, в порядку передбаченому п .3.1 договору.

Відповідно до п.п. 7.1. 7.2. цього договору новий кредитор набуває право вимагати від Боржника належного виконання зобов'язання по оплаті коштів Боржником у сумі, яка зазначена в п.1.1 цього Договору. Передбачено, що крім права вимоги Новий кредитор набуває право на стягнення з Боржника неустойки/штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням ним зобов'язань за Договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513, ст. 514 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок заміни кредитора у зобов'язанні регламентований статтею 516 ЦК України. Встановлено, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До матеріалів справи залучено копію додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги від 05.06.2014, відповідно до якого позивач та третя особа повідомили відповідача про здійснення відступлення прав вимоги, копію акта приймання-передачі права вимоги (додаток № 4 до договору від 05.06.2015, що підтверджує факт здійснення відступлення прав вимоги та копію акту звірки взаєморозрахунків між первісним кредитором та боржником № 31 від 30.05.2014 на суму 1 936 649, 10 грн., який підписано сторонами без застережень, та копію акту звірки розрахунків між первісним кредитором та боржником № 31 від 21.07.2014 на суму 1 929 165, 41 грн., складеного та підписаного боржником (т.1., а.с.34,35, 48-53).

Вимога позивача щодо сплати суми заборгованості залишена відповідачем без реагування та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що відповідач свої договірні зобов'язання по оплаті отриманого ним товару не виконав, внаслідок чого, у нього утворилась заборгованість, право на стягнення якої, перейшло до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги.

Предметом даного судового спору є вимога позивача про стягнення 1 929 645,45 грн. основної заборгованості, 57 413, 56 грн. 3 % річних, 1 097 968, 26 грн. інфляційних втрат та 217 603, 26 грн. пені.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

В частині першій статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 1 929 645, 45 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана відповідна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів, у тому числі видатковим та податковим накладним, які залучені до матеріалів справи.

З приводу посилань відповідача на відсутність в матеріалах справи довіреностей покупця на отримання товарних цінностей, господарські суди обґрунтовано виходили з того, що відсутність довіреності та наявність інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 по справі № 903/679/14 за результатами розгляду заяв про перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99.

Згідно ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Судами встановлено, що відповідач з моменту отримання товару не скористався передбаченим нормами вказаної статті правом встановити продавцю строк для передачі необхідних документів. Доказів відмови від договору та повернення товару відповідачем не надано.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо недоведеності відповідачем факту повного погашення заборгованості на загальну суму 3 631 729, 77 грн. за період з 28.02.2014 по 31.05.2014, відповідно платіжних доручень, на які він посилається. Відповідачем не доведено, що на підставі даних платіжних доручень було оплачено саме спірні накладні, оскільки в призначенні платежу фактично зазначалась недостовірна інформація про документи, на підставі яких здійснювалось перерахування коштів, що підтверджено відповідачем. Доводи відповідача щодо зміни призначення платежу в платіжних дорученнях, на які останній посилається, як на доказ сплати заборгованості, судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано відхилено у зв'язку з відсутністю згоди на це нового кредитора (позивача).

Таким чином, встановивши наявність непогашеного основного боргу рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача 1 929 645,45 грн. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Зазначені висновки судів колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором.

Крім того, виходячи з положень статей 546, 549 ЦК України, статей 230-232 ГК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені та штрафу, які сплачуються боржником у разі порушення зобов'язання.

Пунктом 7.2. договору купівлі - продажу від 04.01.2010 передбачено, що у випадку порушення покупцем п. 5.2. він виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день розрахунку за кожний день заборгованості.

Пунктом 7.2. договору відступлення прав вимоги від 05.06.2014 передбачено, що крім права вимоги новий кредитор набуває право на стягнення з Боржника неустойки/штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням ним зобов'язань за Договором купівлі-продажу.

Підставою для задоволення позову в цій частині стали висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати отриманого останнім товару, передбачену договором та статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За перевіреними судами розрахунками позивача, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 57 413, 56 грн. 3 % річних, 1 097 968, 26 грн. інфляційних втрат та 217 603, 26 грн. пені.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими.

Щодо посилання відповідача на недійсність договору відступлення права вимоги № 70102-20/14-7 від 05.06.2014 суди обґрунтовано зазначили, що договір застави майнових прав № 101388-20/13-6 від 13.11.2013 та договір про уступку права вимоги № 101389-20/13-7 від 13.11.2013 укладались на суму заборгованості, яка утворилась на підставі видаткових накладних, що були складені до 13.11.2013, в той час як, спірні видаткові накладні складені за період з 22.03.2014 по 26.04.2014, отже вони не могли бути доказом майнових вимог, що передавались за договором про уступку права вимоги № 101389-20/13-7.

Доводи відповідача щодо розбіжностей в номері договору купівлі-продажу, про які йдеться в позові та договорі про відступлення права вимоги, судом обґрунтовано відхилено, оскільки до позовної заяви додано копії договору купівлі-продажу № 156x/01-10 від 04.01.2010 та договору відступлення прав вимоги № 70102-20/14-7 від 05.06.2014, як підстави позовних вимог. В той же час, доказів укладення між ПрАТ „Альба Україна" та ПП "Гален" інших договорів суду не надано.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову у касаційній скарзі касатор посилається на неналежне оформлення видаткових накладних, недоведеність фактів поставки товару та порушення відповідачем зобов'язань по його оплаті.

Ці заперечення не приймаються колегією до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матерів справи доказів встановлено, що на виконання договору купівлі-продажу № 156x/01-10 від 04.01.2010 третьою особою поставлено відповідачу товар, який прийнято та не оплачено останнім, а касаційна інстанція в силу своїх процесуальних повноважень (ст. 1117 ГПК України) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Таким чином, зазначені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З приводу посилання на недоведеність фактів поставки товару та порушення відповідачем зобов'язань по його оплаті, касатор не врахував, що відповідно до частини другої статті 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Підписанням акту звірки взаєморозрахунків № 31 від 30.05.2014 з первісним кредитором відповідач, як боржник, тим самим підтвердив факт існування заборгованості, яка заявлена до стягнення в межах даної справи. Доказів її погашення відповідач суду не надав.

З приводу посилання відповідача на необхідність призначення судово-економічної експертизи на стадії апеляційного провадження, слід зазначити наступне.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК).

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд апеляційної інстанції при розгляді клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи дійшов висновку про відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, оскільки сукупність поданих та залучених до матеріалів справи належних та допустимих доказів є достатньою для прийняття судового рішення у справі.

Таким чином, суд обґрунтовано розглянув справу та прийняв рішення на підставі сукупності поданих до матеріалів справи сторонами доказів, яким було надано належну правову оцінку. Порушень норм процесуального законодавства судом не допущено.

Решта доводів, викладених в касаційній скарзі не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 у справі № 904/294/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О.М. Сибіга