ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 12-227

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Коробенка Г.П.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід23.08.2016за скаргоюПублічного акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль"на дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській областіу справі№12-227Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомВідкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго"доВідкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль"простягнення сумиза участю

- відповідача:Кісілевич Є.Є. (довіреність № 41/2016),

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (далі - боржник) звернулося до суду зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - ДВС), згідно якої просило визнати протиправним дії державного виконавця ДВС щодо стягнення виконавчого збору у сумі 658 007,15 грн. у виконавчому провадженню № 34169699 та зобов'язати ДВС повернути з Державного бюджету України на користь боржника неправомірно стягнуту суму виконавчого збору у наведеному провадженні в означеній сумі. Разом зі скаргою на дії ДВС боржником було подано клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в порядку статті1212 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2016 (суддя Васильєв О.Ю.), залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Джихур О.В., судді Дмитренко Г.К., Кузнецова І.Л.), у задоволенні клопотання боржника про поновлення пропущеного строку подання скарги на дії ДВС відмовлено, скаргу залишено без розгляду.

У касаційній скарзі боржник просить скасувати вищевказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи боржнику у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку виходив з того, що про прийняття рішення щодо стягнення виконавчого збору, боржник був обізнаний у 2002 році, а про виділення державним виконавцем ДВС в окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору від 22.11.2002 у розмірі 658 007,15 грн., боржник довідався не пізніше 04.06.2015, оскільки подав відповідний адміністративний позов до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, відтак відсутні поважні причини для відновлення пропущеного боржником процесуального строку.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2002 стягнуто з боржника на користь позивача 13130374,11 грн. боргу, 28 000,00 грн. витрат на представництво інтересів позивача у суді, 1700,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 69,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

29.10.2002 Господарським судом Дніпропетровської області на виконання вказаного рішення суду було видано наказ.

Постановою Державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції міста Дніпродзержинська від 12.11.2002 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наведеного наказу з одночасним повідомленням боржника про те, що у випадку невиконання ним рішення у наданий строк, його виконання буде здійснено в примусовому порядку зі стягненням з нього виконавчого збору у розмірі 658 007,16 грн.

В подальшому виконавче провадження з Відділу Державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції міста Дніпродзержинська було передано до виконання в зведене виконавче провадження, яке перебуває у ДВС.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2014 затверджено мирову угоду від 23.04.2014, укладену між сторонами зі справи в процесі виконання рішення цього ж суду від 27.08.2002 у справі №12-227 у відповідній редакції.

15.01.2015 ДВС прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 34169699 з примусового виконання наказу від 29.10.2002 №12-227 та одночасно виділено в окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.11.2002 у розмірі 658 007,15 грн.

Також встановлено, що боржник вважаючи протиправними дії ДВС про стягнення з нього виконавчого збору у зведеному виконавчому провадженні, помилково звернувся з адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, оскільки ухвалою цього суду від 16.12.2015 у справі № 804/7684/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016, провадження в адміністративній справі було закрито, з тих підстав, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.06.2016 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою боржника на ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2015 та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016.

В обґрунтування поважності причин пропуску на оскарження дій ДВС боржник вказував на те, що про порушення своїх прав він довідався з листа ДВС від 25.05.2015 №02114/9703, а про невірне визначення ним підвідомчості спору щодо оскарження дій ДВС по примусовому виконанню наказу Господарського суду Дніпропетровської області він дізнався тільки 22.06.2016, після повернення йому касаційної скарги Вищим адміністративним судом України. При цьому боржник зазначає про те, що пропущення строку на звернення зі скаргою до суду на дії ДВС було зумовлено його скрутним матеріальним становищем, що підтверджується ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 у справі № 904/10198/15 про порушення справи про банкрутства відносно боржника.

Разом з тим, боржник посилається на те, що оскільки він отримав відмову суду касаційної інстанції у відкритті провадження за правилами адміністративного судочинства, яке він вважав вірно обраним шляхом вирішення спору, єдиним способом захисту своїх прав є звернення до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії ДВС.

Відповідно до приписів частини 1-ї статті 1212 Господарського процесуального кодексу України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Із приписів статті 50 цього кодексу вбачається, що процесуальний строк, це строк протягом якого має бути вчинена відповідна процесуальна дія, а положеннями частини 1-ї статті 53 вказаного кодексу визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно цієї норми суд у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Відтак причини пропуску строку мають бути поважними, що відповідно, дає підстави для його поновлення.

Судами обох інстанцій встановлено, що із клопотанням про поновлення пропущеного строку для подання скарги на дії ДВС боржник звернувся 05.07.2016.

Також судами встановлено, що боржник був обізнаний про прийняття Державною виконавчою службою Заводського районного управління юстиції міста Дніпродзержинська постанови від 12.11.2002, якою його було попереджено про стягнення з нього виконавчого збору, а про виділення ДВС в окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору від 22.11.2002 у розмірі 658 007,15 грн. боржник довідався не пізніше дня звернення з адміністративним позовом до відповідного суду, а саме 04.06.2015.

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України" роз'яснив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, а у зв'язку із відсутністю поважних причин пропуску строку для пред'явлення згаданої скарги, слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для його відновлення.

Посилання боржника на постанову Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 924/205/13-г, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, є безпідставними оскільки у справі №924/205/13-г скарга на дії ДВС розглядалася по суті, що є відмінним від справи №12-227, оскільки у цій справі вирішувалося питання процесуального характеру, а саме наявність підстав для відновлення пропущеного строку для подання наведеної скарги.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки не встановлено фундаментальних порушень судами, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Таким чином підстави для нового розподілу судових витрат, з урахуванням приписів статті 11111 ч.2 п.11 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №12-227, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко