ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року Справа № 910/29473/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційні скаргиКиївської міської ради та Комунального підприємства по утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.09.2016у справі№ 910/29473/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"доКомунального підприємства по утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаКиївської міської радипростягнення коштів

за участю представників сторін від:

позивача: Вакуленко С.В. (дов. від 29.07.2016),

відповідача: Гуцул В.О. (дов. від 31.10.2016),

третьої особи: Семенюк Н.М. (дов. від 14.11.2016)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" звернулось з позовом до Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" про стягнення 782 866,81 грн. безпідставно набутих коштів. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зловживаючи своїм монопольним становищем на ринку надання в користування місць в мережевому каналі штучних споруд, безпідставно встановив в укладеному з позивачем договорі № 225/136 від 01.03.2009 завищену та економічно необґрунтовану плату за користування місцем у мережевому каналі Південного та Московського мостів через р. Дніпро та р.Десенка, мосту ім. Є.О.Патона та мосту Метро. За твердженням позивача, рішенням третейського суду від 14.08.2015 вказаний договір було визнано недійсним, а оплачуючи упродовж періоду з 01.03.2009 по 28.04.2015 виставлені відповідачем рахунки за завищеними цінами в повному обсязі, він здійснив переплату в розмірі 782 866,81 грн. На думку позивача, відповідач безпідставно отримав вказані грошові кошти та зобов'язаний повернути їх позивачу відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.

Під час нового розгляду справи позивачем на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяви про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог, відповідно до яких позивач просив стягнути з відповідача 1 565 733,62 грн. збитків.

При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2016, ухваленим суддею Ковтун С.А., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що заявлені до стягнення з відповідача грошові кошти згідно зі статтею 255 Господарського кодексу України є збитками позивача, спричиненими внаслідок зловживання відповідачем монопольним становищем та порушення антимонопольного законодавства. З огляду на що, врахувавши здійснену позивачем переплату за недійсним договором № 225/136 від 01.03.2009 в сумі 782 866,81 грн., відповідно до приписів статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суд стягнув з відповідача вказану суму у подвійному розмірі.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Смірнової Л.Г. - головуючого, Чорної Л.В., Руденко М.А., постановою від 28.09.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Київська міська рада та Комунальне підприємство по утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" звернулись з касаційними скаргами до Вищого господарського суду України, в яких просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційних скарг, скаржники вказують на неврахування судами попередніх інстанцій вказівок, наведених у постанові Вищого господарського суду України від 27.04.2016, якою справу було скеровано на новий розгляд. Скаржники наголошують на недоведеності безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та заявленими до стягнення збитками у вигляді безпідставно сплачених коштів за період з березня 2009 року по грудень 2012 року. Окрім цього, скаржники зазначають про те, що акт звірки між сторонами був підписаний із застереженням зі сторони відповідача, що не було враховано судами. При цьому зазначають про порушення судами приписів статті 22 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України, статей 22, 34, 35 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 17.11.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційні скарги Київської міської ради та Комунального підприємства по утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 01.12.2016.

На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" надійшли відзиви на касаційні скарги, в яких позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційні скарги відповідача та третьої особи - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін та третьої особи, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.03.2009 між Комунальним підприємством по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" укладено договір про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136, предметом якого є надання відповідачем в користування позивачу місця в мережевому каналі штучних споруд, а саме: Південного мосту, довжиною 1 256,0 м.п., Московського мосту через р. Дніпро та р. Десенка, довжиною 1 594,7 м.п. та мосту ім. Є.О. Патона, довжиною 1 543,2 м.п., загальною довжиною 4 393,9 метрів погонних (пункт 1.1. договору). Згідно з умовами договору відповідач зобов'язався надати позивачу місце в мережевому каналі штучних споруд, вказаних в пункті 1.1. договору, а позивач зобов'язався своєчасно (щомісячно, не пізніше 30-го числа поточного місяця) проводити оплату за користування місцями в мережевому каналі на підставі рахунка відповідача, виставленого до 15-го числа поточного місяця. Відповідно до пункту 3.1. договору плата за користування місцем у мережевому каналі складає 10 413,54 грн. з ПДВ в місяць. Також судами встановлено, що 18.06.2010 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, відповідно до умов якої сторони виклали пункти 1.1. та 3.1. договору в нових редакціях та, зокрема, додали до переліку споруд, в яких надається позивачу право користування місцем в мережевому каналі, міст Метро через р. Дніпро і міст через Русанівську протоку, довжиною 1 033,7 п.м., у зв'язку з чим змінили (збільшили) і плату за користування місцями у мережевому каналі та встановили її в розмірі 18 731,67 грн. на місяць. Відповідно до бухгалтерської довідки позивача ним на виконання умов вказаного договору протягом періоду з 01.03.2009 по 27.04.2015 сплачено відповідачу за користування місцями у мережевому каналі вказаних мостів 808 253,35 грн. Водночас 20.03.2014 адміністративною колегією Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення №4/02-р/к у справі №134-02/09.13, згідно з яким: визнано, що відповідач, у період з 01.01.2009 по 31.12.2009 займав монопольне (домінуюче) становище на ринку надання в користування місця в мережевому каналі штучних споруд, а саме: на Південному мосту, на мосту ім. Є.О. Патона, на мосту Метро та на Московському мосту через р. Дніпро та р. Десенка, які належать відповідачу на праві повного господарського відання, з часткою 100 відсотків, оскільки не мало жодного конкурента; визнано дії відповідача, що полягають у встановленні економічно необґрунтованої вартості утримання 1 п.м споруди, де розташовані канали для комунікаційних мереж, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з надання в користування місця в мережевому каналі штучних споруд, а саме: на Південному мосту, на мосту ім. Є.О. Патона, на мосту Метро та на Московському мосту через р. Дніпро та р. Десенка, які належать відповідачу на праві повного господарського відання, шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; зобов'язано відповідача припинити порушення, викладене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, шляхом приведення вартості утримання 1 п.м. споруди, де розташовані канали для комунікаційних мереж, до економічно обґрунтованого рівня у двомісячний строк з дня отримання рішення; за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення, відповідно до частини 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладено на відповідача штраф у розмірі 34 000 грн. Установлено судами і те, що 14.08.2015 рішенням Постійно діючого незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" у справі № 32/15 вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" до комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" задоволені частково, визнано недійсним договір про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136 від 01.03.2009; в частині позовних вимог щодо застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 782 866,81 грн. відмовлено. Зустрічний позов відповідача до позивача про стягнення 595 887,31 грн. заборгованості за договором про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136 від 01.03.2009 задоволено. Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 910/29266/15 задоволено заяву відповідача про видачу судового наказу на виконання рішення Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" від 14.08.2015 по справі №32/15 та видано відповідний наказ. Згідно з висновком товариства з обмеженою відповідальністю "Київська незалежна судово-експертна установа" №0930 від 22.08.2014, складеного на виконання ухвали Постійно діючого незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" від 07.07.2014, обґрунтований платіж за надане в користування місце в мереженому каналі по договору №225/136 від 01.03.2009 з урахуванням довжини кабелю 7 022,3 метри, складає 380,88 грн. на місяць (з ПДВ). Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" про стягнення з Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" 1 565 733,62 грн. збитків подвійному розмірі. Згідно зі статтею 255 Господарського кодексу України збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом. Відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової або цивільно-правової відповідальності. Враховуючи характер позову про стягнення збитків, для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. Відсутність вини доводиться відповідачем, всі інші складові господарського правопорушення, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, повинні доводитися позивачем. Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Відповідно до частини 1 статті 47, частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З огляду на вимоги наведених норм Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми заявлених до стягнення нарахувань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Статтею 11112 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Проте, здійснюючи повторний розгляд справи та задовольняючи позовні вимоги у даній справі, судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою вказівки суду касаційної інстанції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 27.04.2016. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що задовольняючи позов суди першої та апеляційної інстанції керувались експертним висновком №0930 від 22.08.2014, складеним на виконання ухвали третейського суду від 07.07.2014, яким було визначено платіж за надане в користування місце в мереженому каналі по договору №225/136 від 01.03.2009 в розмірі з 380,88 грн. на місяць (з ПДВ). З огляду на що, суди визнали правильним проведений позивачем розрахунок позовних вимог. Проте, вказаний висновок суди зробили без з'ясування всіх необхідних обставин справи, в їх сукупності, на що звертав увагу судів Вищий господарський суд України у постанові від 27.04.2016. Так, визначений вказаним експертним висновком №0930 від 22.08.2014 платіж за надане в користування місце в мереженому каналі по договору №225/136 від 01.03.2009 було встановлено експертом на підставі рішення Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, №861 від 30.12.2013 "Про затвердження Граничних тарифів на надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку операторів телекомунікацій". Однак, суди не врахували, що вказане рішення набуло чинності з 18.02.2014 та відповідно до положень статті 5 Цивільного кодексу України щодо дії актів цивільного законодавства у часі не могло бути застосоване до спірних правовідносин (зокрема до періоду часу з 01.09.2009 по 18.02.2014) до дати набуття ним чинності. При цьому суди залишили поза увагою і рішення Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, №620 від 29.11.2012 "Про затвердження Граничних тарифів на надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку операторів телекомунікацій", яке було чинним упродовж періоду з 01.01.2013 по 18.02.2014 та яке, з урахуванням затверджених в ньому тарифів, підлягає застосуванню до спірних правовідносин за вказаний період його дії. Не з'ясували суди і того, в якому порядку, за якими критеріями визначався відповідачем в договорі № 225/136 від 01.03.2009 розмір плати за користування місцями в мережевому каналі до прийняття вказаних рішень Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, та якими нормативно-правовими актами визначався механізм формування та встановлення вказаних тарифів. Крім того, не встановили суди і обставини сплати позивачем відповідачу грошових коштів за користування місцями у мережевому каналі мостів, тобто обставини понесення позивачем збитків та їх фактичного розміру, у зв'язку з чим не з'ясували, чи були взагалі сплачені позивачем відповідачу такі грошові кошти, в якому розмірі та за який період дії договору, враховуючи наявність в матеріалах справи посилань на обставини стягнення третейським судом з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на користь Комунального підприємства по утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" заборгованості за договором №225/136 від 01.03.2009 за періоди з 01.01.2013 по 28.02.2014 та з 01.03.2014 по 30.06.2015. При цьому наявний в матеріалах справи акт зірки взаємних розрахунків станом на 15.07.2015, як підтвердження сплати позивачем 808 253,35 грн. на виконання умов договору №225/136 від 01.03.2009 не є належним та достатнім доказом сплати таких коштів. Окрім цього, під час розгляду справи відповідач наголошував, що такий акт був підписаний із застереженням. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради і касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 910/29473/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

О. Сибіга