Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВГСУ від 01.10.2015 року у справі №910/9653/15 Постанова ВГСУ від 01.10.2015 року у справі №910/9...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Справа № 910/9653/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 господарського суду міста Києва від 20.05.2015у справі№ 910/9653/15за позовом до проПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" стягнення 4 455,88 грнза участю представників сторін:позивача: Лисенко С.І.відповідача:не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 3 132,61 грн основного боргу, 563,87 грн пені, 282,19 грн 3% річних, 257,93 грн інфляційних втрат та 219,28 грн 7% штрафу у зв'язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов'язань з оплати вартості поставленого товару за договором № 253-к/92-234-у від 13.10.2010.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2015 (суддя Чебикіна С.О.) позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) рішення змінено; позовні вимоги задоволено частково, резолютивну частину викладено в наступній редакції: стягнути з відповідача на користь позивача 3 132,61 грн основного боргу, 257,93 грн інфляційних втрат, 282,19 грн 3% річних, в задоволені позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 563,87 грн. та штрафу в розмірі 219,28 грн - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням та неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 13.10.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) укладено договір поставки продукції № 253-к/92-234-у (далі - Договір).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13.06.2012 № 360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз "Нафтогаз України" від 18.07.2012 № 530 припинено діяльність Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", внаслідок реорганізації шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз".

Пунктом 1.1. Договору визначено, що постачальник, зобов'язувався на умовах визначених договором передати у власність покупцеві, запасні частини та матеріали, згідно специфікації, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до пункту 3.4 Договору продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому визначається ціна та вартість поставленої продукції.

Згідно з п. 3.5. Договору, відповідач оплачує позивачу 100% вартість продукції протягом 5 днів після отримання рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що строк дії цього договору починає свій перебіг з моменту його підписання та діє до 31.12.2010.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору за видатковою накладною № 03/10-2016 від 13.10.2010 позивач здійснив поставку продукції відповідачу.

Відповідач оплату поставленої продукції не здійснив, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість в розмірі 3 132,61 грн.

Відповідач факт здійснення йому позивачем поставки продукції за Договором не заперечував, проте ним до суду першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності до даних вимог позивача. У поданій заяві відповідач вказував, що відповідно до умов Договору обов'язок по оплаті поставленої продукції у нього виник 19.10.2010, в той час як позов до суду про захист даного права позивачем подано лише 15.04.2015.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

У відповідності до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Проте, відповідно до частини 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Суду слід встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, що свідчать про визнання боргу, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.10.2012 між сторонами Договору підписано акти взаєморозрахунків, в яких відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем в тому числі і за спірним Договором на суму 3 132,61 грн.

Вказані акти звірки взаєморозрахунків підписані головним бухгалтером відповідача, який, відповідно до 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", мав на це повноваження.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки він перервався 01.10.2012 підписанням сторонами актів звірки взаєморозрахунків.

Враховуючи викладене, суди правомірно задовольнили позов в частині стягнення 3 132,61 грн суми основного боргу.

Крім основної суми боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 563,87 грн пені, 282,19 грн 3% річних, 257,93 грн. інфляційних втрат та 4 219,28 грн штрафу.

Вимогами ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене суди правомірно задовольнили позов частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

За приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Зважаючи на те, що умовами Договору не визначено відповідальності покупця у вигляді сплати пені за прострочення виконання зобов'язання по оплаті отриманої продукції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 563,87 грн та правомірно змінив рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГПК України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що передбачені зазначеною нормою санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а тому не можуть бути застосовувані у даному випадку при порушенні грошового зобов'язання та правомірно змінив рішення суду першої інстанції в цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справі № 23/225 від 28.02.2011 та у справі № 903/610/13 від 04.02.2014.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги може залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 у справі № 910/9653/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: О. Кот

судді: Н. Кочерова

В. Саранюк

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст