ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року Справа № 910/8992/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - не з'яв.,

відповідача - Кондратюка А.В.,

третьої особи - Любар-Пурлінської Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015

у справі № 910/8992/14 господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 187 380 989,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ПАТ "Брокбізнесбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 23.05.2013 № 2 (далі - іпотечний договір), а саме: нежитловий будинок загальною площею 2590,8 м2, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 115 - А та ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" для погашення заборгованості ПАТ "Брокбізнесбанк" за договором кредитної лінії № 280 від 23.05.2013 перед ПАТ "Державний ощадний банк України", яка станом на 29.04.2014 становить 187 380 989,03 грн., з яких: заборгованість за основним боргом - 180 000 000,00 грн.; заборгованість за процентами - 7 232 876,71 грн.; пеня за несплату процентів -1 732,42 грн.; 3% річних за несплату процентів - 18 160,71 грн. та 3% річних за несплату кредиту - 128 219,18 грн. Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки за вказаним іпотечним договором шляхом продажу ПАТ "Державний ощадний банк України" будь-якій особі-покупцеві за ціною, не нижчою, ніж буде визначена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", для чого надати право ПАТ "Державний ощадний банк України" всі повноваження продавця (в тому числі, але не виключно: право на укладання договору купівлі-продажу, договорів про внесення змін та доповнень до зазначених договорів, їх розірвання з будь-якою особою-покупцем, право на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях будь-яких документів ( їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок) необхідних для укладення зазначеного договору, право на отримання будь-яких платежів за відчуження предмета іпотеки), а також зобов'язати відповідача здійснити інші дії та надати позивачу інші права на вчинення відповідних дій.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2015 (суддя Трофименко Т.Ю.) у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції виходив з того, що рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/19794/14 іпотечний договір розірвано та наслідками розірвання іпотечного договору визначено припинення зобов'язань ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" перед ПАТ "Державний ощадний банк України" за цим договором. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у справі № 910/8992/14 місцевий господарський суд зазначив про те, що оскільки іпотечний договір розірвано на підставі рішення господарського суду, то і позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за цим договором задоволенню не підлягають.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 (колегія суддів у складі: суддя Пашкіна С.А. - головуючий, судді Баранець О.М., Чорна Л.В.) вказане рішення господарського суду від 25.02.2015 скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2015 рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.20015 у справі № 910/19794/14 скасовано та прийнято нове рішення. У задоволення позовних вимог відмовлено. Отже, враховуючи ту обставину, що час розгляду справи в господарському суді апеляційної інстанції встановлено чинність іпотечного договору і матеріалами справи підтверджується прострочення позичальником виконання зобов'язань за кредитним договором, судова колегія дійшла висновку, що позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором та визначення способу реалізації предмета іпотеки за іпотечним договором шляхом продажу ПАТ "Державний ощадний банк України " будь-якій особі-покупцеві за ціною, не нижчою, ніж буде визначена суб'єктом оціночної діяльності підлягають задоволенню. Щодо інших позовних вимоги, то Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що вони також підлягають задоволенню, оскільки є пов'язаними з задоволеними позовними вимогами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 виправлено описку, допущену в п.п. 2 п. 3 постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015, а саме замість "продаж ПАТ "Державний ощадний банк України" будь-якій особі-покупцеві за ціною, не нижчою, ніж буде визначена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" зазначено "продаж ПАТ "Державний ощадний банк України" будь-якій особі-покупцеві за ціною, не нижчою за 65 000 000 грн., що визначена згідно зі звітом про оцінку від 31.03.2015 суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "ВП Консалтинг", що діє на підставі сертифікату суб'єкта оціночної діяльності від 26.06.2013 № 14815/13".

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 12.05.2015, а рішення господарського суду першої інстанції від 25.02.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 41, 101, 105, 112 ГПК України, ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку". Так, скаржник зазначає про те, що господарським судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі для визначення дійсної ціни предмета іпотеки, а поданий позивачем господарському суду апеляційної інстанції звіт про оцінку майна від 31.03.2015 із зазначеною в ньому вартістю предмета іпотеки в сумі 65 000 000,00 грн. є в 2.5 рази менша за узгоджену ціну в іпотечному договорі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач постанову апеляційного суду від 26.05.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому позивач зауважив на тому, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції а також ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо права кожного, права та свободи якого було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

До початку розгляду касаційної скарги до Вищого господарського суду України від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити присутність свого представника в судовому засіданні, призначеному у даній справі на 02.09.2015 через участь представника банку в іншому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32 - 34 ГПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів вирішила відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ст.ст. 69, 1118 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; призначаючи дану справу до розгляду, в ухвалі суду касаційної інстанції від 17.08.2015 сторони попереджалися про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- 23.05.2013 ПАТ "Брокбізнесбанк" (позичальник) та ПАТ "Державний ощадний банк України" (кредитор) укладений договір кредитної лінії № 280, відповідно до якого банк зобов'язався надати на умовах цього договору кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 21.11.2014, а позичальник зобов'язався повернути в передбачені договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором;

- максимальний ліміт кредитування становить 300 000 000,00 грн. (п. 2.3 кредитного договору);

- відповідно до п. 2.7 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та в розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються банком за фіксованою процентною ставкою;

- п. 5.2 кредитного договору передбачені наступні права банку: вимагати від позичальника належного виконання останнім взятих на себе зобов'язань за цим договором (п.п.5.2.1 кредитного договору); відкликати кредит відповідно до умов цього договору (п.п.5.2.6 кредитного договору); звернути стягнення на предмет застави (іпотеки) відповідно до документів забезпечення та задовольнити в повному обсязі за рахунок його вартості свої вимоги за цим договором у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором та/або будь-яким іншим договором про надання кредиту, який укладений позичальником з банком (п.п.5.2.7 договору);

- 23.05.2013 в якості забезпечення кредитних зобов'язань ПАТ "Державний ощадний банк України" (іпотекодержатель) та ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" (іпотекодавець) укладений іпотечний договір № 2, відповідно до умов вказаного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання передає в іпотеку іпотекодержателю об'єкт нерухомого майна, а саме: нежилий будинок, загальною площею 2590,8 м2, який знаходиться у місті Києві по вулиці Саксаганського, 115-А;

- у зв'язку з простроченням позичальником виконання зобов'язань за кредитним договором, на підставі підпунктів 3.3.1, 3.3.2, 5.2.6 кредитного договору, пункту 6.1 іпотечного договору, позивач надіслав ПАТ "Брокбізнесбанк" вимогу № 26/3-06/492-2930 від 18.03.2014 про дострокове повернення кредиту та ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" вимогу № 26/3-06/493-2931 від 18.03.2014 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, які залишилися відповідачем та третьою особою без задоволення.

У зв'язку з викладеними обставинами позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Приймаючи рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій на підставі встановлених ними обставин справи дійшли протилежних висновків щодо обґрунтованості чи безпідставності позовних вимог.

Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на те, що вони зроблені без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на наступному:

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

При вирішенні спорів, предметом яких є звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень ст.ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що письмова вимога, передбачена ст. 35 Закону України "Про іпотеку" банком іпотекодавцю направлялася, у зв'язку з чим суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що звернення позивача з позовом про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання узгоджується з вимогами Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Із наведеної правової норми, що містить вимоги до змісту судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, вбачається, що окрім іншого, у судовому рішенні має бути зазначено початкову ціну продажу предмету іпотеки в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

Як вбачається зі змісту резолютивної частини постанови апеляційної інстанції в ній не зазначено початкову ціну продажу предмету іпотеки в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Водночас, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі. Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав не брати її до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана на підставі ст.ст. 42, 43, 33 ГПК України довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про проведення відповідної судової експертизи, тоді як господарський суд згідно з ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, може призначити судову експертизу.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог банку, господарський суд апеляційної інстанції повинен був, виходячи з вимог ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" чітко встановити та зазначити в резолютивній частині рішення початкову ціну продажу предмета іпотеки. Для цього господарський суд повинен з'ясувати чи існує між сторонами домовленість щодо початкової ціни продажу предмету іпотеки.

Однак, господарським судом апеляційної інстанції наведеного вище не враховано, оскільки ним не досліджувалися умови іпотечного договору щодо визначення в ньому ціни предмета іпотеки.

Крім того, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем господарському суду апеляційної інстанції був поданий звіт про оцінку від 31.03.2015 суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "ВП Консалтинг", згідно з яким вартість предмета іпотеки була визначена у розмірі 65 000 000 грн. В свою чергу, відповідач, не погоджуючись з вказаним звітом, заявив у господарському суді апеляційної інстанції клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи для визначення вартості предмета іпотеки, яке залишилося без задоволення. Отже, вказані обставини свідчать про те, що між сторонами існує спір щодо оцінки вартості предмета іпотеки.

Крім того, як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 було виправлено описку, допущену в п.п. 2 п. 3 постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015, а саме замість "продаж ПАТ "Державний ощадний банк України" будь-якій особі-покупцеві за ціною, не нижчою, ніж буде визначена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" зазначено "продаж ПАТ "Державний ощадний банк України" будь-якій особі-покупцеві за ціною, не нижчою за 65 000 000 грн., що визначена згідно зі звітом про оцінку від 31.03.2015 суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "ВП Консалтинг", що діє на підставі сертифікату суб'єкта оціночної діяльності від 26.06.2013 № 14815/13".

Вказана ухвала апеляційний господарським судом прийнята на підставі заяви позивача про виправлення описки, поданої в порядку вимог ст. 89 ГПК України.

Відповідно до ст. 89 ГПК України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.

Під описками слід розуміти неправильне написання слів, прізвищ, імен, назв тощо. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішення (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номера і дати документа, найменування сторони, прізвища особи тощо), або мають технічний характер (роз'яснення викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення"). Отже, виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішення, ухвали.

В даному випадку апеляційний господарський суд здійснив вказане виправлення щодо ціни предмета іпотеки на підставі звіту про оцінку від 31.03.2015 суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "ВП Консалтинг", який був поданий позивачем суду апеляційної інстанції.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно з ч. 1, 2 т. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В даному випадку апеляційний суд, приймаючи ухвалу про виправлення описки на підставі ст. 89 ГПК України поклав в її основу доказ, якому не була надана ніяка оцінка під час вирішення спору по суті, що фактично призвело до зміни суті рішення в частині визначення початкової ціна продажу предмета іпотеки.

Враховуючи наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2015 у справі № 910/8992/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере