Постанова ВГСУ від 01.10.2015 року у справі №922/1525/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Справа № 922/1525/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Сумське автотранспортне підприємство-15955"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.15у справі№922/1525/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Сумське автотранспортне підприємство-15955"доПублічного акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство №16363"простягнення 42 419,28 грн

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 14.09.15, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Швеця В.О., для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В. , судді - Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Баб'як Д.А. - за дов. від 01.03.15;

від відповідача: Баленко П.І. - за дов. від 26.06.15.

Публічним акціонерним товариством "Сумське автотранспортне підприємство-15955" у березні 2015 року заявлений позов, з урахуванням заяв про часткову зміну позовних вимог, до Публічного акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство №16363" про стягнення 29 185,16 грн заборгованості, з яких 22 160,00 грн суми основної заборгованості 411,14 грн 3% річних та 6 614,02 грн інфляційних втрат за період з грудня 2014 року по березень 2015 року. Свій позов Публічне акціонерне товариство "Сумське автотранспортне підприємство-15955" обґрунтовувало неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору перевезення вантажів від 01.07.11 №01/07 в частині розрахунків за надані послуги. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 610, 853, 882 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.05.15, ухваленим суддею Аріт К.В., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 382,51 грн 3% річних, 887,02 грн інфляційних втрат. В частині стягнення 4000,00 грн боргу, 5 727,10 грн інфляційних втрат та 28,63 грн 3% річних судом відмовлено у зв'язку з відсутністю доказів доставки вантажу отримувачу. Припинено провадження у справі в частині стягнення 18 160,00 грн боргу через оплату цієї суми, на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 612, 625 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бондаренка В.П. - головуючого, Івакіна В.О., Россолова В.В., постановою від 13.07.15, перевірене рішення залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Сумське автотранспортне підприємство-15955" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі в частині, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача 4000,00 грн боргу, 5 727,10 грн інфляційних та 28,63 грн 3% річних. Скаржник зазначає, що судами безпідставно відмовлено в стягненні з відповідача 4000.00 грн боргу, оскільки позивачем заявка на перевезення від 02.09.14 №02/09 виконана, а відтак на думку скаржника підлягають стягненню і суми інфляційних втрат та 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення та не застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 853, 882 Цивільного кодексу України.

Від Публічного акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство №16363" судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому Товариство просить рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 01.03.11 між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення вантажів №01-03. Згідно з пунктом 4.3. розділу 4 договору, оплата за послуги здійснюється замовником упродовж 30 календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених оригіналів документів: рахунку перевізника, ТТН з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної. На виконання договору позивачем надано відповідачу послуги перевезення вантажу за період з 18.07.14 до 22.09.14. Предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Сумське автотранспортне підприємство-15955" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство №16363" 22 160,00 грн суми основної заборгованості, 411,14 грн 3% річних та 6 614,02 грн інфляційних втрат. Підставою позову Товариство визначило те, що відповідач не здійснив повну оплату за надані послуги, розрахувавшись частково, а саме, 23.02.15 в сумі 4200,00 грн та 27.02.15 в сумі 11300,00 грн. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. В силу приписів статей 525 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні умови перевезення унормовано Главою 64 Цивільного кодексу України, Главою 32 Господарського кодексу України та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами. Статтею 909 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з приписами статті 307 Господарського кодексу України, унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу. Згідно з приписами статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Нормами статті 308 цього ж Кодексу унормовано, що вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Стаття 310 цього Кодексу передбачає, що перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Стаття 910 Цивільного кодексу України унормовує, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Нормами статті 924 названого Кодексу передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Зазначене кореспондується з приписами статті 314 Господарського кодексу України згідно з якими, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Судами установлено, що в підтвердження надання послуг з перевезення вантажу позивач надав до суду копії заявок, ТТН, рахунків, податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт. Проте, згідно з наданими податковими накладними, позивач надавав відповідачу послуги перевезення вантажу за договором №01/07 від 01.07.11, а не за договором 01/03 від 01.03.11. Судами установлено і те, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було сплачено суму заборгованості у розмірі 18160,00 грн за спірним договором №01/07. Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, який припинив провадження у даній справі щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 18160,00 грн на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Судами при розгляді справи також установлено, що згідно з заявкою відповідача №02/09 та товарно-транспортною накладною від 02.09.14 №1409001 у місті Суми був завантажений товар, який позивач мав доставити в село Петропавлівська Борщагівка Київської області, згідно маршруту, вказаного в заявці. Проте, як установили місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції, в підтвердження виконання цієї заявки позивач надав до матеріалів справи не підписаний відповідачем акт здачі-приймання виконаних робіт від 03.09.14 №825 та заповнену позивачем податкову накладну від 03.09.14 № 29. Судами установлено, що за актом здачі-приймання від 03.09.14 №825 на суму 4000,00 грн, в т.ч. 40,00 грн НДС, позивач не виконав своїх обов'язків та не доставив товар до пункту призначення, посилаючись на крадіжку товару, що сталась у дорозі. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З огляду на викладене суд вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про відмову в стягненні 4000,00 грн, оскільки позивачем не доведено факту доставки вантажу отримувачу за заявкою відповідача №02/09 та товарно-транспортною накладною від 02.09.14 №1409001. Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 2 статті 625 названого Кодексу, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом. Здійснивши перерахунок суди дійшли правомірного висновку про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 382,51 грн та інфляційні у сумі 887,02 грн. Не можуть бути підставлю для скасування оскаржуваних рішень посилання скаржника на порушення та не застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 853 882 Цивільного кодексу України, оскільки вони регулюють правовідносини, що виникають з договорів підряду передбачені Главою 61 названого Кодексу, тому суди правомірно їх не застосували до спірних правовідносин перевезення вантажу. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -