ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року Справа № 910/11345/15

Вищий господарський суду України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О., Чернов Є.В.за участю представників: від позивача: від відповідача: Пшенична А.В. Гуляєва Ж.О.розглянув касаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 рокуу справі№ 910/11345/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"простягнення 89587,10 грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2015року (суддя: Стасюк С.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" задоволено повністю.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що заборгованість, яку було стягнуто за рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/10370/14 є грошовим зобов'язанням за договором, на яке в силу статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути нараховані три проценти річних та інфляційні втрати до повного виконання грошового зобов'язання.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року (судді: Баранець О.М., Калатай Н.Ф., Чорна Л.В.) рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2015р. залишено без зміни.

Державне територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Скаржник вважає, що ним виконане грошове зобов'язання, що підтверджується платіжним дорученням від 30.12.2014р. №7106, яке є доказом фактичного перерахування сум, які надійшли від боржника на депозитний рахунок органу Державної виконавчої служби стягувачу.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/10370/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення заборгованості в розмірі 405 411,95 грн. позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2014 року зазначене рішення залишено без змін.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

19.06.2013 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" (далі - постачальник, позивач) було укладено Договір поставки № ПЗ/МЦРЗ-131323/НЮ (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, далі - товар, відповідно до Специфікації (Додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного Договору.

У Специфікації до вказаного Договору визначено, що товаром є гідротерапевтичні ванни BTL-3000 Series System 2 Delta 20, 2013 року випуску, у кількості 2 шт., загальною вартістю 360480,00 грн., разом з ПДВ 20 %.

Відповідно до п. 4.1 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації.

Загальна сума Договору становить 360480,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 % 60080,00 грн. (п. 4.4 договору).

Згідно з п. 5.2 договору покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 15 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару.

До рахунку додається акт прийому-передачі (п. 5.3 договору).

Пунктами 8.1.1 та 8.1.2 договору передбачено, що покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар згідно товаросупровідних документів, своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 14.1 договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу узгоджений сторонами товар на загальну суму 360480,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000163 від 22.08.2013 року та актом приймання-передачі товару від 22.08.2013 року, які скріплені підписами та печатками уповноважених представників сторін без зауважень та заперечень.

ТОВ "БТЛ-Україна" звертаючись з позов просить стягнути з відповідача донараховані 81468,48 грн. інфляційних втрат, 8118,62 грн. 3 % річних у зв'язку з тим, що борг, який виник у відповідача, сплачений останнім лише 29.01.2015 року, що підтверджується наданою позивачем довідкою банку. Натомість, у справі №910/10370/14 було заявлено вимогу про стягнення заборгованості станом на квітень 2014 року.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року (далі - Постанова) визначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 202 Господарського кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів, що заборгованість, яку було стягнуто за рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/10370/14 є грошовим зобов'язанням за договором, на яке в силу статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути нараховані три проценти річних та інфляційні втрати до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідач наполягає на тому, що погасив заборгованість у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №7106 від 30.12.2014 року на суму 413197,54 грн.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими доводами скаржника з огляду на наступне.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 Цивільного кодексу України).

У даному випадку рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/10370/14 вважається виконаним, і зокрема заборгованість вважається погашеною, лише після зарахування коштів на рахунок кредитора - позивача, тобто з 29.01.2015 року.

Крім того, за наявності відповідного волевиявлення відповідача він міг самостійно погасити присуджену до стягнення суму коштів (в т.ч. основну заборгованість).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з господарськими судами про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи скаржника зводяться до заперечення висновків суду на підставі встановлення інших обставин, намагання переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, визначених ч. 2 ст. 111-7 ГПК України.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. та рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2015р. у справі №910/11345/15 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Ж.Корнілова

Є. Чернов