ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2015 року Справа № 910/10150/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 09.06.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.08.2015у справі№910/10150/15 Господарського суду міста Києваза позовомКиївського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатностідоПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"простягнення та зобов'язання вчинити діїза участю представників сторінвід позивача:Пузько В.А.від відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення коштів у сумі 276250,25 грн. на користь Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції позивача та перерахування їх на рахунок позивача №37173200999335, МФО 820019, код 22867691 в ДКСУ у м. Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 (суддя Морозов С.М.) позов задоволено з підстав його доведеності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 (колегія суддів: Тарасенко К.В., Ільєнок Т.В., Яковлєв М.Л.) рішення суду першої інстанції змінено, викладено резолютивну частину рішення в новій редакції, згідно з якою позов задоволено в частині зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про перерахування коштів за платіжними дорученнями: від 02.02.2015 №44 на суму 1008,00 грн.; від 03.02.2015 №43 на суму 4227,88 грн.; від 03.02.2015 №45 на суму 6632,30 грн.; від 03.02.2015 №51 на суму 445,92 грн.; від 03.02.2015 №53 на суму 1073,27 грн.; від 03.02.2015 №55 на суму 67,85 грн.; від 03.02.2015 №52 на суму 1040,48 грн.; від 03.02.2015 №54 на суму 67853,85 грн.; від 03.02.2015 №57 на суму 130891,52 грн., а в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог як такі, що не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26.10.2011 між ПАТ "КБ "Надра" (банк) та Святошинською міжрайонною виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (клієнт) укладено договір банківського рахунку №14852 (далі - Договір), за умовами якого банк відкрив клієнту поточні рахунки №25606014852001, №25605014852002, №25604014852003 у гривні для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов Договору та законодавства України та зобов'язався приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені чинним законодавством України.

У період з 03.02.2015 до 06.02.2015 клієнтом було надано банку для виконання платіжні доручення на загальну суму 276250,25 грн.: від 02.02.2015 №44 на суму 1008,00 грн.; від 03.02.2015 №43 на суму 4227,88 грн.; від 03.02.2015 №45 на суму 6632,30 грн.; від 03.02.2015 №51 на суму 445,92 грн.; від 03.02.2015 №53 на суму 1073,27 грн.; від 03.02.2015 №55 на суму 67,85 грн.; від 03.02.2015 №52 на суму 1040,48 грн.; від 03.02.2015 №54 на суму 67853,85 грн.; від 03.02.2015 №57 на суму 130891,52 грн.; від 06.02.2015 №5537 на суму 60787,70 грн.; від 06.02.2015 №QS23955418 на суму 2221,48 грн. Однак вказані платіжні доручення не виконані відповідачем, не зважаючи на наявність на рахунках позивача станом на 06.02.2015 коштів у межах відповідної суми, що підтверджується виписками по рахунках.

Разом з тим, на підставі постанови правління Національного банку України від 05.02.2015 за №83 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.02.2015 за №26 запроваджено з 06.02.2015 до 06.05.2015 тимчасову адміністрацію у ПАТ "КБ "Надра" та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Викладені обставини стали підставами для звернення Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до господарського суду з позовом у даній справі щодо стягнення з ПАТ "КБ "Надра" коштів у сумі 276250,25 грн. на користь Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції позивача та перерахування їх на рахунок позивача №37173200999335, МФО 820019, код 22867691 в ДКСУ у м. Києві.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

У силу ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Водночас Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у п. 16 ст. 2 визначено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

У силу п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Обмеження, встановлене вказаною вище нормою, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. При цьому вкладником у розумінні названого закону є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката; а зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України (п. 4 ч. 1 ст. 2, п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Поняття ж кредитор банку визначено у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Задовольняючи позовні вимоги та зобов'язуючи відповідача виконати платіжні доручення Святошинської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про перерахування коштів за відповідними платіжними дорученнями, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на положення п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зазначивши, що: позивач не є кредитором ПАТ "КБ "Надра" в розумінні чинного законодавства, а є клієнтом банку та власником грошових коштів на рахунку, який обслуговує ПАТ "КБ "Надра"; законодавством України не обмежено право розпорядження коштами на рахунках у неплатоспроможному банку під час процедур тимчасової адміністрації та ліквідації такого банку.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки у даній справі згідно з положеннями ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність" та на підставі договору банківського рахунка між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер, а отже позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого, за загальним правилом, поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 01.04.2015 у справі №510/5560/14 та від 10.06.2015 у справі №927/1379/14.

При цьому висновки судів щодо безпідставного невиконання відповідачем свого обов'язку з перерахування коштів за платіжними дорученнями, отриманими банком до введення тимчасової адміністрації, не спростовують необхідність дотримання вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо порядку задоволення вимог кредиторів банку при його виведенні з ринку.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що позивачем у даній справі є відділення фонду соціального страхування, який відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. У ст. 1 названого Закону визначено, що одним із видів соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а одним із страхових випадків за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Не врахувавши викладеного, суди не з'ясували цільову природу виплат, для здійснення яких позивачем було подано відповідні платіжні доручення, а відтак не дослідили наявність правових підстав для застосування щодо спірних правовідносин положень п. 4 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав непоширення встановлених п. 1 ч. 5 ст. 36 названого Закону обмежень на зобов'язання банку щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо. Тобто спірні у справі платіжні доручення не були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій щодо визначених у них призначень платежу, а також номерів рахунків, з яких позивач доручав перерахувати відповідні кошти тощо.

Більш того, суди попередніх інстанцій зобов'язали відповідача виконати відповідні платіжні доручення, не з'ясувавши наявність клопотання позивача про вихід за межі заявлених ним позовних вимог про стягнення коштів та перерахування їх на відповідний рахунок позивача.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тобто рішення і постанова не відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підлягають скасуванню.

Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 у справі №910/10150/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О.Євсіков

Судді О.Кролевець

О.Попікова