ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 922/5359/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Кващук Л.А.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015

у справі № 922/5359/14 господарського суду Харківської області

за позовом Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр"

до Житлово-комунального підприємства № 1

про стягнення 105 292,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Приватне підприємство "Український юридичний фінансовий центр" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Житлово-комунального підприємства № 1 про стягнення з відповідача недоплаченої винагороди на підставі акта звірки розрахунків на 16.01.2014 за період з 13.09.2013 по 16.01.2014 в сумі 22 819,55 грн.; 2 907,81 грн. - винагороди за період грудень 2013 року по сплаті заборгованості боржниками по яким проводилась робота в досудовому режимі; штрафні санкції в сумі 79 565,13 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.02.2015 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Житлово-комунального підприємства № 1 на користь ПП "Український юридичний фінансовий центр" основну заборгованість в сумі 25 772,36 грн., штраф в сумі 39 782,57 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 105,85 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 39 782,57 грн. відмовлено. Приймаючи таке рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи відповідач не сплатив 25 772,36 грн. заборгованості та не надав господарському суду належних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Крім того, господарським судом першої інстанції зменшено суму заявленого штрафу на 50% на підставі ст. 83 ГПК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 (колегія суддів у складі: суддя Бондаренко В.П. - головуючий, судді Россолов В.В., Тихий П.В.) рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. Приймаючи постанову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що загальна сума заборгованості за актами № 1, № 2, № 3 склала 27 597,84 грн., а позивачем за рахунками № 316, № 268 було оплачено 27 743,76 грн., тобто у відповідача відсутня заборгованість в частині оплати виконаних робіт за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13. При цьому апеляційна інстанція дійшла висновку про неможливість стягнення сум за додатковою угодою з огляду на те, що при укладенні додаткової угоди до основного договору, сторони повинні виходити з того, що додаткова угода до договору є його невід'ємною частиною, тоді як предмет додаткової угоди від 16.10.2013 немає ніякого відношення до договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13.

У касаційній скарзі позивач з урахуванням поданих уточнень до касаційної скарги просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015, а рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 101, 104 ГПК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 11, 14, 202, 525, 526, 530, 538, 612 ЦК України. Так, на думку скаржника, доказами надання юридичних послуг є акти виконаних робіт та виставлені позивачем рахунки, які містяться в матеріалах справи. Крім того, господарським судом не досліджено умови укладеного договору доручення, п. 7.1 якого сторонами встановлено строк його дії. Також, на думку позивача, до даних правовідносин сторін не підлягає застосуванню Закон України "Про здійснення державних закупівель". Позивачем також зазначено про те, що господарським судом апеляційної інстанції безпідставно прийнято до розгляду апеляційну скаргу відповідача без сплати ним судового збору у повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 13.09.2013 сторонами у справі укладено договір доручення № 1юр-13-09-13 на здійснення від імені та в інтересах довірителя комплексу фактичних та юридичних дій, спрямованих на стимулювання населення щодо сплати заборгованості довірителю за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідно до письмових замовлень довірителя з метою представництва та захисту законних інтересів довірителя перед юридичними та фізичними особами при реалізації довірителем свої прав та обов'язків. А саме: вимагати своєчасної і в повному обсязі сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, що були надані в минулому боржнику довірителем;

- 16.10.2013 сторонами було укладено додаткову угоду до договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13, в п. 1 якої відповідач надав право позивачу на підставі довіреності бути представником в суді на всіх засіданнях по позовній заяві ОСОБА_3;

- згідно з п. 3.3.1 вказаного договору доручення довіритель зобов'язаний з моменту надання відповідного замовлення і на протязі дії договору доручення, письмово (електронною поштою) погоджувати з повіреним вжиття будь-яких самостійних заходів, спрямованих на стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з боржників, в тому числі укладання договорів про реструктуризацію боргу та інших документів, направлених на погашення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, заявки на яких містяться у відповідному замовленні;

- відповідно до п. 5.2 договору доручення показником виконання робіт (наданих послуг) повіреним за даним договором є сума погашеної боржниками заборгованості (перелік яких міститься у замовленні) за спожиті житлово-комунальні послуги, яка фактично надійшла на розрахунковий рахунок довірителя;

- згідно з п. 5.4 договору доручення базою для нарахування винагороди повіреному за розрахунковий період є сума заборгованості, погашеної боржниками у розрахунковому місяці, яка фактично надійшла на розрахунковий рахунок довірителя за результатами виконаних робіт;

- п. 4.2 договору передбачено, що перелік заявок, вказаних у замовленні, формується довірителем на власний розсуд та повинен містити актуальну інформацію щодо розміру заборгованості (реальну суму заборгованості, яка значиться за боржником на момент укладання цього договору);

- згідно з п. 4.5 договору з моменту надання замовлення будь-яке погашення заборгованості боржником, на якого подана заявка у встановленому цим договором порядку, вважається вчиненим за даним договором і є базою для нарахування винагороди повіреному. Тобто, всі суми погашення боргу, які приходять на рахунок відповідача від боржників, згідно заявки (замовлення), "є базою для нарахування винагороди повіреному", тобто позивачу.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі позивач вказував на те, що ним були виконані роботи за основним договором та додатковою угодою до договору, однак надані послуги не в повному обсязі оплачені з боку відповідача. За таких обставин позивач просив стягнути з Житлово-комунального підприємства № 1 недоплачену винагороду на підставі акта звірки на 16.01.2014 за період з 13.09.2013 по 16.01.2014 в сумі 22 819,55 грн.; 2 907,81 грн. - винагороди за період грудень 2013 року по сплаті заборгованості боржниками по яким проводилась робота в досудовому режимі; штрафні санкції в сумі 79 565,13 грн.

Сукупності встановлених у справі обставин господарський суд апеляційної інстанцій дав належну оцінку і дійшов правильного висновку про безпідставність поданого позову як в частині суми основної заборгованості так і в частині нарахованого штрафу.

Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, позивач наполягає на невиконанні відповідачем належним чином договірних зобов'язань в частині розрахунків за виконані роботи, визначені договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13. При цьому, позивач просить стягнути кошти за виконані роботи по стягненню оплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги; за представництво інтересів відповідача в суді на всіх засіданнях по позовній заяві ОСОБА_3; за виконання роботи з вирішення питань про не накладення штрафних санкцій на ЖКП № 1 за скаргами працівників ЖКП № 1 до Державної інспекції України з питань праці м. Києва; за не накладення штрафних санкцій по перевірці КРУ по недолікам роботи на ЖКП № 1 на підставі нанесених колишнім керівником ОСОБА_4 збитків; по перевірці Антимонопольного комітету; за вирішення питання по рішенням Харківського окружного суду щодо повернення коштів на підприємство на підставі нанесених збитків колишнім керівником ОСОБА_4; за вирішення питання несплати моральних збитків по скаргам на гарячу лінію в Держінспекцію з питань праці працівниками ЖКП № 1 в сумі 10 000,00 грн.; за участь і урегулювання питання по звільненню інспектора відділу кадрів ОСОБА_5 На підтвердження виконання зазначених робіт позивачем було надано низку актів виконаних робіт.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Господарським судом апеляційної інстанції з урахуванням вимог ст.ст. 34, 43 ГПК України було встановлено, що в якості доказів на підтвердження виконання робіт саме за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13 є наступні акти (тобто ті, які відповідають предмету укладеного сторонами договору):

- акт здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг) за розрахунковий період-грудень 2013 від 23.01.2014 № 6;

- акт здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг) за розрахунковий період-листопад 2013 року від 16.12.2013 № 3;

- акт здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг) за розрахунковий період-жовтень 2013 року від 08.11.2013 № 2;

- акт здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг) за розрахунковий період-вересень 2013 року від 14.10.2013 № 1.

При цьому, апеляційною інстанцією визнано як неналежний доказ прийняття відповідачем виконаних робіт за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13 за актом № 6, оскільки даний акт не містить ані підпису, ані печатки довірителя, тобто відсутні відомості про прийняття зазначених робіт Житлово-комунальним підприємством № 1.

Апеляційною інстанцією також встановлено, що за виконання робіт за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13 відповідачу були виставлені наступні рахунки:

- за актом здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг) за розрахунковий період-листопад 2013 року від 16.12.2013 № 3 рахунок № 316 на суму 6 371,88 грн.;

- за актом здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг) за розрахунковий період-жовтень 2013 року від 08.11.2013 № 2 рахунок № 288 на суму 6 001,00 грн.;

- за актом здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг) за розрахунковий період-вересень 2013 року від 14.10.2013 № 1 рахунок № 268 на суму 15 225,86 грн.

При цьому, Харківським апеляційним господарським судом встановлено, що з наданих позивачем платіжних доручень та виписки по особовому рахунку за актом № 3 та відповідним рахунком № 316 на суму 6 371,88 грн. позивачем було оплачено 6 743,76 грн., а за актом № 1 та відповідним рахунком № 268 на суму 15 225,86 грн. позивачем було сплачено 21 000,00 грн.

А відтак, приймаючи до уваги, що загальна сума заборгованості за актами № 1, № 2, № 3 склала 27 597,84 грн., а позивачем за рахунками № 316, № 268 було оплачено 27 743,76 грн., господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність будь-якої заборгованості з боку відповідача в частині оплати виконаних робіт за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо пред'явленої позивачем суми заборгованості за виконані роботи за додатковою угодою від 16.10.2013 апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що предметом додаткової угоди від 16.10.2013 є надання права позивачу на підставі довіреності бути представником в суді на всіх засіданнях по позовній заяві ОСОБА_3, тоді як предметом договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13, є здійснення юридичного супроводження підприємства, комплексу юридичних та фактичних дій, направлених на стимулювання населення щодо сплати заборгованості довірителю за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідно до письмових замовлень (вказівок) довірителя з метою представництва та захисту законних інтересів довірителя перед юридичними та фізичними особами при реалізації довірителем своїх прав та обов'язків.

Водночас, враховуючи, що додаткова угода до договору є невід'ємною частиною такого договору, а умови угоди є безпосередньо й умовами договору, апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого висновку про те, що зазначена угода не може бути додатковою угодою до договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13, оскільки предмет її укладення не охоплюється предметом основного зобов'язання, а являє собою самостійний правочин щодо надання послуг із юридичного супроводження відповідача у судовій справі за позовом ОСОБА_3 за відповідну плату.

Крім того, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що однією із сторін за даним договором є комунальне підприємство, а отже зазначений договір входить до сфери правового регулювання Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону (в редакції чинній на момент укладення додаткової угоди) його дія поширюється до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Отже, критерієм застосування даного Закону і як наслідок необхідності спеціальної процедури укладення договору є саме вартість послуг (ціна договору). Лише у випадку, коли вартість предмета послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, є необхідність укладання даного договору шляхом проведення конкурсних торгів, у спосіб передбачений Законом України "Про здійснення державних закупівель". Відтак специфікою в укладенні договорів про надання послуг за участю комунального підприємства є обов'язкове визначення в договорі його ціни як істотної умови його укладення.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами при укладенні додаткової угоди до договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13 як окремого правочину не досягнуто згоди щодо загальної ціни договору, а лише передбачено, що довіритель виплачує позивачу грошову суму винагороди згідно з актом здачі-прийняття виконаних робіт, тоді як надані до матеріалів справи акти здачі-приймання робіт не містять змісту предмету послуг, переліку дій повіреного та критерію визначення ціни послуг, в зв'язку з чим неможливо встановити ціну оспорюваного договору.

Крім того, господарський суд апеляційної інстанції встановив відсутність у додатковій угоді від 16.10.2013 строку її дії, що не дозволяє встановити чіткі параметри, які дозволять визначити виконання договірного зобов'язання у часі як належне, що є умовою припинення господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Отже, визнавши ту обставину, що укладена сторонами додаткова угода від 16.03.2013 є окремим правочином, Харківський апеляційний господарський суд з урахуванням положень ч. 8 ст. 181 ГК України дійшов висновку про те, що позивачем та відповідачем не було досягнуто згоди з усіх істотних умов додаткової угоди від 16.10.2013 як окремого правочину (щодо ціни та строку договору), а тому такий договір є неукладеним.

За таких обставин апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого висновку про те, що зазначений договір не створює жодних правових наслідків для сторін, а відтак у відповідача відсутній обов'язок сплати коштів за рахунками № 269 та № 322.

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції окремою підставою відмови у задоволенні позову зазначено те, що підставою позову, зазначеною позивачем в позовній заяві, якою він обґрунтовує свої матеріально-правові вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, є порушення відповідачем положень договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13. Господарський суд позбавлений права виходу за межі підстав позову за власною ініціативою і не може самостійно їх доповнити.

Права господарського суду щодо прийняття рішення встановлені нормою статті 83 ГПК України. Відповідно до п. 2 ст. 83 ГПК України вихід за межі позовних вимог можливий лише у разі, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача, про що останнім заявлене відповідне клопотання.

Враховуючи, що інші подані позивачем акти (акт № 4, акт б/н від 17.10.2013, акт б/н від 29.10.2013) не мають відношення до предмету договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13, оскільки визначені в них роботи є окремими видами робіт з надання послуг, апеляційна інстанція відповідно до п. 2 ст. 83 ГПК України дійшла правильного висновку про те, що зазначене виключає можливість стягнення з відповідача коштів за надання послуг за вказаними актами.

Між тим, як правильно зазначила апеляційна інстанція позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

Отже, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційна інстанція з урахуванням вимог ст.ст. 101, 104 ГПК України обґрунтовано зазначила про те, що господарський суд першої інстанції спираючись виключно на наданий позивачем акт взаємних розрахунків від 16.01.2014, де вказана несплачена винагорода позивачу за період з 13.09.2013 по 01.01.2014 в сумі 22 819,55 грн. та відсутність оплати з боку відповідача за актом виконаних робіт № 6, дійшов помилкового висновку про доведеність факту існування заборгованості, оскільки акт взаємних розрахунків від 16.01.2014 не містить всієї інформації щодо підстав існування заборгованості у відповідача у сумі 22 819,55 грн. При перевірці господарським судом апеляційної інстанції наявності заборгованості у відповідача за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13 обґрунтовано встановлено відсутність такої. Такий висновок господарського суду апеляційної інстанції зроблений з дотриманням вимог ст. 43 ГПК України, на підставі належної оцінки поданих позивачем доказів та пояснень представників сторін, у тому числі наданого позивачем акту № 6.

Також, господарський суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що позивачем в порушенням вимог ст. 33 ГПК України не надано доказів (актів), які б підтверджували ту обставину, що позивач просить стягнути кошти за проведені роботи за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13, оскільки надані акти виконаних робіт № 4, б/н від 17.10.2013, б/н від 29.10.2013, б/н від 14.10.2013, № 5 від 26.12.2013, не свідчать про виконання зобов'язання за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13. За встановленими господарським судом апеляційної інстанції обставинами справи додаткова угода від 16.10.2013 не є невід'ємною складовою договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13.

Крім того, Харківським апеляційним господарським судом обґрунтовано відмовлено у позові в частині стягнення штрафу з огляду на те, що в п. 5.6 договору сторони погодили, що довіритель зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок повіреного суму винагороди протягом 2 (двох) банківських днів з моменту надання повіреному акта здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) в електронному вигляді та отримання від повіреного рахунку. Оригінал здачі-приймання виконаних робіт направити поштою на адресу повіреного.

Отже, довіритель має обов'язок сплатити кошти за відповідними рахунками протягом 2 днів з моменту їх отримання в електронному вигляді.

Між тим, як встановлено апеляційною інстанцією, матеріали справи не містять доказів про дату передання позивачем відповідачу рахунків на оплату коштів, що виключає можливість встановити факт прострочення.

Враховуючи встановлений апеляційною інстанцією факт відсутності заборгованості за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13, відсутні і підстави для стягнення за цим договором штрафних санкцій.

Доводи позивача щодо безпідставності прийняття апеляційною інстанцією до розгляду поданої апеляційної скарги відповідача з огляду на відсутність сплати відповідачем судового збору у повному обсязі, відхиляються Вищим господарським судом України, оскільки вказана обставина не вплинула на правильність прийнятої господарським судом апеляційної інстанції постанови в цілому. Крім того, під час прийняття постанови господарським судом апеляційної інстанції було здійснено розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно з ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин правові підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 у справі № 922/5359/14 залишити без змін.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко