ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 908/4347/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В. Корсак В.А.

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 07.12.2015р. у справі господарського суду№908/4347/15 Запорізької області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт"додержавного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 116 830,21грн. не з'явився пр. Редун М.А. - дов. №119/08-15 від 18.08.15р.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Запорізької філії державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення з відповідача на користь позивача 116830,21грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу №1 від 01.04.2014р., з яких: 67600,00грн. - основного боргу, 8972,09грн. - пені, 1861,32грн. - 3% річних та 38396,80грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.09.2015р. (суддя Давиденко І.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.2015р. (судді Стойка О.В., Колядко Т.М., Чернота Л.Ф.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 67600,00грн. основного боргу, 8962,09грн. пені, 1861,32грн. - 3% річних, 37593,69грн. інфляційних та 2320,34грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення і постанову скасувати,а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

01.03.2016р. до Вищого господарського суду України від товариства з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт" надійшло електронне повідомлення №9026, в якому товариство просить розглядати справу без участі представника останнього та вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, а тому також просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено Договір купівлі-продажу №1 від 01.04.2014р. (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу мінеральні добрива - селітра аміачна, у кількості 16,9 тон (далі - Товар), а відповідач зобов'язався оплатити їх на умовах, визначених цим Договором.

Згідно із п.2.3 Договору, ціна 1 тони селітри складає 4000,00грн. в т.ч. ПДВ. Загальна сума Договору складає 67600,00грн., в т.ч. ПДВ - 11266,67грн.

Пунктом 2.4 Договору встановлений граничний строк оплати - 15.08.2014р.

Відповідно до п.3.1 Договору, строк поставки протягом трьох днів з моменту укладення Договору.

Приписами п.3.2 Договору встановлено, що позивач продає мінеральні добрива, а відповідач приймає згідно цього Договору шляхом оформлення видаткових накладних.

Згідно із п.5.2 Договору, даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2014р.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві товар на суму 67600,00грн., що підтверджується накладною №1 від 02.04.2014р., вказана накладна підписана обома сторонами без жодних зауважень, містить всі необхідні відомості про товар та його фактичне отримання.

Поставлений за означеною видатковою накладною товар прийнято уповноваженою відповідачем особою на підставі довіреності №0402/1 від 02.04.2014р.

Судами встановлено, що відповідач свої зобов'язання по оплаті товару за договором не виконав, внаслідок чого перед позивачем утворилась сума заборгованості в розмірі 67600,00грн.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Щодо заперечень відповідача проти стягнення суми заборгованості за спірним Договором, в яких останній посилався на відсутність у директора Запорізької філії відповідача - ОСОБА_2 повноважень для підписання спірного Договору, то судом апеляційної інстанції встановлено, що з наявної в матеріалах справи належним чином засвідченої копії нотаріальної довіреності ВТВ №257742 від 04.12.2012р. вбачається, що Директор Запорізької філії відповідача в особі ОСОБА_2 на момент укладення Договору мав необхідний обсяг представництва від імені ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" з питань, які стосуються діяльності Запорізької філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Необхідність погодження з Генеральним директором відповідача стосується підписання договорів на суму більше 200000,00грн., проте сума спірного Договору складає 67600,00грн., що є меншою за суму, зазначену для погодження.

Отже, апеляційний суд дійшов до правомірного висновку, що спірний Договір підписано представником відповідача в межах наданих йому повноважень, цей Договір породжує для відповідача права та обов'язки, що випливають з його змісту.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що посилання відповідача на припинення частини зобов'язання по оплаті отриманої продукції на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.09.2014р. на суму 67600,00грн., є безпідставними, оскільки ч.1 ст.601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

За змістом зазначеної угоди від 07.09.2014р. відповідач є боржником на суму 67600,00грн. за спірним Договором, а також за іншими Договорами на загальну суму в 226786,00грн., проте на підставі яких зобов'язань існує зустрічна вимога в 218832,00грн., в спірній угоді не зазначено.

При цьому, позивач заперечував проти існування такого зарахування та наполягав на тому, що таке зарахування не відбулося, а угода залишилася лише проектом, оскільки підстава зустрічного зобов'язання в угоді не зазначена.

Відповідачем будь-яких доказів існування зустрічного зобов'язання позивача, що могло бути зараховано зазначеною угодою, суду апеляційної інстанції не надано, про наявність такого не заявлено, а тому суд апеляційної інстанції вказані посилання відхилив, як необґрунтовані.

За таких підстав,суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 67600,00грн.

Також, за порушення строків оплати товару позивач вимагав стягнути з відповідача 1861,32грн. - 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 38396,80грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки в частині стягнення з відповідача річних та інфляційних, суди дійшли до висновку, що до стягнення підлягає 1861,32грн. - 3% річних та інфляційних у розмірі 37593,69грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 8972,09грн., то суди виходили з того, що згідно із п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п.4.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 3% від несплаченої суми за кожен календарний день прострочки.

Таким чином, суди дійшли до висновку, що за своєю правовою природою зазначена в п.4.2 Договору відповідальність є пенею, оскільки розрахунок, вираховується у відсотковому відношенні за кожний календарний день прострочення, а тому стягнення пені з урахуванням обмежень подвійною обліковою ставкою НБУ, що встановлені в Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в розмірі 8972,09грн. визнано судами вірним.

Щодо посилань касатора на порушення визначення підсудності даної справи, то такі доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і ним встановлено, що згідно із ч.4 ст.15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Пунктом 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 роз'яснено, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Позивач у якості відповідача визначив саме ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", але в особі його Запорізької філії.

Таким чином, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді даної справи.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.2015р. у справі №908/4347/15 господарського суду Запорізької області залишити без змін.

Головуючий суддя Т. Данилова

Судді М. Данилова

В. Корсак