ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року Справа № 920/978/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Корнілової Ж.О., за участю представників:позивача-не з'явились,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління житлово-комунального господарства Роменської міської радина ухвалу та постановугосподарського суду Сумської області від 19.01.2015 Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2015у справі№920/978/13 за позовомГоловного управління міського господарства виконавчого комітету Роменської міської радидофізичної особи-підприємця ОСОБА_4про стягнення 68221,67 грн. заборгованості та пені ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.07.2013 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено повністю шляхом стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Головного управління міського господарства виконавчого комітету Роменської міської ради 61155,20грн. боргу та 7066,47грн. пені.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 19.01.2015 (суддя Моїсеєнко В.М.), винесеною на підставі ч.4 ст.121 ГПК України, затверджено мирову угоду від 19.12.2014 у справі №920/978/13, укладену між сторонами на стадії виконання рішення суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Івакіна В.О.) ухвалу залишено без змін.

Управління житлово-комунального господарства Роменської міської ради у поданій касаційній скарзі просить ухвалу та постанову скасувати, поновити виконавче провадження у справі, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.203 ЦК України та ч.6 ст.45 Бюджетного кодексу України. Зокрема, скаржник вважає, що в порушення вимог бюджетного законодавства мировою угодою передбачено передачу відповідачем металевих конструкцій в рахунок погашення заборгованості, в той час як розрахунок з позивачем, як бюджетною установою, повинен проводитися лише в грошовій формі.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані ухвала та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст.121 ГПК України мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Як роз'яснено в п.3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК). Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін. Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Затверджуючи мирову угоду, місцевий господарський суд виходив з того, що укладена між сторонами мирова угода від 19.12.2014 не суперечить інтересам сторін та інших осіб, а також чинному законодавству, містить розмір і строк виконання зобов'язання, підписана повноважними представниками сторін та скріплена їх печатками.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідно до ч.6 ст.45 Бюджетного кодексу України забороняється проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з державним боргом, та випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

З урахуванням викладеного позивач зазначає, що затверджена оскаржуваною ухвалою мирова угода не відповідає загальним вимогам угод, а саме порушує ч.1 ст.203 ЦК України.

Однак, сторони, включаючи позивача (стягувача), в пунктах 10 та 11 мирової угоди, поданої на затвердження суду вказали, що стягувач і боржник заявляють, що ані в процесі укладення цієї мирової угоди, ані в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб. Сторони підтверджують, що вищевикладені умови відповідають їх волевиявленню і породжують настання бажаних наслідків, які відповідають їх дійсним інтересам.

При цьому, апеляційна інстанція зазначила, що при затвердженні мирової угоди саме сторони є ініціаторами припинення примусового виконання рішення суду, оскільки вони подають мирову угоду на затвердження суду, а у даному випадку 19.01.2015 року сторонами також подавалась і заява про уточнення пункту 2 мирової угоди.

Дійсно, згідно з ч.6 ст.45 Бюджетного кодексу України забороняється проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з державним боргом, та випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.4,5 ст.45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

При цьому, в розділі 4 (Розрахунки між сторонами) договорів №13Р від 21.08.2009 та №14/1Р від 21.09.2009 сторонами не передбачено обов'язку відповідача перераховувати кошти безпосередньо до бюджету, а зобов'язано останнього сплачувати плату на рахунок позивача.

Виходячи з правового аналізу вищенаведених норм Бюджетного кодексу України та умов укладених між сторонами договорів, якими не передбачалося здійснення оплати за тимчасове розміщення спеціальних конструкцій (рекламного засобу) безпосередньо до бюджету, апеляційна інстанція дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що на розрахунки між сторонами поширюється дія положення ч.6 ст.45 Бюджетного кодексу України, оскільки доходи визнаються зарахованими до державного бюджету саме з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок, а не на рахунок позивача.

За викладених обставин, у місцевого господарського суду були відсутні підстави вважати, що мирова угода не відповідає чинному законодавству.

З огляду на викладене, не знайшли свого підтвердження доводи апелянта про те, що судом першої інстанції затверджено мирову угоду, яка не відповідає загальним вимогам угод, а саме порушує ч.1 ст.203 ЦК України.

Крім того, згідно з абзацом 5 ч.1 ст.4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.

Враховуючи вищенаведене, касаційна інстанція не приймає до уваги безпредметні посилання скаржника на порушення приписів ч.6 ст.45 Бюджетного кодексу України в обґрунтування доводів про встановлення мировою угодою умов передачі відповідачем металевих конструкцій в рахунок погашення заборгованості за договорами №13Р від 21.08.2009 та №14/1Р від 21.09.2009, в той час як розрахунок з позивачем, як бюджетною установою, повинен проводитися лише в грошовій формі, оскільки, по-перше, даний спір виник не з бюджетних, а з господарських (договірних) правовідносин, тобто предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за вказаними господарськими договорами, а не платежів платників податків до Державного чи місцевого бюджетів.

По-друге, судом першої інстанції при прийнятті рішення від 11.07.2013 достеменно встановлено той факт, що згідно з п.4.2 договорів №13Р від 21.08.2009 та №14/1Р від 21.09.2009 заявник (відповідач) на підставі договору перераховує плату за тимчасове розташування спеціальних конструкцій на розрахунковий рахунок Управління щомісяця до 20 числа за звітним. Таким чином, договорами не передбачено здійснення відповідачем платежів за отримані послуги безпосередньо до бюджету на відповідний казначейський рахунок.

Натомість відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи не вбачається та заявником не доведено оспорювання та визнання недійсними пунктів 4.2 договорів 13Р від 21.08.2009 і №14/1Р від 21.09.2009 з підстав їх невідповідності законодавству, чинному на момент їх укладення.

Отже, на спірні господарські правовідносини сторін не поширюється дія норм бюджетного законодавства.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що місцевий господарський суд при винесенні ухвали про затвердження мирової угоди не порушив вимог ст.203 ЦК України, ч.6 ст.45 Бюджетного кодексу України та ст.ст.78,121 ГПК України.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 у справі №920/978/13 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління житлово-комунального господарства Роменської міської ради - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

Ж.Корнілова