ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 915/552/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 16.09.2015у справігосподарського суду Миколаївської областіза позовомзаступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі: 1.Міністерства оборони України; 2.Квартино - експлуатаційного відділу міста Миколаєва до1.Військової частини А1890; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН"провизнання недійсним договору про спільну обробку землі № 63 від 20.02.2012 в судовому засіданні взяли участь представники:від позивачів:1.Рудник Ю.М. - дов. №220/841/9 від 30.12.2015; 2. не з'явились;від відповідачів:1.Ліхолєтов В.В. - дов. №20/226 від 25.01.2016; 2.Гапчук О.П. - голова ТОВ "ЛАН"від Генеральної прокуратури України:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 15.06.2015 господарського суду Миколаївської області (суддя: Мавродієва М.В.) відмовлено в задоволені позову.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач-1 є правонаступником військової частини №1571 у користуванні якої перебувала спірна земельна ділянка, тому мав право розпоряджатися нею та укладати оспорюваний договір, отже відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору.

Постановою від 16.09.2015 Одеського апеляційного господарського суду (судді: Лавриненко Л.В. - головуючий, Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.) рішення від 15.06.2015 господарського суду Миколаївської області скасовано. Позов заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону задоволено. Визнано недійсним на майбутнє договір про спільний обробіток землі №63 від 20.02.2012 з усіма додатковими угодами до нього, укладеного військовою частиною А1890 з ТОВ "ЛАН".

Постанова мотивована тим, що оспорюваний договір не був погоджений із органом виконавчої влади - Миколаївською обласною державною адміністрацією, відповідно ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", а тому такий договір суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду ТОВ "ЛАН" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, а рішення залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційним господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 20, 77, 95 Земельного кодексу України, ст.ст.124, 125 Цивільного кодексу України; ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує, що оспорюваний договір не суперечить приписам ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що відповідно Державного акту на право користування землею №062408 від 1978 року військовій частині №15440 надано в безстрокове та безоплатне користування 7 102,5 га землі згідно з планом землекористування, для військових потреб.

20.02.2012 військова частина А1571 та ТОВ "ЛАН" уклали договір про спільний обробіток землі №63, за умовами якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності військової частини, сторони домовились про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використання земель, які надані військовій частині А1571 в безстрокове користування та можливостей ТОВ "ЛАН" спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: для вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Пунктом 1.2 договору сторони обумовили, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином:

- військова частина А1571 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці;

- ТОВ "ЛАН" бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів з забезпечення повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором.

Відповідно п. 3.1 договору військова частина А1571 зобов'язалась залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом з ТОВ "ЛАН" земельні ділянки, що надані військовій частині А1571 в безстрокове користування, згідно Державного акту на право постійного користування №062408 від 1978 року, площею 990 га, терміном на 4 сільськогосподарських років, тобто до 01.12.2015.

Розділами 5, 6, 8, 9 сторони передбачили порядок ведення спільних справ, внески і частки сторін, розподіл результатів спільної діяльності, витрати та збитки.

За пунктами 12.1 та 12.2 договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками. Договір укладений строком на 4 сільськогосподарських роки з обов'язковим щорічним узгодженням ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору.

19.10.2012 сторони уклали додаткову угоду б/н до договору № 63, якою внесли зміни до п.6.1 договору про збільшення внеску сторони -1.

На підставі директиви Міністра оборони України №Д-322/1/16дск від 30.11.2011 та директиви командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №Д-7дск від 10.12.2012, командуванням Збройних Сил України прийнято рішення щодо розформування військової частини А1571 та визначено її правонаступником військову частину А1890.

За актом приймання-передачі будівель та споруд від 07.03.2013 військова частина А1571 передала, а військова частина А1890 прийняла військове містечко №1 та земельну ділянку площею 6960 га. За цим актом військовою частиною А1571 було передано також і Державний акт на право користування земельною ділянкою серії Б №062408 від 1978 року. За актом приймання (передачі) будівель, споруд та території військового містечка від 15.01.2014 військова частина А1890 на виконання зазначеної Директиви передала Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаїв разом з будівлями та спорудами земельну ділянку площею 7084,9 га.

Як встановлено господарськими судами 05.01.2013 військова частина А1571, ТОВ "ЛАН" та військова частина А1890 уклали договір про заміну сторони у договорі спільного обробітку землі, за яким військова частина А1571 передала, а військова частина А1890 прийняла на себе права та обов'язки військової частини А1571 за договором про спільний обробіток землі №63 від 20.02.2012.

Додатковою угодою №2 від 05.03.2013 до договору №63 від 20.02.2012 військова частина А1890 та ТОВ "ЛАН" внесли зміни у п.3.1 договору, відповідно якого військова частина А1890 зобов'язується залучити до спільного обробітку землі, що буде проводитися разом з ТОВ "ЛАН" земельні ділянки площею 1010,52 га терміном до 01.12.2015.

Додатковою угодою №3 від 06.01.2014 до договору №63 від 20.02.2012 сторони внесли зміни у п.п.3.1, 6.1, 8.6 розділ 11 та п.12.2, зокрема, домовились залучити до спільного обробітку землі, що буде проводитися разом з ТОВ "ЛАН" земельні ділянки, площею 1010,52 га, терміном до 31.12.2020.

Предметом даного спору є вимога заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі № 63 від 20.02.2012, укладеного військовою частиною А1571, правонаступницею якої є військова частина А1890, та ТОВ "ЛАН".

Відповідно чинного законодавства за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові; договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі, а його умови, в тому числі координація спільних дій учасників, ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (статті 1130, 1131 Цивільного кодексу України). Таким чином, укладаючи договір про спільну діяльність, учасник договору повинен бути наділений розпорядчими речовими правами щодо об'єктів, виділених для спільної діяльності.

Відповідно ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ч.1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема: ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 5 ст. 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Закону України "Про використання земель оборони".

Відповідно ст.77 Земельного кодексу України, яка кореспондується зі ст.1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За ч. 1 ст. 115 Земельного кодексу України зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна. охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

За ч.1 ст. 2 та ч.1 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно пунктів 39, 40 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997, передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об'єктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо земель для об'єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування підпорядкування. Передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.

Згідно ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як право володіння та користування земельною ділянкою; права землекористувачів передбачено статтею 95 Земельного кодексу України. Разом з тим, право постійного користування після одержання землекористувачем документа, що посвідчує таке право, та його державної реєстрації (стаття 125 Земельного кодексу України). В свою чергу правом оперативного управління (в тому числі землею, як активом, закріпленим за військовою частиною) за змістом статті 137 Господарського кодексу України визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ст.125 та ч. 3 ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Як встановлено апеляційним господарським судом наданий позивачем документ (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою), в силу наведених вище приписів законодавства є належним та допустимим доказом в підтвердження права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою; жодних доводів та доказів у спростування його чинності чи неналежної реєстрації відповідачі не надали. В свою чергу відповідачі також не надали належних доказів, що підтверджували б права військової частини А1890 як постійного землекористувача спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що земельна ділянка, яка залучена військовою частиною до спільної діяльності з фермерським господарством за договором про спільний обробіток землі №63 від 20.02.2012 належить до категорії земель оборони; що при укладенні вказаного договору сторонами не було дотримано визначеного законом порядку передачі в користування земель такої категорії; що цей договір укладений за відсутності погодження з місцевим органом виконавчої влади - Миколаївською обласною державною адміністрацією, як того вимагають приписи статті 4 Закону України "Про використання земель оборони". За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір суперечить вимогам пункту 3 частини 5 статті 20, частини 2 статті 65, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони".

За статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. Як вже зазначалося в процесі розгляду спору судом апеляційної інстанції встановлені обставини, з якими законодавство пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним, а тому висновки суду про наявність підстав для задоволення заявленого позову є правомірними.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розпорядження військовою частиною А1890 земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї суперечить вимогам земельного законодавства.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження скаржника зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 16.09.2015 Одеського апеляційного господарського суду зі справи №915/552/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга