ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року Справа № 22/389-38/246

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - Канципи Є.С.,

відповідача - не з'яв.,

третьої особи - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015

та на ухвалу господарського суду міста Києва від 19.05.2015

за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

про зміну порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2012

у справі № 22/389-38/246

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферліт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства "Центролит"

про стягнення заборгованості за рахунок застави

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2013, позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет застави шляхом продажу майна на публічних торгах з початковою ціною реалізації 125 205 306,00 грн. В іншій частині у позові відмовлено.

24.04.2015 від ПАТ "Державний ощадний банк України" до місцевого господарського суду надійшла заява про зміну порядку виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 22/389-38/246 від 16.10.2012 в частині визначення способу реалізації предмета застави, в якій банк просив визначити спосіб реалізації предмета застави за договором застави № 174/31/6-6 від 22.02.2008, укладеним ПАТ "Державний ощадний банк України" та ТОВ "Ферліт", шляхом надання банку права на укладення від імені ТОВ "Ферліт" договору (договорів) купівлі-продажу з іншою особою - покупцем за ціною, не нижчою справедливої ринкової вартості вказаного майна або його частини, яка буде визначена за результатами незалежної експертної оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" станом на дату продажу вказаного майна або його частини.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2015 (суддя Селівон А.М.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 (колегія суддів у складі: суддя Лобань О.І. - головуючий, судді Федорчук Р.В., Майданевич А.Г.), у задоволенні заяви про зміну порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2012 відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу господарського суду першої інстанції від 19.05.2015 та постанову апеляційного суду від 15.06.2015, а справу передати до господарського суду міста Києва на новий розгляд. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 121 ГПК України. Зокрема позивач посилається на те, що в межах процедури виконавчого провадження, відкритого постановою державного виконавця від 23.05.2013, заставлене майно боржника тричі виставлялось на продаж (шляхом проведення електронних торгів), проте реалізовано не було у зв'язку з відсутністю зареєстрованих учасників. 26.01.2015 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві. У зв'язку з викладеним, на думку скаржника, продаж усього заставленого майна ТОВ "Ферліт" одним лотом, проведення прилюдних торгів та висока початкова вартість обумовили відсутність купівельного попиту під час проведення реалізації майна боржника, що ускладнило виконання рішення господарського суд міста Києва від 16.10.2012. Крім того, стягувач вважає, що реалізація заставленого майна ТОВ "Ферліт" за ціною, яка визначена за результатами експертної оцінки в 2012 році, є неможливою та наполягає на тому, що подальший продаж заставленого майна необхідно здійснювати за ринковою ціною станом на 2015 рік, яку необхідно повторно визначити за результатами незалежної експертної оцінки.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого:

Як обґрунтовано встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в заяві від 24.04.2015 ПАТ "Державний ощадний банк України" про зміну порядку виконання рішення по даній справі фактично містяться вимоги про зміну способу звернення стягнення на предмет застави, а саме про надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, відповідно до приписів ст. 38 Закону України "Про іпотеку", виникає на підставі рішення суду або договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

У даній справі позивачем були заявлені позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, що, окрім іншого, згідно приписами ст. 39 Закону України "Про іпотеку", обумовлює обов'язок суду встановити у судовому рішенні початкову ціну продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації, що й було зроблено господарським судом.

Що ж стосується набуття іпотекодержателем права на продаж предмета іпотеки, то порядок визначення ціни продажу предмета іпотеки, згідно з приписами ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку", встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Втім, вказані обставини не були предметом оцінки при розгляді даної справи в силу того, що позивач не заявляв відповідних позовних вимог про надання йому права продажу предмета іпотеки в порядку передбаченому ст. 38 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до вимог ст.ст. 42, 43 ГПК України господарські суди повинні розглядати питання можливості застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

Пунктом 7.1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Враховуючи викладене, в даному випадку зміна способу реалізації предмета застави не може вважатися зміною порядку виконання судового рішення в порядку передбаченому ст. 121 ГПК України, оскільки за своєю суттю та правовими наслідками є фактичною зміною предмету позовних вимог про що обґрунтовано зазначено в оскаржених судових рішеннях.

При цьому, господарським судом апеляційної інстанції правомірно зазначено про те, що вимоги банку щодо визначення іншого способу реалізації предмета застави ніж це передбачено у рішенні господарського суду від 16.10.2012 можуть бути предметом розгляду в іншій справі з урахуванням відповідних фактичних обставин справи.

Виходячи з наведеного та з урахуванням приписів ст.ст. 42, 43 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності судочинства у господарських судах, господарські суди правомірно відмовили у заяві позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015

та ухвалу господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 22/389-38/246 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере