ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 909/1092/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Полянського А.Г., Коробенка Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015у справі Господарського суду№ 909/1092/15 Івано-Франківської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"докомунального підприємства "Водотеплосервіс" Калуської міської радипростягнення заборгованості

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Пронюк В.Я., дов. від 15.07.2014 № 14-182;відповідача: Шевчук П.В., дов. від 02.02.2016 № 106;

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з комунального підприємства "Водотеплосервіс" Калуської міської ради (далі - Підприємство) 816 443,30 грн. заборгованості, яка складається з пені у розмірі 410 427,03 грн., інфляційних втрат у розмірі 301 099,45 грн. та 3 % річних у розмірі 104 916,82 грн.

Позовні вимоги Компанія, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовувала тим, що Підприємство несвоєчасно виконало свої грошові зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/2754-ТЕ-15 щодо розрахунків за поставлений природний газ, у зв'язку з чим йому нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних, які підлягають стягненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015 (суддя Кобецька С.М.) позов задоволено частково, стягнуто з Підприємства на користь Компанії 205 213,52 грн. пені, 301 099,45 грн. інфляційних втрат та 104 916,82 грн. 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог Компанії відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 (колегія суддів: Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015 залишено без змін.

В частині задоволення позовних вимог вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Компанією у позовній заяві. Часткову відмову у стягненні пені обумовлено зменшенням її розмірів судом на 50 % у відповідності до положень частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та п. 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015 в частині відмови у стягненні пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині судові рішення просить залишити без змін. Викладені у касаційній скарзі вимоги Компанія обґрунтовує посиланням на обставини справи, порушення судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права, вказує на положення ст. ст. 22, 549-552, 625 ЦК України, ст. 233 ГК України та ст. ст. 42, 43, 83, 84 ГПК України.

Підприємство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Компанії, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2015 - без змін, як законні та обґрунтовані.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Компанії не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Компанією (продавець) та Підприємством (покупець) 28.12.2012 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-228-ВТВ за яким (у редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2013) продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році та у I півріччі 2014 року природний газ, ввезений на митну територію України Компанією, за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору (далі - Договір);

- газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (п. 1.2. Договору);

- додатковою угодою № 1 від 31.12.2013 до Договору встановлено, що продавець передає покупцеві у січні-червні 2014 року газ, спожитий покупцем за цим Договором у жовтні-грудні 2013 року. Фактичні обсяги, що передаються за цим Договором у 2014 році, зазначаються помісячно в актах приймання-передачі природного газу;

- відповідно до п. 5.2. Договору ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20 % становить 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн.;

- пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу;

- на виконання умов Договору Компанія передала у власність Підприємства природний газ, в обсязі 4 715,765 тис. куб.м., на загальну суму 6 173 879,56 грн., що підтверджується належним чином оформленими підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу, наявними в матеріалах справи (а.с. 20-33);

- повний розрахунок за поставлений Компанією природний газ в сумі 6 173 879,56 грн. Підприємство здійснило з порушенням умов п. 6.1. Договору, що підтверджується відповідною випискою Компанії по операціях з Підприємством за період з 01.01.2013 по 30.11.2014 (а.с. 35);

- у зв'язку з порушенням вимог п. 6.1. Договору в частині своєчасної оплати Підприємством за поставлений природний газ, Компанія звернулась до суду з даним позовом. Просить стягнути на його користь пеню, нараховану на підставі п. 7.2. Договору, та застосувати наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

В силу вимог частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Як було з'ясовано господарськими судами попередніх інстанцій у п. 7.2. Договору сторони додатково погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Окрім того, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що Договір укладено між сторонами в межах чинного законодавства України, він є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним, а відтак, Договір є обов'язковим до виконання сторонами. Підприємство свої грошові зобов'язання за Договором виконувало неналежним чином, повний розрахунок за поставлений природний газ у розмірі 6 173 879,56 грн. здійснило з порушенням умов п. 6.1. Договору.

Враховуючи наявність прострочення у виконанні договірних зобов'язань Підприємством, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 7.2. Договору, та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Розрахунок заявлених до стягнення з Підприємства на користь Компанії пені, інфляційних втрат та 3 % річних колегією суддів касаційної інстанції перевірено та визнано арифметично вірним.

З огляду на наведене позовні вимоги Компанії про стягнення на її користь з Підприємства інфляційних втрат у розмірі 301 099,45 грн. та 3 % річних у розмірі 104 916,82 грн. судами попередніх інстанцій задоволено правомірно і обґрунтовано.

Разом із тим, позовні вимоги Компанії про стягнення на її користь з Підприємства пені судами задоволено частково у зв'язку із зменшенням її розміру на 50 % (з 410 427,03 грн. до 205 213,52 грн.) на підставі положень частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та п. 3 частини першої статті 83 ГПК України.

Компанія вважає зменшення розміру неустойки неправомірним, необґрунтованим та таким, що здійснено судами з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В силу положень частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з п. 3 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Абзацом першим п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що при зменшенні розміру неустойки місцевим господарським судом було враховано ступінь вини Підприємства у виникненні спору, причини неналежного виконання ним грошових зобов'язань за Договором, факт добровільного погашення Підприємством заборгованості, матеріальні інтереси обох сторін, особливість виробничо-господарського характеру діяльності Підприємства та його скрутне матеріальне становище через несвоєчасну оплату споживачами наданих ним послуг. За висновками місцевого господарського суду розмір нарахованої Компанією пені є надмірно великим і сплата неустойки зачепить не лише майнові інтереси Підприємства, а й інтереси споживачів, зокрема, щодо задоволення суспільних та особистих потреб населення, підприємств, установ та організацій з централізованого водо-, теплопостачання, водовідведення, підігріву води, тоді як, порушення Підприємством грошових зобов'язань за Договором не потягло за собою значних збитків для Компанії.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведені положення законодавства та роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України, враховуючи обґрунтованість мотивів зменшення розміру неустойки колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі дії місцевого господарського суду правомірними, а новий розрахунок арифметично вірним. За таких обставин стягнення з Підприємства на користь Компанії 205 213,52 грн. пені є обґрунтованим та законним.

Доводи касаційної скарги Компанії наведених висновків не спростовують і не впливають на них. Твердження Компанії про те, що зменшення розміру неустойки здійснено місцевим господарським судом необґрунтовано, з порушенням норм матеріального і процесуального права, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Компанії не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 909/1092/15 Господарського суду Івано-Франківської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.П. Коробенко