ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2017 року Справа № 910/4453/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.11.2016у справі№910/4453/16 Господарського суду міста Києваза позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"доПриватного акціонерного товариства "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива"простягнення коштів
за участю представників сторін від:
відповідача: Слівінський М.О. (дов. від 03.03.2016),
відповідача: Захаров І.Ф. (дов. від 28.06.2016)
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось з позовом до Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива" про стягнення 6 434 079, 29 грн., з яких: 3 932 027,47 грн. пені, 1 855 691,13 грн. інфляційних втрат та 646 360,69 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати вартості поставленого товару за контрактом від 26.12.2014 № 64-020- SD-14-00183 на постачання комплектуючих ТВЗ (головок та/чи хвостовиків), що використовуватимуться при виготовленні ядерного палива для АЕС України. При цьому позивач посилався на приписи статей 611, 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016, ухваленим суддею Борисенко І.І., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з доведеності обставин порушення відповідачем строків оплати поставленого позивачем товару за контрактом від 26.12.2014 № 64-020- SD-14-00183. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 549, 612, 613, 625, 692, 712, 1166 Цивільного кодексу України, статей 180, 218, 226, 232, 265 Господарського кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Чорної Л.В. - головуючого, Руденко М.А., Разіної Т.І., постановою від 30.11.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватне акціонерне товариство "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива" звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням доповнень та пояснень, просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник, зокрема, вказує на помилковий висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для покладення відповідальності за порушення відповідачем зобов'язань в частині строків оплати товару. На думку скаржника, підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за контрактом є положення пункту 9.2. контракту яким визначено звільнення відповідача від відповідальності у зв'язку з затримкою оплати позивачем партій ТВС за договором з АТ "ТВЕЛ". При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 610, 612, 613, 692 Цивільного кодексу України, статей 218, 219 Господарського кодексу України, статей 47, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 23.01.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.02.2017. Також вказаною ухвалою зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі №910/4453/16 до закінчення перегляду даної справи в порядку касації.
На адресу Вищого господарського суду України від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимога Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива" 3 932 027,47 грн. пені, 1 855 691,13 грн. інфляційних втрат та 646 360,69 грн. 3% річних. Задовольняючи позов суди виходили з обставин порушення відповідачем строків оплати поставленого позивачем товару, які визначені умовами контракту від 26.12.2014 № 64-020- SD-14-00183. Проте, колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права з огляду на таке. Як установлено судами, 26.12.2014 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (продавець) та Приватним акціонерним товариством "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива" (покупець) укладено контракт №64-020-SD-14-00183 на постачання комплектуючих ТВЗ (головок та/чи хвостовиків), що використовуватимуться при виготовленні ядерного палива для АЕС України, за умовами якого продавець зобов'язується поставляти окремими партіями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати головки та/чи хвостовики (комплектуючі), з метою їх використання як комплектуючих вузлів для виготовлення тепловиділяючих збірок (ядерне паливо), призначених для поставки на українські АЕС по контракту між продавцем та виробником палива (AT "TBEJI"). На виконання умов контракту позивач поставив відповідачу шість партій комплектуючих ТВЗ на загальну суму 110 574 225,60 грн., що підтверджується актами приймання-передачі №1 від 13.03.2015, №2 від 22.04.2015., №3 від 16.07.2015. Позивачем виставлені рахунки на оплату №№1, 2, 3. Згідно з пунктом 8.2. контракту покупець має сплатити продавцю на підставі виставленого рахунку вартість партій комплектуючих протягом 120 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі. Судами установлено, що відповідач за отримані комплектуючі розраховувався несвоєчасно, що підтверджується банківськими виписками. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі статтею 692 цього Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вже зазначалось та встановлено, оплата відповідачем проводилась із простроченням. Разом з тим, відповідно до умов пункту 9.2. контракту у випадку порушення покупцем строків оплати, які встановленні відповідно до пункту 8.2. контракту, продавець має право вимагати від покупця сплатити пеню у розмірі 0,05% за кожен день прострочки платежу, але не більше 5% від суми простроченого платежу. Покупець не несе відповідальності за порушення строків оплати у випадку затримки продавцем у направленні підписаного акту приймання-передачі комплектуючих у відповідності до пункту 7.4. контракту, та/або рахунок на оплату відповідно до пункту 8.2. контракту, а також у випадку затримки продавцем оплати відповідних партій ТВЗ по контракту між позивачем та виробником палива (AT "ТВЕЛ"). Судами встановлено, що 01.06.2010 між позивачем та AT "ТВЕЛ" укладено контракт на поставку ядерного палива (ТВЗ) № 804/45046040/080806. Також відповідачем (продавцем) та АТ "ТВЕЛ" було укладено контракт від 02.02.2015 №4/4122-Д. Комплектуючі, які є предметом контрактів №64-020-SD-14-00183 та №4/4122-Д передаються від позивача до відповідача, від відповідача до АТ "ТВЕЛ", оплата проводиться у зворотному порядку. Водночас вказуючи про те, що прострочення позивача перед АТ "ТВЕЛ" мало місце лише щодо частини партій ТВЗ (ядерного палива), а саме: №6 (партія комплектуючих №4) та №9 (партія комплектуючих №5 частково), період якого позивачем не враховувався при нарахуванні штрафних санкцій, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, помилково посилався на частину 2 статті 613 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до зазначеної норми якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Водночас, обмежившись посиланням на обставини здійснення відповідачем оплати товару з прострочкою, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача того, що застосування норми частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України має наслідком лише відстрочення виконання зобов'язання боржника. Натомість, погоджені сторонами умови пункту 9.2. контракту мають наслідком саме звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати, а норми щодо прострочення кредитора не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На дослідженні зазначених обставин відповідач наголошував упродовж розгляду усього спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 у справі №910/4453/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя: В. Швець
Судді: М. Данилова
О. Сибіга