Постанова ВГСУ від 02.02.2017 року у справі №916/1010/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року Справа № 916/1010/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одесагаз"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 17.11.2016у справі№916/1010/16 Господарського суду Одеської областіза позовомКомунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"доПублічного акціонерного товариства "Одесагаз"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. Дочірнього підприємства "Будівельний комбінат" Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд"; 2. Дочірнього підприємства Управління механізації та транспорту" Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд"провизнання недійсним договору та стягнення 342 860,11 грн.

за участю представників сторін від:

відповідача: Ляшук Є.В. (дов. від 03.01.2017)

Представники позивача та третіх осіб - 1, 2 в судове засідання не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" про визнання недійсним договору поруки № ТГО-369/12 від 21.11.2012 та стягнення 342 860,11 грн., з яких: 214 650,81 грн. безпідставно отриманих коштів, які сплачені на підставі недійсного договору, та нарахованих на суму цих коштів процентів у розмірі 128 209,30 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір за своєю правовою суттю не є договором поруки, а є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання договору відступлення права вимоги, який укладено на стадії виконавчого провадження. При цьому позивач посилався на приписи статей 215, 216, 512, 514, 536, 1166, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статті 25 Господарського процесуального кодексу України, статті 8 Закону України "Про виконавче провадження".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.07.2016, ухваленим колегією суддів у складі: Бездолі Ю.С. - головуючого, Цісельського О.В., Волкова Р.В., позов задоволено частково, визнано недійсним договір №ТГО-369/12 від 21.11.2012 та стягнуто на користь позивача 214 650,81 грн. коштів, отриманих відповідачем за спірним договором, у решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд дійшов висновку про те, що спірний правочин є удаваним договором поруки, який вчинено для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили - договору відступлення права вимоги. Водночас суд виходив із того, що відступлення прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачено. З огляду на що, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним та застосування реституції за недійсним договором. Відмова у решті вимог позову вмотивована судом їх безпідставністю. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215, 216, 235, 512, 513, 514, 553 Цивільного кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Лашина В.В. - головуючого, Воронюка О.Л., Мишкіної М.А., постановою від 17.11.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Одесагаз" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій того, що у спірних правовідносинах заміна кредитора (стягувача) не проводилася, а укладений договір поруки є лише забезпеченням виконання зобов'язання, яке може забезпечуватися порукою відповідно до приписів статті 546 Цивільного кодексу України. Окрім цього скаржник наголошує і на тому, що спірний договір поруки був виконаний в повному обсязі. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 203, 512 Цивільного кодексу України, статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 23.01.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.02.2017.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.11.2012 між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (названий в договорі як поручитель) та Публічним акціонерним товариством "Одесагаз" (названий в договорі як кредитор) укладений договір поруки №ТГО-369/12, за умовами якого поручитель зобов'язується в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань зі сплати заборгованості за спожитий природний газ, штрафні санкції та судові витрати за судовими рішеннями Господарського суду Одеської області: - на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 11.04.2011 у справі №19/17-63-2011 щодо стягнення з Дочірнього підприємства "Будівельний комбінат" Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд" на загальну суму - 48 817,60 грн.; - на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2012 у справі №4/115-10-3740 щодо стягнення з Дочірнього підприємства "Управління механізації та транспорту" Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд" на загальну суму - 165 833,21 грн. Згідно з пунктом 1.2. договору загальна сума боргу за договором, зазначеним у пунктах 1.1..1 та 1.1.2. цього договору складає 214 650,81 грн. Пунктом 1.3. договору передбачено, що копії судових наказів зазначених в пунктах 1.1.1., 1.1.2. є невід'ємною частиною даного договору. Відповідно до пункту 2.1. договору поручитель зобов'язується здійснити погашення заборгованості, штрафних санкцій та судові витрати за Дочірнє підприємства "Будівельний комбінат" Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд" та Дочірнє підприємство "Управління механізації та транспорту" Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд" перед кредитором, в повному обсязі, відповідно до судових рішень Господарського суду Одеської області у справах №19/17-463-2011 та №4/115-10-3740, у розмірах та строках, згідно із додатком №1. Згідно з пунктом 2.2. договору до поручителя з моменту підписання даного договору переходять всі права кредитора за зобов'язаннями, визначеними у пункті 1.1.1. договору. У відповідності до пункту 3.1. договору кредитор несе відповідальність перед поручителем за недійсність переданої вимоги, зазначеної в пункті 1 даного договору. Пунктом 5.1. договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Також судами установлено, що на виконання умов договору позивач сплатив відповідачу за спірним договором заборгованість за природний газ, штрафні санкції та судові витрати за вищевказаними судовими рішеннями, про що свідчать платіжні доручення №1753 від 14.03.2013, №2671 від 07.05.2013, №3665 від 14.06.2013, №4432 від 26.07.2013 та відповідні виписки по рахунку. Сплата позивачем відповідачу відповідних коштів за договором також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 02.11.2015 та не заперечувалась відповідачем. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" про визнання недійсним з моменту укладення договору № ТГО-369/12 від 21.11.2012 та стягнення 342 860,11 грн., з яких: 214 650,81 грн. безпідставно отриманих коштів, які сплачені на підставі недійсного договору, та нарахованих на суму цих коштів процентів у розмірі 128 209,30 грн. Підставою позову визначено те, що спірний договір є удаваним, оскільки насправді між сторонами укладено договір уступки права вимоги, укладенням якого порушено вимоги законодавства, що регулюють відповідні відносини. Зі змісту приписів цивільного законодавства убачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили. Відповідно до частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Згідно з частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України, якщо буде установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що недодержання в момент вчинення правочину стороною, сторонами, вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 вказаного Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. За частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним в матеріалах справи доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором уступки права вимоги та містить ознаки такого договору. Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 513 цього Кодексу правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно з приписами статті 514 вказаного Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Між тим, судами установлено, що укладаючи спірний договір, позивач та відповідач, не замінюючи кредитора у зобов'язанні, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення. Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Частиною 5 статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. При цьому питання зміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішуються виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 Господарського кодексу України. Водночас заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають. Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувана за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19.08.2014 у справі № 3-56гс14. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення вимог щодо визнання недійсним спірного договору та застосування реституції за недійсним договором, а також відмова у решті вимог визнається колегією суддів правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.