ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 915/1477/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач) Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Миколаївської області від 07.10.2015 Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015у справі№ 915/1477/14 Господарського суду Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"простягнення 24528138,93 грн.за участю представників сторін:

позивача: Пронюк В.Я., дов. від 15.07.2014 № 14-182

відповідача: Ходикін М.М., дов. від 28.10.2015 № 09-01/82

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення 17906878,21 грн. основного боргу, 3186153,82 грн. пені, 2473060,57 грн. інфляційних втрат, 962046,33 грн. - 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22 від 30.09.2011.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 у справі № 915/1477/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015, позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних в сумі 469475,87 грн., інфляційні в сумі 2315264,82 грн., пеню в сумі 1166522,44 грн. та 64658,15 грн. судового збору; в частині стягнення 17750219,21 грн. боргу провадження у справі припинено; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015 рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 915/1477/14 скасовано в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" 3% річних в сумі 469475,87 грн., інфляційних в сумі 2315264,82 грн., пені в сумі 1166522,44 грн., судового збору в сумі 64658,15 грн. та в частині відмови у позові про стягнення 2019631,38 грн. пені, 492570,46 грн. 3% річних, 157795,75 грн. інфляційних втрат; справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду; в іншій частині оскаржувані судові рішення залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.10.2015 у справі № 915/1477/14 (суддя Ткаченко О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Головея В.М., суддів Колоколова С.І., Принцевської Н.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.10.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 у справі № 915/1477/14, прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 3186153,82 грн. пені, 2473060,57 грн. інфляційних втрат, 962046,33 грн. - 3% річних, у стягненні яких було відмовлено.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснено на суми, що сплачувалися поза межами дії договору про організацію розрахунків, який не містить положень про розповсюдження його дії на відносини сторін, що склалися до його укладання.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 32667 тис. куб. м.

Як передбачено п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із п. 4.1 договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 № 288 "Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії по категоріям споживачів".

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання договору позивач передав у власність відповідача протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013 року імпортований природний газ на загальну суму 44179116,35 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання передачі природного газу.

До звернення позивача із позовом до суду відповідач сплатив основну заборгованість за договором в сумі 156659,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.08.2014 № 8.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій після звернення позивача із позовом до суду між сторонами у справі був укладений багатосторонній договір від 03.10.2014 № 574/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014"), на виконання якого в рахунок погашення заборгованості за природний газ за 2013 відповідач платіжним дорученням від 15.10.2014 № 3 перерахував позивачеві 17750219,21 грн.

Так, 03.10.2014 між сторонами було укладено договір № 574/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30.

Відповідно до п.п. 2-9 договору про організацію взаєморозрахунків сторони погодили погасити заборгованість відповідача перед позивачем за договором №13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012 у сумі 17750219,21 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету.

За змістом підпунктів 2, 3 пункту 12 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні, а згідно із пунктом 17 цього договору засвідчили, що після його виконання вони не матимуть одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про теплопостачання" державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 29.01.2014 № 30, якою затверджено порядок та умови надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.

Вирішуючи під час нового розгляду справи спір в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що строк виконання зобов'язань з оплати природного газу в сумі 17750219,21 грн., отриманого на умовах договору № 13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012, сторони погодили умовами договору № 574/30 від 03.10.2014 про організацію взаєморозрахунків і прострочення оплати за умовами якого позивач не довів, у зв'язку із чим дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми пені, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постановах від 09.09.2014 № 3-105гс14, від 25.03.2015 № 3-23гс15, від 23.09.2015 № 3-501гс15, від 11.11.2015 № 3-968гс15 укладенням договору про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу. Отже, для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 17 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Згідно із ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судами першої та апеляційної інстанції визначено, що договір № 574/30 від 03.10.2014 набув чинності, державою профінансовано погашення заборгованості у сумі 17750219,21 грн., розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків. Враховуючи, що договір не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань та підстав для інших грошових вимог і зважаючи на дотримання відповідачем строків виконання зобов'язань за цим договором, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із правомірним висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Вказаний висновок судів попередніх інстанцій відповідає встановленим фактичним обставинам справи і ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника не спростовують зроблених судами висновків та по суті зводяться до незгоди із висновками викладеними у постановах Верховного Суду України при вирішенні аналогічних спорів.

З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.10.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 у справі № 915/1477/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир